- Ясно – Ден, завжди веселий пацан зараз був блідіший ніж стіна. – І шо тепер робити?

- Та хер його знає. Мадам сказала, що пошукає годинник. Попробує перекрутити стрілки вперед. А поки шо не рипаємось.

- Ідем шолі прогуляємось по кораблю

Але довго думати над розвагами їм не дали. Через хвилину зайшов уже знайомий мужик. Здається його звали Берхім.

- Мадам сказала, що ви хоч і гості, але це не курорт. Кароче, якщо хочете получати їду, то будете працювати. За мною.

Вибору не залишалось. Очевидно, що вони тут непрохані гості, того всі, включно з травмованим Деном, послушно встали і пішли за Берхімом. Він повів їх в кінець корабля. У напівтемряві вони пробрались до сектору, де різноробочі пиляли, паяли і займались іншою не дуже цікавою, проте не менш важливою роботою.

- Вот вам робоча сила, мужики. Мадам заборонила їх сильно напрягати, але помагати вони мусять.

- Я вас раніше не бачив. – З підозрою сказав один з робочих, відкидуючи зварочний шолом – Ви звідки будете?

- Мадам сказала не розпитувати лишнього – опередив компанію все той же Берхім, уже розвертаючись в сторону виходу на середню палубу.

- Поняв, не дурак. Мені в принципі похер звідки взялись руки. Головне щоб не з жопи. В нас ітак мало матеріалів, щоб їх ще могли портити всякі каліки.

- Слухай дядя, може ти вже заткнеш рот і даш нарешті роботу, ато каліки скучати почали. – Не витримала Рокса такого стаавлення до себе

- Ну давай подивимось шо ви можете, дітки. – сказав мужик, проводячи поглядом по дівчині. – Все що від вас треба – помагати нам. Десь шось потримати, десь підпиляти, десь не мішати. Всьо просто. Ми будем заготовлювати деталі, а далі вони підуть нашим інженерам на поверх вище. Мене звати Кит. І да це таке ім’я. Ті двоє мутних тіпа за моєю спиною Арні та Ердес. Вони хоч і виглядють як розумово відсталі, але мають золоті руки. Кароч розділіться по 2 на кожного з нас і вперед.

- Да, товаріщ капітан – викрикнув Ден, приставляючи руку до голови.

- Мда – Кит подивився на нього дивно, якось ніби не з огидою, а співчуттям. Як на підбиту собаку. Так а ти не маєш пари, то підеш до мене. Виглядаєш самим адекватним – Він звернувся до Алекса.

- Добре…

Думати дійсно багато не прийшлось. Подібною роботою займаються в дитинстві, помагаючи по хазяйству, коли ше сам щось зробити не можеш, але дуже хочеш помогти дорослим. З такою навіть весела парочка з Дена і Грега справлялась. Хоч вони і дико бісили Арні своїми тупими діалогами.

- Так давай несем цю байду на склад. Візьми ще тих дурачків –звернувся Кит до Алекса. Їм треба було підняти велетенську залізяку непонятного призначення, схожу на турбіну літака. Таку явно вдвох не осилити.

- Ей пацани – крикнув до них хлопець. - Хелпаніть тут, тяжка зараза.

- Але не така тяжка, як твоя мамка – весело відповів Грег. Правда пожалів про це, коли получив смачного ляща від Алекса.

- Ну парні, взяли – Кит крихтячи підняв доісторичну турбіну і поніс в сторону великого приміщення, яке служило складом матеріалів. – Давайте ще пару метрів. Давай туда її в кут. Ііі … Всьо. Хух. – В цілому він був довольний Алексом. Та і новими помічниками тоже. Справились з денною нормою на 2 години швидше, а значить він зможе ще сьогодні зайти в бар і смачно напитись. Хоч на кораблі з припасами їди туго, але на пиво не поскупились виділити цілу плантацію солоду.

- Нам ше довго? – занив Ден

- Все. На сьогодні хватить. Передам Берхіму, що ви не безнадійні. – Кит протягнув руку хлопцям – А тепер нахер вимітайтесь звідси, щоб я вас тут до завтра не бачив.

- Нас два рази просити не треба – Ден з Грегом переглянулись і в приприжку пішли до виходу. Поки Ден не перечепився через щось і не впав лицем в підлогу.

- Єбааать. – Одне слово а скільки болю. – Шо це за хуйня. – Відсунувшись, він побачив невеличку ручку, яка торчала з-під дощок. Це був люк вниз.

- Куда веде люк? Я думав це найнижча палуба – Алекс з недовірою запитав Кита.

