Так дивно... Ти ніколи не цікавилася психологією. Колись взагалі вважала, що це безглузда професія. Однак з часом щось змінилося. Нещодавно ви з Катею вивчили список факультетів, куди ж можна вступати. Крім філології, туризму, ви зацікавились психологією та навіть задумались над тим, що можна спробувати. А все тому, що ті ж екзамени потрібно складати. «Вивчимося, а тоді будемо одна одну лікувати», — жартувала подруга.  А тобі чомусь всі  більше хотілось вникнути в цю тему.  З батьками сварки продовжувались, з кожним разом ставало все гірше. Хотілось зібрати речі та поїхати світ за очі. Бувало, що вдягала теплий одяг, виходила надвір і стояла там до того часу, поки хтось не прийде, не почне кликати до будинку. Бувало, що закривалася у вітальні, аби тебе не чіпати. Саме тоді зрозуміла, що з тобою щось не так. Нормальні діти точно такого не роблять. Вони радіють життю, не тікають нікуди. Люблять маму з батьком, допомагають їм у всьому. Не те, що ти... Звісно, ти обожнювала ділитись з батьками подробицями свого життя, розповідала про школу. Але це все було не те. От інколи ти соромилась татуся. Коли ти з’явилась на світ, йому вже було тридцять два. А час людей молодшими не робить. Хотілось, аби він одягався модно та сучасно, але через те завжди виникали конфлікти. Ненька купила йому жовтий светр, а він відмовився його навіть поміряти. І так з усім! Дратували його манери. «Він міг би хоч трішки змінитись, якби захотів», — думала ти. Однак жодного бажання в батька не було. В принципі, як і у тебе, але ж хотілось стати іншою.  Багато часу проводила в смартфоні. Чомусь вже не читала, розділи до нових книг писала вкрай рідко, списуючи все на випускний клас. «Мені й так потрібно ознайомитися з творчістю багатьох українських поетів та письменників», — говорила ти. Однак чомусь не робила нічого корисного. Тицяла пальцем по екрану, переглядала Інстаграм, історії блогерів. Так захопливо розглядала їхнє життя. «В місті квартира, багато грошей на забаганки, роблять, що хочуть», — саме так думала про них. Але вони ніколи тебе не мотивували. Ти мріяла, що виростеш та станеш кращою за блогерів. Вірила, що все так і буде. Але нічого не робила... Час летів, а ти зовсім не прикладала зусиль, аби змінитися. Якось натрапила в Інстаграмі на одну дівчину. Вона розповідала щось про психологію, тому ти зацікавилась. Якийсь дивний спосіб, щоби забути старі образи, побачила. А ти досить злопам’ятна. Пам’ятаєш все погане, що тобі зробити люди. Суть полягала в тому, аби поставити навпроти себе крісло, уявити, що там сидить та персона, яка завдала найбільше болю, та нарешті висказати їй все, що думаєш. «Може, спробувати?» — запитав твій внутрішній голос. І ти вирішила зараз же це зробити. А минулої весни, коли тато обіцяв, що зробить боксерську грушу, хотіла наклеїти на неї фото ворога та бити по ньому. Так хотілось роздрукувати фото Наталі.  Однак часу в батька зовсім не було, тому цей спортивний диво-винахід в майбутньому.   Так от, сьогодні досить сприятливі умови, аби випробувати цей метод. Батьків не було вдома, а сестра пішла до подруги. Замкнула двері, щоб хтось чужий не прийшов. Поставила два крісла: одне для себе, інше — для Лютенюка Олега. Він твій однокласник. Та людина, яка завдала найбільше болю. Той, через якого ти зневірилася в собі, своїй індивідуальності. Олег придумав тобі кличку — Мамонт. Спочатку не звертала увагу, а потім почалось найгірше. В тебе, звісно, були комплекси. А після знущань однокласника хотілось померти, зникнути з лиця землі, потрапити в іншу реальність.  — Ти розумієш, що я жити не хотіла? Я ненавиділа себе! Боялась вийти в люди, сказати зайве слово комусь! Я в очі людям дивитися не могла. Ти ж кричав, що там Мамонт пішов. Дідько, чому?! Ніколи не розуміла, за що ти так підло вчинив зі мною. Чим же ж я тобі завинила? — кричала ти на всю кімнату. Незрозумілі відчуття, але стало трішки легше.  