- Давай давай швидше рухайся, треба встигнути до того, як наші «напалубні» сили займуть позиції. – Бабіджон командував нашими героями, натягуючи трошки заляпану гівном стальну пластину на руку, яка повинна була слугувати щитом.

Ранок почався не з кави і навіть не з баночки рева. Для Алекса, Рокси та Інни він почався з удару в ребра з ноги від стражі. Хотя чи це ранок чи вечір зрозуміти ніяк не можна було. Світло в трюм не попадало. Прийшов їх час віддавати борг цьому кораблю, розбираючи його на часті. Так і пройшов їх робочий день, більше схожий на рабський день. За пару годин їх побили більше десяти раз за найменші проступки, того наші герої були змучені і дуже злі.

- Та йду йду – Алекс з насолодою дотягнув останню затяжку і викинув бичок на підлогу. В пачці залишалось тільки 3, того залишати хоть сантиметр недокуреним було марнотратством.

- Засмердів тут своєю сосалкою всю камеру. Що це вопше за хрінь – не дивно, що Бабіджон не знає. Навряд чи сигарети можна виготовляти посеред безкінечного океану.

- Ліпше ніж нюхати твоє гівно – вставила Рокса, яка чуть не блювала від думки, що тримає в руках щось тіпа меча, який пару хвилин тому лежав під купою екскрементів.

- Не ний, принцесо, бери приклад з своєї падруги – він вказав кивком на Інну, яка на диво спокійно приймала даний факт. За цей день її паніка переросла в нетипову для її характера холоднокровність.

За пару хвилин всі були готові. По плану нова зміна уже мала б прийняти пост і направитись прямо сюда відкривати всі камери. Так і сталось. Чотири солдатика притягнули з собою пару пріколів у вигляді вогнепалу. Зважаючи на масштаби операції, декілька стволів не виглядали такою грозною зброєю, але це було явно краще, ніж нічого.

- Ну що, погнали – ці слова означали початок операції.

Невелика група бунтарів повідкривала всі камери і направилась до виходу з чортового трюму. Більшість зомбі тільки зашугано повтикались під стіни, але були й вполне осмислені, які зрозуміли, що це їх шанс вирватись на свободу. Їх план заключався в тому, щоб вбити Мадам, попутно відправивши на удобрення ще й її гвардію. Звучить просто, а на ділі вони виступають проти озброєної і обученої армії.

Вони вибрались з тунелю. Палуба була очікувано пуста і темна, але в їхньому випадку темрява була необхідною. Мало того, що вони будуть пробиратись по палубах привертаючи увагу небагаточислених зівак, так ще й від довгого перебування в полутьмі очі зомбарів атрофувались до яскравого світла.

- Слухайте сюда, зараз наші друзі на верхній палубі засіли в засаді на безпечній відстані від будинку Мадам. Ми повинні приєднатись до них і почати штурм. Навкого нього стоїть десяток стражників і ще двоє всередині. Нас хоч і більше, але вони краще озброєні. Першими піде наш броньований загін, прикриваючись щитами. За ними всі інші, а стрілки попробують зняти пару цілей здалека. Патронів у нас небагато, такшо не стріляйте у воздух. Ну вперед браття!

- Віват! – прокричала хором товпа.

Тільки дослухавши бойовий клич Алекс тихо запитав у Бабіджона:

- А нащо такий план заради вбивства одної старухи?

- Пару років тому уже була подібна спроба бунту. Її майже зарізали в ліжку. Сміливців зразу ж стратили а після того вона організувала регулярні війська і тотальну охорону себе любимої.

- Ну і лохи – приєдналась Рокса. Вона хотіла ше щось сказати, але жестом руки їй показали, що пора в дорогу.

Вони пройшли одною суцільною лінією на третю палубу. Декільки зомбі не слухались і порозбігались хто куда, але це й непогано. Вони будуть відволікати інших стражників. На шляху зустрічалось пару гвардійців, яких зразу били по голові саморобним дрином. Нарешті група підійшла на максимально близьку безпечну відстань до будинку Мадам. Тут уже засіло пару чоловіків.

- Ну як обстановка? – заговорив Бабіджон до одого з них.

- Стара карга як завжди параноїть. Вісім охранніків стоїть на вулиці по периметру. У двох із них пушки. У інших мечі і щити.

- Виглядає поки що непогано. Проблема в тому, що вони піднімуть паніку і їм на допомогу швидше всього полізуть прості жителі. Такщо робим все швидко.

- Згіден. Нус, погнали.

З цими словами вони одночасно повскакували з укриття і побігли оговореним строєм вперед. Варта, правда, тоже не просто так получає свою порцію їди. Декілька бунтарів миттєво впали від вистрілів з вогнепалу. Поки товпа добігла до стражі, остання вже була в повній бойовій готовності. Незважаючи на чисельну перевагу, уже за 40 секунд бойні, чисельність революціонерів скоротилась в два рази. Від пушок в задніх рядах було мало толку, так як попасти в цій мясорубці по свому було куда легше, ніж по гвардійцю. В протилежної сторони з цим проблем не було.