- Там нічого цікавого. Просто ще один склад і вихід до двигуна. Вимітайтесь звідси вже. Завтра зранку щоб були тут готові.

Але тон мужика не сподобався нашому герою. Він явно щось приховує. Але це в любому випадку не його діло. Зовні їх уже чекали дівчата. Вони тоже закінчили свою частину роботи і змучено дивились вниз. І все би було не так погано, якби не вечірня розмова в новому домі компанії.

…

- Інна, ти маєш похавати. Ми фіг зна скільки тут будем – Ден пробував запхати ложку з овочевим супом в рот подрузі, але безуспішно. Вона відмовлялась їсти, зсилаючись на тошноту, але всі знали реальнупричину.

- Заюш хватить думати про то, як ці овочі були вирощені. Нам ітак небагато дали, а ти і це юзати не хочеш.

- Ну вот і прекрасно. Вам більше буде. Радутесь. Канібали – Останнє слово дівчина сказала з нотками злоби.

- Ну і хер з тобою, я візьму – Грег потягнувся до тарілки, але не дотягнувся. Йому прилетів не менш ситний кулак Рокси прямо в челюсть.

- Ще раз попробуєш забрати чужу їду і я тобі приготовлю омлет з твоїх ж яєць!

- Та поняв поняв я. Нахер зразу бити.

В це все не встрявав тільки Алекс. Він думав що з ними тепер буде. Як вибратись назад. Куда дівся годинник. Як вопше можна повірити в паралельні світи і подібну хрень. І ще одна маленька деталь не давала йому спокійно жити. Той люк. Він звичайно не корабельний майстер, але який дибіл робив би склад в кормі.

- Ти чого такий серйозний. Я панімаю там що ми в жопі, але треба ж думати позитивно. Стакан всегда напалавіну полон, всегда. – Дену дуже не подобалась така натягнута обстановка і він вирішив її трошки розрядити.

- Та шось мені не сильно віриться в то, шо там склад. Вони щось скривають.

- А не похуй? Нам яка різниця. Поки годують і не кидають в море – норм.

- Так то да, але всьо равно діло пахне пісюнами.

- Так не нюхай.

- Сказав любітель нюхати бебру – вклинилась Рокса.

- Бебру нюхають всі уважающі себе чоловіки!

- А ти тут прі чом?

- Ой да йди в жопу. Ну кароч. Раз так хочеш подивитись що внизу то го. – Ден загорівся ідеєю

- Знаєш, я б реально сходив. Треба як мінімум перевірити, що нас не хочуть наєбати. Мало лі ми тоже підем на удобрення, коли нас заїбуться годувати. – після цих слів Інна скривилась ще більше

- Ой нє, це без нас – сказала Рокса. Вона би сама не проти сходити, але точно не лишить свою подругу одну.

- Тоді браття і браття в дорогу – Грег став і з важним виглядом, як король, проговорив свою промову.

- Зіг хайль! – тут же вскочив Ден, кидаючи зігу.

- Кароч, без лишнього шуму. Якщо спитають, що ми робим на нижній палубі, скажем що шукали туалет. Стараємось не привертати увагу.

- Та ну, так можуть сказати тільки повні дібіли – Грегу ідея не сподобалась.

- Для вас нормально – відмахнувся Алекс і не чекаючи відповіді пішов до дверей.

На палубі було тихо. Навіть занадто. Тільки пару людей ходило по своїх, тільки їм зрозумілих справах. З одного боку це й не дивно. Що робити на кораблі, де з розваг тільки один бар і красиве небо. Але з іншого, вдома тоже не сильно багато.

Вони йшли спокійно, ніби 100 раз це вже робили. Спустились на нижню палубу. Біля цеху нікого не було, навіть двері не зачинені. Ну в принципі не дивно. Від кого тут щось ховати. Злодіїв на кораблі точно не буде, це не має сенсу. Хлопці взяли з собою листок паперу і щось типу олівця з непонятним стержнем. Але він малював ні чуть не гірше звичайного. На зворотньому шляху вони дійсно подумали прогулятись і накидати повний план корабля, щоб знати де що приблизно знаходиться. Особливо їх цікавив бар. Закон про заборону випивати до 18 в цьому світі навряд чи існує, того їм можна славно накидатись і принести ще дівчатам.

- Ну що тягнем – хлопці обступили люк з двох сторін і потягнули на себе.

- От сука закрито.

