— Сонечко! Зі святом! Будь щасливою! —  ледь не співав татусь на твоїм вухом, аби ти швидше прокинулася. Але сон покидати тебе зовсім не збирався, ліниво потягнулась та спробувала розплющити очі. Як виявилося, батько прокинувся першим, пішов на квітник та вирвав для тебе квіточку. «Ох, буде мама кричати!» — всміхнулась подумки і потягнулась обіймати його.

Сьогодні довелось зробити виняток та вилізти з-під теплої ковдри о сьомій годині. Хоч ти не довгого сну, але не відмовишся, коли запропонують повалятись у ліжку. Потім сестричка принесла головний подарунок — срібний браслет.

— Він неймовірний! — мовила ти, а ненька пильно спостерігала за твоєю реакцією. Твій вираз обличчя — це щось! Сказати, що ти не можеш контролювати себе — нічого не сказати. Можеш закопилити губу — і не помітиш цього. Бувало, що мама робила зауваження. «Це ж не гарно, Діано!» — зітхала вона. Але ти нічого не збиралась з цим робити. 

До школи одягнула улюблену спідничку, розчесала волосся. Саме воно слугувало твоєю родзинкою — таке довге, блискуче та доглянуте. Ще в дитинстві обіцяла собі, що ніколи не підстрижеш каре. Але тепер щось змінилось, думка вкоротити волосся не покидала твою голову останні кілька місяців. Однак знала, якщо буде коротше — то будеш згодом шкодувати. Тому поки що не спішила. Тим паче, воно робило тебе якось іншою, привабливішою. «Чи мені лише здається?» — інколи вагалась ти. 

Наступний подарунок — від Кіри. Маленька шкіряна сумочка! «Якраз до колекції!» — радієш. Ну, звісно ж, ти не надто обожнюєш всякі аксесуари, але інколи хочеться, аби щось додавало образу якогось шарму. А традиція обмінюватися подарунками у вас ще з четвертого класу, саме тоді ти вперше запросила її до себе на свято.

Першим з однокласників тебе привітав Саша. Так міцно притиснув до себе, на душі стало спокійно-спокійно. 

— Діано, з днем народження! Нехай тобі завжди усміхається сонце! А найголовніше — здати ЗНО на двісті! — ти дякувала, але ж... Всередині прокинувся філолог. «Яке «здати»? Здають одяг в гардеробі перед виставою. А екзамени складають!» — однак знала, якщо виправиш хлопця — і так нічого корисного не буде. Та й такий момент чудовий, що зовсім не було бажання його псувати безглуздими зауваженнями.

Хотілось плакати, адже однокласники ще ніколи так тепло до тебе не ставились, як цього року. «А чому такого не трапилось раніше? В класі п’ятому-шостому?» — кричав твій внутрішній голос. Але щось змінювати вже занадто пізно. Треба було швидше думати. 

А трішки згодом зателефонувала хресна. Та людина, яку ти ненавидиш всім серцем. Та, чиї сторінки в соціальних мережах заблокувала і не збираєшся нічого змінювати. А все почалось не так давно, однак саме тоді ти зрозуміла, що вона — погана. 



Великдень, декілька років тому... На кухні шум. Бабуся чекає гостей. Приїде її рідна сестра, вони кожного тижня спілкуються по телефону, а бачаться лише один-два рази в рік. Скільки б вони не сварились, все одно не розлий вода. Покричать та помиряться. Інколи обоє п’ють каву та згадують дитинство. Тоді розпочинається найцікавіше. Всі захоплено слухають про їхні пригоди. І який би раз вони одне й те ж не розказували, все одно сприймається немов вперше.  — Діано, якщо Оксана буде щось говорити про твою фігуру, не зважай! — чомусь попередила тебе мама. Здивування...  — Чому ти так кажеш? — перепитуєш таки, але відповіді не отримуєш.  Оксана — твоя хресна мама, дочка бабусиної сестри. Ця жінка надто агресивна та худа. «Якби менше психувала, була б зовсім іншою. Щасливішою!» — от так всі говорити про неї. Але це і є та гірка правда. Її навіть чоловік покинув через запальний характер. 