Алекс старався не воювати в перших рядах, а лише добивати ітак підбитих противників, Інна прикривала ззаду. Правда збоку це виглядало, як бій з тінню. Хлопець бачив подібні баталії тільки в фільмах, а реальний досвід хіба що проти кропиви. Рокса ж взагалі перетворилась в фурію і налітала на мужиків в два рази більше самої себе. Не зрозуміло, де вона так навчилась орудувати дрином, але складалось враження, ніби він з народження приріс до її рук. Бризги крові тільки придавали зловіщості образу.

Серед противників вона впізнала стражника, який облив її холодною водою в камері. За пару прижків вона скоротила відстань між ними і з розвороту роздовбала йому череп, поки він був занятий добиванням особо живучого зомбі. Мужик зразу ж впав замертво.

- А я казала, що ти в мене гівно лизати будеш, уйобок – і в доповнення до слів вона плюнула на бездиханний труп.

Ситуація ж в той час тільки погіршувалась. Остаток стражників забіг в будинок і почав тримати оборону зсередини. В дверному проході поміщався тільки один, тому це зводила на ноль всю стратегію.

Всім стало ясно, що переворот не вдався. Вони не встигли зачистити охорону, а шум битви уже привернув увагу місцевих. Деякі з них уже повиходили на виручку армії. Тепер в меншості були наші герої. Коли їх оточили з всіх сторін, бій зупинився. На балкончик вийшла сама Мадам в домашньому хаталі.

- Бачу, маленькі криси рішили поскалити зубки. Думаю їм треба повибивати їх, щоб більше так не робили. Вбити їх всіх. – команда звучала в пустоту і абсолютно спокійно. Ніби не доля людей вирішувалась, а віддавалась команда на фізкультурі.

- Пішла нахуй! – Бабіджон не хотів миритись з цим. Хоч розумів, що це рівносильно самогубству, він підняв свій недомеч і з дикими воплями полетів прямо на стражників.

Його прикладу послідували і залишок інших чоловіків. Для них неважлива вже була кінцева ціль. Війну вони програли, але хотіли це зробити з честю. В цей момент Алекс згадав відважних вікінгів, про яких бачив документалку, і їх бойовий дух. Але наші герої не були вікінгами, і помирати тут, хоч і з честю, вони не хотіли.

Взявши Інну за руку, Алекс зірвався з місця і побіг в протилежну від будинку сторону. Рокса сама все поняла і сама побігла туда ж. Краєм ока Бабіджон побачив цей ривок. Він не злився на них. Всьо же вони лише діти, їм нема сенсу помирати тут з ними, за долю корабля, на якому вони опинились випадково. Він лиш постарався виграти їм пару лишніх секунд, поки мушкетний залп не пробив диру в його шиї.

Вони прорвались крізь кільце народу. Спрацював фактор неочікуваності і пару секунд їх навіть ніхто не переслідував. Проте пару стражників всьо же кинулись в догонку. Правда куда їм бігти і ховатись наші герої не знали. На чужій території, де вони нічого не знають, особо не сховаєшся. Але інстинкт самозбереження ніхто не відміняв.

- Куда ми біжимо? – задихаючись на ходу спитала Інна.

- Та не знаю я! Краще звалити нахер. Може Дена найдем.

Вони підбігли до території, де стояла статуя. Коли Алекс це зрозумів, в голові появвилась ідея.

- Всі до статуї, вона для них свята. Візьмем заложника.

- Ти йобнувся? Брати в заложніки кусок металолому?

- Маєш блять інші ідеї? – огризнувся хлопець. Питання було більше риторичне.

Вони підбігли буквально тоді, коли їх уже наздогнали стражники. Незважаючи на свій вік, воїни були в прекрасній формі.

- Навіть не думайте до нас підходити, інакше я вашого бога розковбашу к хуям! – Алекс заніс металічну трубу над головою в погрожуючій стойці.

- Пацан, ти не знаєш шо твориш. Опусти залізяку, тобі ж гірше потім буде.

- Ага, канешно. Так він взяв і опустив – вклинилась Рокса.

- Давайте ми все мирно обсудим – попробував зхитрити один з мужиків, попутно роблячи крок вперед.

Якби Алекс був героєм фільму, то би не зробив обіцяне зразу, як це часто буває. Але він не герой фільму, тому зі всієї сили лупанув по роботу. На диво, ефект був рівно протижележний. Замість розвалитись на деталі, ця огромна громадина вирівнялась і проговорила механічним звуком - «Ттттти вввввниийй».

- Їбать, Саня ти шо наробив?!

- Рокса сук, я Алекс!

- Та хоть хуй в пальто, ти його включив ідіот.

