Тобі  вже п'ять років.

Як то кажуть: "Перший раз у перший клас".

Мама бігає з одного кінця кімнати, в інший.  Дідусь з бабусею усміхнено розглядають тебе. Внучка йде до школи — це ж подія! У будинку метушня. 

Влітку тебе рідні возили на підготовку. Ти нарешті дізналася, яка ж школа зі середини! «Це набагато краще, ніж я собі уявляла!» — коли ви вперше вийшла з приміщення, сказала до матусі. Величезні класи, на стінах кольорові картинки та плакати, на яких записано і шкільні формули з математики, і правила з  української мови. Сказати, що тобі сподобалося в школі — нічого не сказати.
На тобі — новенька вишиванка — робота матусі, вона ж у тебе ще та рукодільниця. Та чорна спідниця, яку ви довго обирали в магазині. Вона хотіла знайти тобі такий одяг, якого ніхто не має. Сьогодні твоє волосся легенько зверху підплетено, ти радієш, що хоч зараз воно в такому стані. Постійне плетіння вже занадто набридло.

— Діанко, гайда! — говорить мама, вмикаючи камеру. Кидає на підлогу старенький «Букварик». З’явилась теорія, ніби з нього вчилася ще сама ненька, але це не є точною інформацією. Несміливим кроком ти переступаєш через книжку. Цей дивний обряд роблять для того, щоб всі роки навчання в школі були успішними.

— Знято! — заявляє весело тато.

Бабуся з дідусем та маленькою Танею залишаються вдома, а ви з батьками прямуєте до школи. Погода неймовірна, а це більше сприяє чудовому настрою.

Першокласниця, яке ж щастя!

Оксанка, Влад, Тимур, Денис, Дмитро і ти — весь клас.

Святкова лінійка, дзвенить перший дзвоник, оголошуючи початок свята.

Дівчаток-першокласниць лише двоє, кого ж буде нести випускник цього разу? Ти мріяла, щоб обрали саме тебе. Але ж ні... Він підходить та бере Оксану. Розчаровано видихаєш. Чим ти гірша за неї? Це перший раз, коли твоя впевненість злегка похитнулась.

— Свято першого дзвоника оголошується завершеним, — говорить директор школи, а ти полегшено видихаєш.

Після традиційного святкування в школі, батьки везуть вас до кафе. Мама — немов оператор, весь день з камерою в руках.

— Ану усміхайтеся! — мовила вона, вмикаючи свій прилад.

Ви ще такі маленькі, замурзані морозивом сидите за столом.

— Як круто бути першокласником! — говорить Денис, смакуючи десерт.

Десяте вересня.

За тиждень ти вже почала звикати до школи. Прокидатись кожного ранку дедалі легше. Однак ти й до того не любила довго спати, тому навіть не розуміла, як це просинатися аж в обід. «Це ж неприпустимо!» — говорила своїй однокласниці та подрузі Оксанці. А вона протестувала. І через це виникали сварки. Ти — жайвонок, а вона — сова. Дві протилежні. Любителька довго спати і та, яка обожнює прокидатись під спів бабусиного рівня.

А сьогодні тобі виповняються шість. Велика вже!

Швидко прокинувшись, побачила біля ліжка коробку. Потягнулась, вилізла з-під ковдри та пішла розглядати. «Моя мрія!», — кричав внутрішній голос. Ти безліч разів бачила, як рекламували цю ляльку, і тепер вона в тебе.

До школи веде матуся, на своєму велосипеді. Адже їй потрібно на роботу. Тебе бісить те, що вона завжди будь-куди спізнюється. «Як так?» — перепитувала завжди. Коли до школа проводив тато, то була однією з перших, а коли мама, то приходила вже на урок. Тобі було незручно, але мама вибачилася перед учителькою, і та говорила, що все гаразд, нічого страшного не трапилося.

Взимку до свята Миколая ви готували виступ. А ти як завжди захворіла. «Ну чому я така слабка?» — перепитувала себе. Всі здорові та усміхнені.  Матусі вдалося зранку збити температуру. І вже о третій годині ти стояла на сцені. Біле платтячко тягнулось аж до землі, до спити причіплені крила, а на голові — німб. «Немов справжній ангелик», — оцінила твій образ бабуся. Але тебе ніщо не тішило. Однак ти дуже хотіла виступати, за лічені години вивчила всі слова. «Головне, щоб я нічого не забула!» — говориш до себе, коли повільним кроком ступаєш на сцену. І все проходить супер! Проте вдома ти миттєво скидаєш святковий прикид та засинаєш.

Наблизилась весна. Святкуєте завершення першого класу, всі в очікуванні канікул.

Сьогодні четвер, у матері нарешті вихідний, тому  ви поїхали до райцентру, або зробити важливу покупку. «Ех, мамо, не має велосипеда для мене», — розчаровано мовила, сідаючи в машину. Ти давно мріяла нього. Але ви з татом перейшли більше десяти різноманітних магазинів, і підходящого не знайшли.

Проте мама не вгавала, казала, що не варто засмучуватися. Ви таки змогли знайти двоколісний транспорт для тебе. Як ти раділа!

Повернувшись у Яблуневе, ти попросила в бабусі та дідуся допомоги. Поставила їх на невеличкій відстані. Сама одягнула штани на кофтинку на довгий рукав. Щоб коли падатимеш, сильно не забилась. Сіла на велосипед та почала крутити педалі. Але рівновагу тримати не вдавалося. «Напевне, не навчуся скоро кататися», — гадали ти. Однак допомога старенький була марною, до вечора ти вже могла проїхати велосипедом декілька метрів.

Минув тиждень, місяць... Ви з сусідськими дітьми вирішили влаштувати перегони. Спочатку ти досить добре трималася. А коли довелося їхати з гори, не знала, що потрібно тормозити. Залетіла в рів, сильно вдарилася. Другий шрам — вже на животі. «Ну чому я така необережна?» — звинувачувала себе.

А до другого класу тебе веде бабуся. В сім’ї біда. Весело відсвяткувати день народження тата, твоя ненька впала. Без негативних наслідків не обійшлося. На жаль, вона травмувала ногу, тому необхідно, що нога була декілька місяців у гіпсі, ходити нікуди не можна. Ти хвилювалася за маму. Але вона переконувала, що зовсім скоро все буде гаразд. І вона знову повернеться до звичного способу життя.