- А це ще дивніше, враховуючи, що тут всі двері нарозпашку

- Та да

- Давайте його розпилим нафіг? – злобно проговорив Грег, показуючи на лежачу під стіною пилкою

- Ну а потім як на місце поставим, геній? Нас же спалять.

- Та хто нас спалить. Тут нема нікого. Подивимось, а потім просто поставим як було. Завтра прийдем і разом зі всіма подивуємось. Ойойой а кто ето сдееееееелаль? – Грег попробував повторити оригінальний акцент фрази

- Ладно хер з тобою. Я з Деном пиляю, а ти на стрьомі. Якщо хоч когось побачиш - зразу валим. І неважно сюда він іде чи просто шляється. Поняв?

- Есть таваріщ капітан.

За пару хвилин діло було зроблене. Без шуму і пилюки. Дерево хоч і товсте, але час зробив своє.

- Ну що, погнали – Алекс заліз першим. Його чекала маленька металічна драбина. І невиносимий холод.

- Брр ну і холодрига. Хіба біля двигунів і тд не має бути жарко?

- Має, Ден, має…

Вони пробирались через вузький коридорчик. Благо хоть електричні лампи були прикріплені до стін і давали трошки світла. В кінці коридору шось натужно тарахкотіло. Очевидно механізми корабля. Правда не в такому вигляді хлопці її уявляли. Їм дуже повезло, що шум моторчиків заглушав їх кроки і вони не зразу вийшли на світло.

Тріо відкрився вид на велику, залитою червоним тьмяним світлом територію, більше схожу на картину сучасних художників. З стін і стелі торчали обрізані провода, купа металічного мусору було повсюди розкидано, труби починались незрозуміло звідки і виходили в нікуда. Подекуди тільки стояли поодинокі механізми, які ще якось бухтіли і ніби то працювали. Але найгірше було не це. Люди, хоча вони більше походили на скелетів, працювали, розбираючи залишки робочих машин на запчасті. В драних лахміттях, з мертвим поглядом, вони як роботи товкли кувалдами і сокирами. За ними дивились пару здоровенних мужиків, яким явно було скучно. Вони майже спали, тільки деколи кидаючи погляд на цих живих мерців.

- Шо за нах? – хотів було почати Грег, але Алекс закрив йому рот рукою показуючи не шуміти.

- Це походу раби – відповів він шопотом.

- Пацани треба валити звідси нахер.

- Та да – Алексу не сподобалась одна деталь. Двоє охоронців сиділи за столом, але кружок було три. Значить один ще десь ходить.

Вони почали швидко йти назад, надіячись, що їх не побачили. Думки про третього охоронця підганяли Алекса, але скоро він зрозумів де той був. Майже біля драбини компанія почула голос:

- Ох бля як я давно так не дристав. Рівень моря напевне піднявся на метр. Мужики напевне вже другу бутилку встигли всосати без мене. Підари. Опа, що за хуйня з люком.

Всі миттєво поняли, що вони в гівні. Попереду охоронець, а позаду зомбі. Можна було б попробувати прорватись силою, але який сенс. На кораблі вони не сховаються. Їх потім все одно знайдуть і вб’ють. Єдиний варіант бігти назад і пробувати незамітно сховатись десь, поки прохід не стане вільним. Після чого так же незамітно вилізти назовні. Шанси канешно невеликі.

Стараючись і швидко і тихо, вони пробігли знову до цього пекла. Перевіривши, що охорона не дивиться в їхню сторону, в присяді полізли вздовж стіни, ховаючись за мішками і мусором. В цей момент у кімнату зайшов третій мужик. Він з офігівшим лицем підійшов до напарників:

- Слух мужики, там люк дирявий.

- Ти чьо несеш? Уже наєбенитись встиг в параші чи шо? Який нахуй люк. – противним писклявим голосом, який йому абсолютно не підходить, відповів один з охоронців.

- Та він походу свіжого гівна нанюхався і тепер бредить – хохотнув інший.

- От мудаки. Люк, що веде на палубу. В ньому дира. Хтось виходив звідси?

- Та хто звідси вийде. Ти подивись на цих уродів. Вони ж на ходу розвалюються. Не то що люк проломити.

- Забий хуй. Може від старості дерево само розвалилось. Цей корабель ітак скоро на дно піде разом з нами всіма. Так хулі тепер через якусь дирку паритись. На ліпше вон випий – він підсунув повну кружку чогось до товариша.

У наших героїв відлягло від серця. Вони і не надіялись, що тут така тупа система безпеки. Тепер лишилось почекати, поки вони не нап’ються в усмерть і не позасинають. Судячи по їхньому стану, лишилось недовго.

