Ден вибіг із затхлого коридору на свіжий морський воздух. В голові досі не пройшов цей противний дзвін від міксу адреналіну, кортизолу та норадреналіну. Хлопець зупинився лише тоді, коли чуть не врізався в якусь велетенську жінку, незрозуміло що роблячу в такий час на нижній палубі. Розуміння того, що вибігти зміг він один прорізало розум і запустило паніку по новій. Що йому тепер робити. Вертатись назад і попробувати витягнути друзів? А як він це зробить. Допомога – вот що йому треба зараз. Поки не піднялась паніка на кораблі. Треба бігти за дівчатами. Поки Ден думав про це все з виходу показались 2 стражника. Один з них зразу ж направився до сходів наверх а інший почав неспішно прогулюватись палубою. Він явно шукав пропажу.
- Слухай, я знаю що ти десь тут – прокричав мужик в пустоту – тобі ж краще вийти зараз. Ти не зможеш ховатись вічно. Рано чи пізно тебе зловлять і тобі буде дуже больно. А зараз я обіцяю тебе не трогати.
«Ага, розкажеш, урод» - подумав Ден, ховаючись за грудою металічних балок. Подальший піздьож він уже не слухав. Охоронець повільно, але впевнено обходив всю територію, і хвилини за 3 уже б добрався до нашого героя. Тому хлопець озброївся металічною трубою і став чекати.
Все відбулось доволі швидко. Коли мужик наблизився до схованки, Ден як вжалений в сраку вилетів на нього з криками «За Шеву і двор їбашу в упор!» втащив мужику по коліну. Кістки противно хруснули. Очевидно ходити після такої травми йому уже не судилось. План був простий і дієвий. Але одну річ наш герой не врахував: охраннік почав верещати як різана свиня. Ну воно й не дивно, попробуйте собі коліна роздробити і не пискнути. Хоч новий челендж запускай. Ну часу чекати, поки не повилазять зі своїх домів жителі цього проклятого корабля у Дена не було, тому він прийняв єдине правильне рішення в даній ситуації – звалювати.
Біг завжди був сильною стороною хлопця, правда зараз стояла проблема – він не знав куда бігти. Повернутись назад до дівчат, це звучало найрозумніше. А що далі? Куда їм всім ховатись. Це могло почекати. Зараз їх треба повідомити про небезпеку. Вот Ден уже на верхній палубі, добігає до їхнього тимчасового житла і обламується. Здалеку він бачить , як охорона виводить його подруг з приміщення. Він витратив забагато часу на гру в хованки з охоронцем. Сука. І вони йдуть в його сторону. Треба сховатись.
Ден забіг за кут першого кращого доміка. Тепер в нього не було надії. Його двоє друзів попали швидше всього в полон там, внизу, а зараз до них приєднаються і подруги. А він один тут, один на волі. А чи надовго? Хлопець просто сповз по стіні і сльози самі потекли по його щоках. Що він може ще зробити. В одиночку піти проти армії тренованих солдат? Попробувати пожалітись Мадам? Очевидно було ж, що вона в курсі. Може піти здатись, приєднатись до друзів? Нікому від цього краще не стане.
Від роздумів його відірвали звуки тяжких кроків. Стража вже почала прочесувати всю територію корабля. Дену було всьо одно, чи його зловлять, але якись інстинкт самозбереження підштовхнув його заховатись краще. У вікні будинку за його спиною не горіло світло. Можливо там вже всі сплять. Тим більше воно не закрите. Хлопець безшумно проліз всередину, як уже десятки раз робив раніше, пролазячи в заброшки вдома. Дім. Таке прекрасне слово…
Дену повезло. Всередині нікого не було. Це мабуть єдиний незаселений дім на кораблі, той, в якому вони опинились після подорожі в часі. Але зараз хлопець цього не помічав – він дивився у вікно, на безкрайній океан і відображення зірок на його поверхні. Це був найпрекрасніший краєвид і найгірший день в його житті.