Згадався восьмий клас. Саме тоді  ти перехворіла тим дитячим почуттям до Ростика, хоч однокласники ще переслідували тебе питанням про нього. І навіть здавалося, що в серці ще залишилось щось. Але це минуло тоді, коли він почав тебе ображати. «Ненавиджу про це згадувати», — зітхнула ти. Звісно, що Олег сформував собі групу з хлопців, які теж обзивали тебе. Навіть дівчата деякі... За однією партою ти сиділа з Вадимом, а він ніколи не називав по імені. «Мамонт, а як буде правильно у восьмому завданні?» — завжди запитував та підло всміхався. Це було боляче. А ти тримала все в собі. Воно накопичувалось, а ти мовчала. Нікому не казала. Лиш Кіра інколи заспокоювала.  Кульмінаційним моментом став урок біології. Все як завжди, однак було погане передчуття. От і вчителька сказала виконувати якісь завдання в зошиті, а сама почала працювати в комп’ютері. Дуже просила вас не створювати шуму. Але ж Олег завжди порушує правила. Він пересів на іншу парту, недалеко від тебе. Спочатку почав без причини сміятись. Тоді забрав свій телефон та пенал. Ти просила віддати, але ж він не послухав. Почав класти на парту деякі шкільні приладдя. Витягнув з пеналу резинку. Знову огидно засміявся та кинув тобі її в чоло. Вчителька нічого не бачила, бо перебувала у власних роздумах,  а весь клас активно спостерігав за ситуацією. Ти не роздумувала, одразу вибігла, покинула приміщення. Плакала у вбиральній. А він вийшов такий щасливий після уроку. «Купиш їй за це шоколадку», — строго заявила Кіра, адже мала вплив на нього. Але Олег пішов... А через місяць ти розповіла все мамі з бабусею. Ненька саме заплітала тебе, однак зачіска зовсім не сподобалась. «Ну, будь ласка, зроби хоч тут нормально. Я вже не витримую. Подивися, яка я страшна. Вони й так ображають мене, а тепер ще більше будуть», — ти дотепер пам’ятаєш ті слова. Вони випадково вилетіло з рота. Але довелось нарешті все розказати. Ти почула багато позитивних слів у свою сторону, всі почали заспокоювати. Але це було марно. «Та подивися на нього. Зразу всім зрозуміло, що він — занадто закомплексований. Глянь, який Олег низенький. А це явно не подобається йому. Діанко, все мине, а якщо ні, то я буду телефонувати до класного керівника. Ти найкраща, сонечко», — говорила ненька. Та й вона мала рацію. Щаслива людина ніколи не почне ображати інших. Ніколи!  Нещодавно, влітку, помер Олега тато. Може, це неправильно, але ти не пішла з усім класом на похорон, не стала висловлювати йому свої співчуття. Тому восьмий клас був для тебе дещо переломним. Хоч не одна ти потрапила під знущання хлопця, Славіком називав іншу дівчинку. Однак зараз вони так чудово спілкуються. Здається, вона пробачила його, а ти — ні. Смішно було, коли на перше вересня він підійшов і обійняв тебе. Так незрозуміло... Тобі ж зовсім цього не було потрібно. Людського ставлення до себе ти хотіла. Адже списувати від тебе на всіх контрольних та самостійних — він перший. Той булінг не закінчився у восьмому класі, проте значно зменшився. Щось погане міг сказати тобі і в десятому, і в десятому класах. Але це було маленькою крапелькою, якщо порівнювати з великим морем.  — Я ненавиджу тебе, Олеже! Могла б, то прокляла б! Але в цьому я, на жаль, безсила. Ми ще зустрінемось колись, але тоді я буду попереду. Ти будеш повзти, а я — не допоможу! — у відчаї горланила. Навіть плакати почала. Але відчулась якусь свободу.  Нарешті висказалася. Хоч не особисто, але так краще. Ти якось задумалась: «Може, до Олега все повернулось бумерангом?». Помер батько, відносини в сім’ї стали більш натягнутими.  Але з його поведінки цього не скажеш.  Однією з причин, чому не хотіла йти випускний — був він. Цей худенький, низенький хлопчик. Той, через якого ти соромишся себе. Перед тим, як одягнути сукню, дивишся на відображення, тоді одразу відкидаєш ту ідею. Ніби такі дрібниці, але це зламало тебе. Все ж булінг — це дуже важко.  Навіть шкільний психолог проводив різні тренінги, де розповідав про оте знущання над дітьми, яке трапляється у школі. Говорив, що тепер штраф через те потрібно платити. Чомусь ніхто не згадав, як Олег ображав вас з Ніною.  Чомусь всі забули. І досі обожнюю його. «А я була б рада, якби він заплатив за всі знущання», — думала ти. Однак твоє життя — як скріпка. Її покрутили в різні сторони, і навіть якби все зігнути назад, вона не поверне свого вигляду. Так і ти. Не станеш тою, якою була. Адже це неможливо. Ти змінилась...