- Та як так блять! – більше риторично, ніж питально прокричав Ден в пустоту.

За півтора години пошуків хлопець не знайшов ні натяку на прісну воду або щось їстівне, крім малесеньких противних ягід, від яких в нього почав боліти живіт. Здавалось, що на цьому проклятому острові нема взагалі нічого живого. Ніякі птахи не співли, ніякі звірки не пробігали. Та що там, навіть жодної задовбуючої комахи не пролетіло над вухом.

Попродивши ще трошки, Ден всьо же знайшов дещо цікаве. Правда це не були гори їди, тим не менш явно доглянутий вхід в якусь печеру давав крихітну надію, що це може бути склад припасів. «Були ж тут колись люди» - так думав собі хлопець.

Звичайно, зі сторони подібна думка здається абсурдною. Ніхто не зберігає їду так далеко від місця проживання, а навіть якщо б зберігали, то вона явно давно спортилась. Але на той момент йому хотілось вірити в любу можливість. Один на безлюдному острові, без будь-яких запасів, без можливості з кимось зв’язатись або якось вибратись. Це місце могло стати його могилою. Але підсвідомість обачно приховала такі опасіння глубоко в деновому мозку. Не вистачало ще поїхати кукухою.

Продираючись через темний прохід, хлопець стикнувся з доволі очікуваною перешкодою – кам’яна стіна. Але щось в ній було не так. Тільки присвітивши своїм, все ще не розрядженим телефоном він побачив великий орнамент на всю стіну. Вірніше не орнамент, а пазл. Відповідні ділянки візарунку були розміщені на подвижних колах. Очевидно, треба було скласти якись малюнок, щоб перешкода посунулась, прям як у фільмах.

- Заєбісь. І як тебе єбати? – проте придивившись ближче хлопець піймав себе на цікавій думці. – Стоп, це ж той сраний малюнок з листочка. Вот тут башка голуба.

Покрутивши пару хвилин рухливі деталі, він поняв, що треба спочатку згадати весь малюнок, а потім пробувати перенести його на стіну. Не зря він мав із собою листок і олівець. Як міг він накидав приблизний ескіз на папері і уже після цього почав крутити диски відповідно до нього.

Результат не заставив себе чекати. Стіна з грохотом ледь відсунулась в сторону, коли весь малюнок майже відповідав ескізу. Майже, того що диски сформували під крилом фразу, про яку Ден забув, але вирішив домалювати і на папері. На всякий.

Кімната за стіною заставила хлопця знову офігіти. Вона була велика і майже пуста. Стіни світились легким голубувати світлом, завдяки безлічі посипаних зверху кристалів. Тільки посередині стояв постумент. Ден хотів було підіти подивитись ближче, як почув голоса. Спочатку він дуже зрадів, що не сам тут, але потім насторожився. Він обійшов весь острів але не побачив ні душі. А тепер якісь непонятні люди появились. Це було як мінімум дивно. Хлопець швидко підбіг до поступенту. Зблизька він здавався велетенським. Посередині красувався той самий злощасний годинник, але часу роздивлятись його не було. Ден швидко забіг за конструкцію і заховався. Треба було для початку поняти, чи вони можуть становити загрозу. Голоса приблизились.

- Грохот ішов звідси. – проговорив грубий чоловічий голос. Ден їх розумів. Уже непогано.

- Опа, тут прохід в печеру. Може які скарби найдем. Було б класно, я б дочці подарив щось, вона давно просила світяшку.

- Нічого не брати без мого дозволу! – перекрикнув власний, але старий уже голос. – Ви подивіться на цю стіну, це явно витвір мистецтва. Яка ж цивілізація могла таке сотворити

- Та поняли ми, хватить так кричати, Апіліос.

- Бо ви дураки! Всьо би розкрали, а про науку хто думати буде? Ці скарби мають важливе культурне значення. – Ден бачив з-за постаменту, як в кімнату входить старенький, бурно жестикулючий дідусь в супроводі чотирьох міцних мужиків з мордами, ніби вибитими на одному заводі.

- Єбать-капать. Тут ніхуя нема. А ми вже ділили здобич. Лиш обісрана колона по центру.

- Обісраний твій зад після туалету, а це «важлива культурна хуйня» - насмішливо підтакнув інший мужик, явно пародіюючи їхнього лідера.

- Ану циць обидва – не стерпів дідок. Я вам молокососам проведу лекцію по культурі, як повернемось.

Вони підійшли ближче. Інші явно були не в захваті від знахідки, але Апіліос не міг стримати дитячого захвату.

- Це якась дивина. Невивчені технології. Це має бути чимось дуже важливим, якщо під цю штуку виділили окрему таємну кімнату. Так народ, зараз візьмем її і вертаємось на острів. Я хочу пошвидше почати досліджувати що це.

В Денові плани явно не входило ділитись такою важливою річчю, як цей годинник. Це був його єдиний шанс вернутись назад. Врятлі йому би дозволили просто так його забрати. А силою він тоже не міг скористатись. Ці бугаї за спиною старікашки виглядали до жопи міцними, та ще й тримали в руках по дубіні. Він би міг звичайно попробувати договоритись, але це було зовсім не в стилі Дена. Тому хлопець придумав дещо цікавіше. Він переклав свій скетч у ліву руку, правою взяв телефон, зажав лампочку і включив фонарік.

- Хуй вам а не мій годинник, доісторичні підари. – з цьою думкою він вискочив з-за свого укриття і з яросним криком засліпив людей фонаріком.

Фактор неочікуваності спрацював і вони на пару секунд стали недієздатні. Скориставшись моментом, Ден одним рухом витягнув годинник з пазів і погнав на вихід. Якщо він встигне забігти в підземне місто, то без проблем сховається від них, а там можна буде попробувати телепортнутись ще кудась.

- Що це за хуйня, блять! – налякано кричали мужики і безуспішно махали перед собою палками.

Землю почало страшно трясти і з стелі почали сипатись камені. Ден біг зі всіх сил, лиш би встигнути до моменту, поки не завалило повністю вихід. Фонарік допомагав не спіткнутись об каміння на підлозі, але від граду він не спасав, того хлопець пару раз получив по спині і голові уламками. Це дуже його зповільнило, але крики людей ззаду придавали йому сил бігти вперед. Ще пару метрів, він уже бачив вихід. Лише пару метрів до спасіння.

В такі моменти люди мали б згадувати все своє життя, але йому згадалось тільки дитинство. Як він з друзями залазив на всякі заводи, дразнив собак і охоронців, а потім так само тікав від них. Така проста дія. І вось лишився останній крок. Ден виставив вперед руки і одним прижком хотів вибратись з печери. Ривок… однак велетенська глиба на вході так неудачнно вибрала момент коли впасти. Хлопець не страждав. Через проломило миттєво. Єдине, що вціліло, це висунута рука, з тим самим годинником і куском паперу в ній.