«Наче мама знала», — важко зітхаєш... Сльози течуть з очей. Вона таки зачепила ту тему, яка надто болюча для тебе. Сказала, що ти товста. Товста, дідько! «Ніби я себе не бачу кожного дня в дзеркалі. Та знаю, що набрала більше, ніж потрібно!» — подумки кричала... Але ж вона твоя хресна, могла б змовчати або сказати якось делікатніше, натякнути лише... От тепер гуляєш подвір’ям та слухаєш  її дзвінке привітання. Стільки всього бажає! А тобі байдуже на це. Не хочеться взагалі спілкуватися з нею після тої ситуації. Але ти ж сильна! «А куди хочеш вступати?» — запитує в тебе. Однак ти й досі не вирішила. Мабуть, все-таки хочеться щось гуманітарне. Математик з тебе ніякий! Дивишся на формули з алгебри або на фігури з геометрії та гадки не маєш, що з тим всім робити. Хоча колись тобі подобалася ця точна наука. Коли розпочався карантин, то всі люди хотіли спробувати щось нове, і ти це теж зробила. Спробувала писати! З дитинства написати твір з української мови на якусь дивну шкільну тему було задачею з п’ятьма зірочками. Однак в старших класах їздила на олімпіади, тому спробувала себе в тій діяльності.  Але щиро не розуміла, чому вибирають саме тебе. Здавалося, що серед однокласників є набагато розумніші. Але чомусь вчителька з української мови саме твій потенціал розгледіла. І зовсім не дарма, вона не помилилась! Тепер у шафі валяється запорошена папка з грамотами. Все ж завжди займала третє місце. Тому з часом це число стало улюбленим, символом перемоги. «Ех, це ж українська мова, третє місце — це так легко», — говорили однокласники, але чомусь ніхто з них ніколи не побував на твоєму місці. Чомусь вибирали саме тебе! Травневий день закарбувався в пам’ять назавжди. Прокинулась, заглянула в програму «Мережа книг», а тоді затримала погляд на одному з декількох написів — «додати свою книгу». Ще й на додачу в тебе був якийсь дивний настрій: за вікном лив дощ немов з відра, тому побігати вранці не вийшло, хотілось як у фільмах сісти на підвіконня, запарити чашечку чаю та читати книжки з того додатку. Колись, коли лишень зареєструвалася на ту платформу, то пропонувала матері випробувати сили та спробувати щось створити, однак через брак часу вона не зробила цього. «Ану, Діано, ти ж можеш! Спробуй!» — горланив внутрішній голос і ти піддалась йому. Швиденько увімкнула «Пінтерест» та підшукала фото, яке ідеально підійде під тему фентезі. Далі — назва та пролог. Усмішка сяяла на обличчі, щічки червоніли, а пальці набирали текст. Здавалося, що ти потрапила в іншу реальність. Ту, яку сама собі придумала. Ніби ти — головна героїня. Саме від твого вибору залежить життя інших, а хочеться дарувати всім радість та тепло. Уявила себе ангелом з білосніжними крилами та німбом. Тим же, що в мультиках сидить на одному з плечей героя та підказує йому наступні дії, аби врятувати світ. Екран ледь не іскрився, а ти все продовжувала писати. Опублікувала пролог, зовсім нередагований текст та обкладинку, над якою працювала від сили п’ять хвилин. Твоя перша книга не була успішною, однак її читати, коментували. Людям подобалось! А це головне. Саме тоді зрозуміла, що письмо розслабляє людину, дозволяє їй втілити всі заповітні мрії на папері, а в твоєму випадку — на екрані. «Мабуть, на філологічний факультет», — відповідаєш на запитання хресної, тоді прощаєтесь. Полегшено зітхаєш, що ця розмова завершилось. Тим паче, що теревенити з кимось по телефону — це важко, особливо для тебе. Ти ніколи не розуміла мами, бо говорила вона з бабусею до того часу, поки оператори їх не вимикали. 

На кого з батьків більше схожа? Всі говорять, що на маму зовнішньо, а на тата — внутрішньо. Однак ненька відкидає перший варіант. «На бабу Уляну схожа», — стверджує завжди. А від батька тобі передалось все-все найбезглуздіше —  дурні звички. Не в тому сенсі, що ти використовуєш у мовленні погані слова чи щось гірше. Ти просто копіюєш поведінку, сама того не розуміючи. У вас на подвір’ї безліч гаражів, деякі залишились ще від попередніх власників, і для того, щоб відчинити кожен з них, потрібен правильний ключ. А ти менше, ніж за місяць, вивчила всі. У тата величезна зв’язка залізних «прикрас», тому доводиться або запам’ятати написи, розташовані на ключах або форму їхню. Мамі ще досі складно. Для тебе це як два пальці об асфальт. А ввечері у вас святкова вечеря. Цього року мама навіть не спекла торта, адже часу зовсім не було ні в неї, ні в тебе. Однак врятував вас пляцок. Випікала його ненька, аби випробувати черговий рецепт з Інтернету. Відмовляєшся від келиха вина, бо це ж калорії! 

Засинаєш пізно. «Це одне із найкращих днів народжень», — підсумовуєш, слухаючи музику. Найгіршим вважаєш своє десятиліття. Кольорові шарики, багато гостей, гучні пісні. Все було добре, ви навіть в небо запустили ліхтар. Але завершилось невдало. Посварилися з батьком. «Ну чому так завжди? Де в нього взялась така здібність псувати чудові моменти?» — перепитувала себе.