Пройшло хвилин 10. Хлопці не відводили погляду від тройці алкашів, яка уже на потрохи починала дрімати. А зря… Якби хоч один з них подивився назад, він би побачив маленького мужичка, який ніс тяжкий з вигляду мішок до основної купи. Його погляд не видавав ніяких емоцій, поки він не побачив наших героїв.

- О ви со ногвенькі? – проговорив він спочатку тихо. В цей момент в грудях хлопців все покрилось льодом. А потім «зомбі», не чекаючи відповіді, закричав на все приміщення – Хлопци тут ногвенькі, ідіть знайом...

Алекс миттєво зреагував, втиснувши робочому кулак в челюсть. Але було пізно. На шум піднялись бухі охоронці і вже повставали з місць. В екстренних ситуаціях у людей включається тваринний інстинкт самозбереження. Він включає 2 функції на вибір : бий або тікай. Але вибрати перше означало б миттєву смерть. Стража хоч і п’яна в ноль, але всьо ж сильніша і озброєна. Тому вони побігли. Бігли так як не зміг би марафонець. Хлопці бігли до вузького тунелю, але сьогодні був явно не їх день. Ден вирвався першим, тому не побачив, як підступно лежача металічна труба стала причиною падіння Грега з Алексом за його спиною. Зараз він думав лише про рятівний вихід.

- Ну шо голубчики, допригались. Ви хто блять такі? – один з мужиків взяв Алекса за шкірку, щоб той не міг вирватись. Правда цього навіть не треба було робити. Хлопець дуже неудачно впав, пробивши ногу ржавим цвяхом, тому при всьому бажанні бігти він уже не міг.

- А це походу ті вилупки, які появились тут з неба недавно. Апостоли хуєві. – Другий охоронець попробував так само заламати Грега, але той почав пручатись.

- Ану відпустіть нас уйобки, ми тут за порученням Мадам. – Він вивернувся і дав алкашу з ноги в живіт. Останній скрутився.

- Ах ти сука. Ну всьо, пизда тобі. Скажу Мадам, що ви напали на нас і прийшлось вас угомонити.

Наступну сцену Алекс буде пам’ятати до кінця свого життя. Як здоровенний мужик піднімає ту саму злополучну трубу і пробиває нею череп його друга. Удар, ще один, і ще. Як він сміявся в цей момент. Як Грег кричав свої останні секунди життя. Як кров бризгала на стіни, механізми, цих клятих зомбі-робочих, які своїми пустими очима дивились на це дійство. Вони бачили подібне не один раз, стража часто зривала злобу на них. Це вже ввійшло в норму. Для тих, хто живе як скотина і смерть відповідна. Але Грег був не одним з них. Він взагалі не мав тут бути. Чому вони взагалі тут опинились. В цьому проклятому місці.

- Це я у всьому винен. Якби я не захотів провірити люк. Якби я не зайшов в ту диру в стіні. Якби я не запропонував погуляти на ангарі… - Алекс не прошепотів це. Швидше проскулив крізь сльози

- Шо ти там молотиш, хочеш як твій дружок чи що?

- Лиши його. Він не рипається. Треба зловити того швидкого. Він не може бути далеко. Один хуй за борт не випригне. А я цього в камеру відведу. Най посидить подумає про свою поведінку. А ти, оповісти Мадам, що в нас криси завелись –звернувся він до третього охоронця.

Алекса провели вглуб приміщення. В темноту. Якщо там, де зараз лежав труп його друга, було хоч якесь світло, то тут прийшлось включати фонарік. Чим дальше він йшов, тим сильніший був запах мочі і гівна. А ще чогось солодковатого. Алекс читав, що так пахнуть трупи на легкій стадії розкладу.

- Чо ти телишся, швидше давай – мужик штовхнув нашого героя в спину і той впав.

- Я не можу швидше – просипів через зуби хлопець. – у мене нога пробита

- Та мені похуй, хоч вопше без ніг іди. – сказав це, але встати допоміг.

Йшли ще може секунд 15, поки не вперлись в поворот. І тільки тепер, коли промінь світла освітив то, що було навколо, стало ясно, куда його вели. Це були вольєри. На подобу собачих будок. Але тримали там не собак. Ті самі зомбі сиділи, тулячись від холоду один до одного.

- Приймайте новенького. Любіть і не обіжайте його. Цим займемось ми. – Мужик закинув Алекса всередину і закрив за ним клітку. Хлопець чуть знову не впав на купу екскрементів, яка лежала в кутку камери. В голові пролетіло лише одне слово – «піздєц».