Вибух був такий, що заклало вуха. На компанію полетіли осколки металу та дерева. Саморобну лодку перевернуло хвилями. Вони все одно не могли дихати. Від ударної хвилі здавило грудну клітку. Цей театр божевільного піротехніка тривав від сили секунд 10 але їм здалось, що пройшла вічність, перш ніж повз них перестали падати у воду осколки корабля і вони змогли б винирнути і вдихнути рятівного воздуху.

- Ааааах. Блять. Кхс кхас. – викашлявся Алекс. – який єбанутий дав роботу можливість самознищуватись? Ладно хоча б всі цілі лишились

- Хуй там, ссссссука – зашипіла від болю Рокса. – ця хуйня мені ногу розпідірасила.

- Херово. – єдине, шо зміг з себе видавити Алекс.

В цей час Інна схопилась за край перевернутої лодки. Від страху вона і слова не могла сказати.

- Рокс, сорі канеш шо в такий момент, але поможи мені перевернути її. Ми довго не протримаємось у воді.

- Та ти що, як я сама не поняла цього, ти прям капітан очевидність. – по привичці огризнулась Рокса, але всьо же схопилась за край лодки з протилежного від них боку і на рахунок 3 вони всі нирнули під воду, яка уже стала червоною від крові.

Залізти було складніше. Прийшлось витягувати дівчину всередину, так як сама вона уже не могла. Рана була занадто глубокою і жахливою. Алекс порвав свою сорочку на тряпки і перемотав як міг. Кровотеча вроді зупинилась, але це не сильно зменшило кількість проблем. Вони одні посеред моря. За пару сотню метрів горящий корабель (вірніше то, що від нього лишилось) на якому врятлі вціліли хоть якісь запаси їди (як і людей) а в них нема ніфіга з собою.

Так вони і плили. Говорити не хотілось взагалі. Просто сиділи і дивились в край. Інна заснула, а стан Рокси ставав гіршим з кожною годиною. В неї почалась гарячка, а сама нога спухла. Здавалось ситуація патова, але тут око Алекса вхопилось на якусь пляму на горизонті. Суша?

- Так підйом, я бачу землю. Давайте помагайт гребти руками.

- Ти шо йобнувся? Тобі уже галюни приходять? На кораблі за сто з хуєм років не найшли берега, а ти побачив його за пару годин – навіть в такому жахливому стані відгаркнула Рокса.

- Шо сталось? – полусонна запитала Інна.

- Та бллять самі подивіться – хлопець тикнув пальцем в напрямку, де за його версією була суша.

І реально, придивившись чуть краще дівчата побачили невелику точку на горизонті, яка поступово почала набирати якихось більш чітких обрисів. Настрій піднявся, зовсім чучуть. Тепер у них появилась хоть якась надія.

За пів години активного махання руками у воді вони таки добрались до завітного берега. Алекс поміг вилізти Роксі і дойти до полянки, де вложив її. Незважаючи на люту спеку і високу температуру, дівчину трусило від холоду. Алекс з Інною познімали з себе весь лишній одяг і накрили її як могли. По доброму треба було обробити рану і дати якісь антибіотики, але де їх найдеш в цій жопі.

- Я піду пошукаю що мож було б похавати. Може яких людей найду і попрошу помогти.

- Не кидай нас самих – в голосі Інни явно читався страх.

- Подумай сама, ми непонятно скілки тут пробудем. Нам треба шось їсти. Да і Роксі буде ставати тільки гірше. Треба найти якусь воду промити рану. Не будь тупою, сама знаєш шо нам треба провізію.

- Та розумію я блять. – крикнула вона у відповідь, - Але всьо одно страшно.

- Не сси в труси, я скоро вернусь. Дивись за Роксою. – підморгнув хлопець і зник десь в зарослях острова.

З вигляду це був звичайний собі острів. Інна на них ніколи до цього не була, але у фільмах його завжди так і показують. Тільки через пару хвилин вона поняла, що їй так не подобається тут. Тишина. Вірніше тут не було зовсім тихо. Шум хвиль, листя якихось дивних дерев шуршіли на вітру. Але не було жодної пташки. Ніби люба живність вимерла. Це насторожувало її, але знову піддаватись паніці дівчина собі не дозволяла. Як я уже казав Інна не могла похвалитись стабільним характером, але в критичних ситуаціях все ж збирала себе в руки і показувала незвичну для неї стійкість. Так було і зараз, так як їй треба було доглядати за подругою, яка уже почала марити уві сні. Вона старанно міняла перев’язку на чолі, яка, здавалось, висихала за пару хвилин.

Алекс повернувся приблизно через пів години. Весь грязний і побитий.

- Шо з тобою сталось? – логічне питання від Інни.

- Я покотився з гори поки пробував достати якісь ягоди. Трохи всьо же назбирав, але не думаю шо нам їх надовго хватить. Да і не факт шо вони їстівні. Ну в любов випадку втрачати нам нема що.

- Хреново.

- Це ще не всьо. Коли в звалився то побачив скелет. Вірніше половину… Інша частина була завалена камінням. В руці він тримав це. – Алекс протягнув жовтий папір з намальованим на ньому голубом.

- Єбать. Це той самий малюнок, що ми бачили на тій заброшці.