На цьому моменті перелякались тільки наші герої. А вот такий перебіг подій тільки порадував переслідувачів.

- Наш Бог ожив, щоб нести кару на вас. Deus ex machina! – хор підхопив - Deus ex machina! Deus ex machina! Deus ex machina!

- Ми всі помрем! – Інна першою піддалась паніці.

- Не помрем заюш, обіцяю. Ми найдем Дена і всі вернемось дамой.

Ніби почувши ці слова, робот направився в сторону теногрейців. І одним різким рухом відправив двох з них в польот. Толпа перестала скандувати, замерши в страху перед тим, кому вони поклонялись останню сотню років. Не менш шоковані були і наші герої. Звичайно, від розуміння, що їх чудесним чином спасли, ставало радісно, але в той же час Алекса переслідувало ще якесь неприємне і слизьке відчуття дежавю.

А робот в той час бушував. Розкидавши всьо групу гвардійців, він взявся давити простих людей, які вийшли на шум і були безмежно раді бачити оживше божество. Вони радісно кричали, а робот ніби від цих криків ставав агресвнішим. Але раділи вони не довго. Сучасна людина би зрозуміла, що в його програмі стався збій, не то від часу, не то від удару Алекса. Проте для жителів це виглядало, як кара божа за їх гріхи.

Коли в окрузі не залишилось нікого живого крім тройці, їх новий захисник переключився на сам корабель. Він почав трощити будинки, огорожі, саму палубу. На це дійство з висоти свого балкону спостерігала Мадам. Як на свою дитину, яку на її очах б’ють хулігани, а вона нічого не може зробити. Вона просто стояла. Так і продовжувала стояти, поки великий механічний монстр наближався до її будинку, попутно ламаючи все, що створювалось стільки років.

- Треба звалювати – першою сообразила Рокса.

- Да, але куда блять? Тут всюди вода. А ця консерва такими темпами піде на дно ітак.

- Хочеш чекати поки нас не розпідарасить як тих бідолах? – вона показала на трупи стражників, від яких тільки мокре місце і лишилось. І грудка кишок збоку)))

- Може найдем лодку? – тихенько запитала Інна. Від страху в неї навіть голос захрип.

- Заюш, навряд тут ми найдем лодку.

- Ненене, це нормальна ідея. Цей оптімус прайм на мінімалках лишив купу дощок, які вполне зійдуть за лодку – він кивнув головою в сторону груди дощок, які ще недавно були красвим доміком. – Поможіть мені дотягти її до краю і скинути вниз.

- А ми не будем помагати людям? Їх же вб’ють. Там і діти є.

- Да пішли вони нахуй, уйобки. – Рокса була явно не сповнена співчуття до них – згадай як нас били в тюрмі. Або як годували об’їдками. Вони вбили Грега, а що з Деном взагалі не ясно. З дітей виростуть такі самі моральні уроди. Краще най не виростають вопше.

- Напевне – прозвучало невпевнено, але в очах читався зростаючий гнів.

Разом вони взяли Г-подібну констркцію, яка віддалено навіть нагадувала фіговенький човен, і в трьох потягнули його до краю. Коли саморобне судно було спущене на воду, робот уже закінчував роздовбувати верхню палубу. Якимось зрозумілим тільки йому способом він засік втечу і миттєво кинувся назад. Хоч по ідеї ця жестянка і захищала друзів, їм не сильно вірилось, що він біжить обняти їх. Алекс стрибнув першим, за ним Рокса. Висота звичайно була вражаюча. Можливо професійні плавці два рази подумали, чи варто летіти назустріч глубині, але адреналін придавав мужності їм. А вот Інна так і лишалась стояти.

- Інна швидше!

- Я не вмію плавати - призналась нарешті вона.

- Заюш давай, я тебе витягну. – Рокса залізла на плотину і протягнула руки вверх, ніби хоче доторкнутись до сонця.

- Мені страшно – проговорила вона крізь сльози.

- А стояти там і чекати поки тебе роздавлять не страшно? – розізлився Алекс. Ці слова якось магічно подіяли на дівчину. Вона подивилась в сторону робота, дьорнулась і закривши очі з криком пригнула вниз.

Пару секунд під водою. Вуха заклало, тому вона не чула криків її друзів. І не чула хаосу на верху. Це були пару секунд передишки перед новим боєм. Інна відчула пару рук, які витягнули її на поверхню, на маленький островець безпеки. Дівчина відкашляла воду, протерла очі від соленої води і побачила велетенський корабель, який закривав собою сонце. Він був одночасно прекрасним і устрашаючим. Але увагу її прикувала фігура гіганта, який ніби дивився в їх сторону, як голодний кіт на мишу, яка втекла у нього прямо з-під носа.

Вони грали в дивоглядки ше пару секунд. Після чого робот почав іскритись і подьоргуватись. Алекс сообразив першим…

- ЛЯГАЙ!