Алекс проснувся в темному холодному приміщенні. Очевидно тюрма. Друзів він знайшов швидко. Вони валялись збоку на копиці сіна, яка слугувала ліжком. «Ну приплили» подумав він і потягнувся за сигатерами. Дивно, шо їх не додумались обшукати і забрати всі речі. Хоча звідки цим людям знати про запальничку в його кишені, яка може запросто устроїти пожежу на кораблі. Судячи по всьому вони опинились в якомусь паралельному вимірі тисячолітньої давності. Ситуація не з найприємніших. Затяжка… Думки очистились, лишаючи місце для приємного дзвону в голові. Шо їм тепер робити. Хлопець вирішив залишити план по підпалу корабля на крайній випадок. Якшо корабель потоне, то і вони разом з ним. Треба придумати щось ще. Його роздуми перервав звук кроків. Алекс швидко потушив сигарету і попробував розбудити друзів. Безуспішно.

- Ей ти, я знаю шо ти не спиш. Буди інших і за нами. Вас хоче бачити Мадам.

Мадам. Це ім’я він вже чув. Очевидно, що вона головна тут. Напевне буде проводити допит особисто.

- Вони не просинаються. А ще в одного з них кровотеча від удару. Йому потрібна допомога.

- Обійдеться – сказав чоловік і вилив на всіх холодної морської води з відра. Спрацювало безвідказно. Всі зразу поняли ситуацію і мовчки подивлись на Алекса, який кивнув в сторону виходу. Всі крім Рокси.

- Ах ти хуйло педальне я тобі очі виколю своїм новим маніком. Дай лиш до тебе дотягнусь. Ти в мене гівно будеш лизати ….

- Стули пельку інакше підеш не до Мадам а на дно. – ці слова звучали неголосно, але від них пробирав мороз. Було видно, що це не просто угрози. Того Рокса, сама того не розуміючи стихла.

Їх провели по темним трюмним приміщенням. Тут було дуже жарко, на відміну від кімнати, в якій їх тримали. Цікаво чому. Нарешті, піднявшись сходами, вони опинились на палубі. Тільки ця зона корабля разюче відрізнялась від того, шо вони бачили раніше. Тепер це були не прості будиночки з дивними механізмами, а цілі елітні котеджі. Зустрічались навіть двоповерхові. Дороги були усіяні горшками з квітами та плодовими деревами. Цікаво куда вони дівають глубокі коріння. Очевидно, це була елітна зона для знаті. Вкінці вулиці (якщо її можна так назвати) стояв горою найкрасивіший будинок. Помальований білою фарбою, з великими колонами-підпорками, він виділявся навіть на фоні інших тут. Туда їх і вели.

Всередині все було також не менш розкішно. Різьба ручної роботи, масивні дубові двері (за такі навіть в наш час можна віддати немалу суму), на стінах картини з ескізами та повні стелажі книг. Посеред кімнати стояв стіл, за яким сиділа літня жінка. Висока, струнка, з сивим волоссям та глубокими голубими очима. Від неї віяло холодом і владою. При її вигляді охоронці склонили голови в поклоні.

- Доброго вам дня, любі гості. Мене звати мадам Елісія, можете кликати мене просто Мадам. Прошу щиро пробачити моїх слуг за такий грубий прийом. Такий випадок в нас вперше, тому вони не знали як діяти, що й стало причиною такої безцеремонної поведінки. В знак нашого примирення я виконаю будь-яке ваше бажання. Чого ви хочете?

- Допоможіть Дену. Закричав Грег. Йому пробили голову, в нього сильна кровотеча.

Стражник позаду хотів вдарити Грегу в спину за такий прояв неповаги, але зупинився, побачивши заспокійливий жест руки Мадам.

- Сама собою, мій любий. Джонні, Берхім, прослідкуйте, щоб хлопцю надали все необхідне.

- Так Мадам! – синхронно сказали чоловіки і вивели Дена під руки з кімнати.

- Отож, тепер, після того, як я виконала вашу просьбу, мені було б цікаво почути хто ж ви і як тут опинились.

- Нам би самим було це цікаво – відповів Алекс. - Ми просто гуляли та знайшли дивний годинник. Коли перекрутили стрілки, то нас вирубило і ми проснулись в одній з кімнат на кораблі. Далі ви все знаєте.

- Годинник? Можна на нього подивитись?

- Він… - дійсно, відколи вони тут опинились ніхто навіть не додумався провірити годинник ще раз. Може він перенесе їх назад. Але вони напевне лишили його в тому будинку. – На жаль, його при нас нема. Він швидше всього залишився в будинку. Ми в паніці забули взяти з собою.

- Зрозуміло, дуже жаль. Можливо ви зможете описати, в якому саме з наших домів ви опинились.

- Звичайний однокімнатий домік…

- Там ще було купа коробок – перебив Алекса Грег, але осів під злим поглядом друга. Це була явно не та ситуація, коли можна собі дозволити подібну поведінку.

- Кхм. На вулиці було багато дивних будинків з механічними прибудовами і городними частинами. Більше ми нічого примітного не знайшли там.

- Зрозуміло, вас закинуло в промисловий район. Там живуть наші техніки, інженери, фермери та інші люди, відповідальні за процвітання господарства. Я скажу своїм людям, щоб вони перевірили там. Можливо ми знайдем ваш годинник.

- Дуже дякую. Не прийміть за грубість, але чи не могли б ви розказати, де ж ми опинились?

- Звичайно мій хороший – її лице розплилось в теплій бабусиній посмішці. – Давайте я продовжу після того, як нам принесуть чай. Ви напевне голодні...