- Похоже це той самий листок. Бачиш краї нерівні, ніби його малювали діти. Я ще тоді помітив це. Але яким хером він тут появився дупля не даю.

- Або хтось дуже любив малювати зкошених голубів. – Сумно усміхнулась Інна.

- Хех. Але це ше не все. – він витягнув з кишені той самий злощаасний годинник.

- А він тут, блять, що робить. – було видно, що дівчина боїться самого вигляду цього чудо-прибору.

- Хер зна, потім розберемось, як Рокса?

- Їй все гірше. Вона зараз спить. Я не можу збити температуру. І нога ужасно кровоточить. – після останньої фрази на очах дівчини появились сльози.

- Не плач, це зараз не поможе. Нам треба похавати і попробувати погодувати її. Хоть це і ризиковано, але і вибору нема.

- Давай спочатку самі з’їмо, якщо через годину нам не стане погано, то погодуєм Роксу.

- Розумно. – абсолютно серйозно погодився хлопець.

Так вони і зробили. Ягоди хоч і мали противний смак, але на отруйні не походили. Швидше на гіркі таблетки, які кожен пив у дитинстві. Тим не менш питної води вони не мали, того спрага дуже швидко нагадала їм і про цей факт.

До вечора вони майже не говорили. Алекс ше раз пішов по ягоди і на цей раз найшов навіть шось схоже на яблука. Соком цих фруктів вони і втамовували спрагу. Наскільки це взагалі можливо. Рокса пару раз просиналась, але було видно, що свідомий стан приносив їй купа болю. Так і позасинали. Вірніше вирубались від перегрузки емоцій і втоми.

Алексу снились дивні сни. Він бачив себе знову маленьким. Проходили дні в селі, відчувався запах свіжоскошеної трави, смак домашнього молока. Після того картинка зміняла одна одну. Тут він вперше пішов до школи, а тут перша сигарета, перший стапярь водки, перший секс. А потім чорнота. І роботи, вони переслідували його до ранку, а він ніяк не міг відірватись від груди металолому, яка чогось рішила, що він прекрасна закуска до моторного масла.

Проснувся хлопець від шарудіння збоку. Інна міняла Роксі пов’язку, яка очевидно їй не помагала. Було видно, що дівчина зовсім скоро побачиться з прадідами. Хоча і думати про це зовсім не хотілось.

- Інн, нам треба звалювати. Ще один день без їди і води ми не протягнем тут.

- Всмислі звалювати? – не зрозуміла вона, - Рокса не може ходити.

- Ми повинні іти без неї. Пора прийняти реальність. Ми її не спасем. Рана уже гниє, а температури зпалює її зсередини.

- Ти що єблан? Ти точно блять єблан!! – перейшла в істеричний крик Інна. – ти отак просто киданеш подругу? Да іди ти нахер, гнида, мразь, зрадник... – її очі налились сльозами.

- Не плач, заюш. – від крику проснулась і Рокса. Це створіння каже правильно, нехуй вам через мене … Кха хк – кашель вирвався сам по собі, - нехуй вам тут разом зі мною дохнути. – було видно, що слова давались їй дуже важко. - Інн, сонце. Ви знову найшли цей блядський годинник. Перенесіться кудась, знайдіть того, хто його створив і засуньте йому в жопу да поглибше. Ти мене поняла? І не плач.

- Не буду, - сказала Інна крізь поток сліз.

- Саш, - звернулась дівчина до нього, а він навіть не посмів заперечити, - скільки в тебе ще є сигарет?

- Остання. Беріг на крайній випадок. Вона вже висохла після купання.

- Поділишся? – Алекс мовки протягнув дівчині сигарету і підпалив. – Дякую.

Інна весь час, поки Рокса курила, заливалась сльозами. Вона хотіла здаватись сильною, але довбана вода не переставала литись з очей.

Коли Рокса докурила, вона повернулась до подруги. Вони міцно обнялись. Пройшло пару хвилин, перш ніж Інна змогла себе пересилити і відпустити хватку.

- Папа заюш. Не забувай мене. – з гіркою посмішкою сказала ранена.

- Я люблю тебе.

- І я тебе. Заюш, почекай будь ласка Алекса там, за горбком – вона вказала головою на невеликий пагорб. Я хочу ще йому дещо сказати.

- Угу – все так же крізьт сльози відповіла Інна. І вона пішла не обертаючись. Дівчина знала, що якщо вона обернеться хоч раз, то вже не зможе покинути напевне найближчу людину в її житті. Навіть батьками вона так не дорожила. Рокса стала щось типу старної сестри, яка завжди зможе захистити від проблем. Вірніше могла…

- Алекс, ти знаєш, що роблять з собаками, яких переїхала машина?

- Я не зможу…

- Ти мусиш. Це набагато гуманніше. Відколи ти став таким моралфагом? – навіть в такому стані Рокса не могла не скорисатись моментом.

- Я буду скучати за тобою. – при цих словах хлопець підібрав доволі великий камінь з землі і заніс його над головою дівчини.

- Я дійсно вас всіх любила. – Рокса усміхнулась. Не як зазвичай саркастично, а щиро, від чистого серця. Алекс ніколи раніше не бачив такої її усмішки. Він подумав, що вона дуже мила, коли сміється отак.

- Да… І ми тебе, Рокс…

ХРУСЬ!