Літо. Теплі промінці сонця танцюють на твоєму обличчі. Дзвінкий голос людей. У місті фестиваль. Весела компанія. Балачки про все і, водночас, ні про що. Він стоїть поруч. Ваші руки зімкнуті. Так тепло та добре. А потім злива, ніхто не очікував такого повороту подій. Крики, темнота...
Нудна реальність.
«Чому я не можу бути такою ж щасливою в справжньому житті, а не лише вві сні?» — дорікнула собі, встаючи з ліжка. Навіть не варто брехати — ти завжди хотіла мати поруч людину, якій можна довіряти. Саме так... Хотілось потрапити в тенета кохання. І головне, аби почуття були взаємними. Тому зовсім не дивно те, що досить часто створювала в своїх голові образ хлопця, змальовувала першу зустріч, тоді й перше побачення. «Але це ж божевілля», — думала інколи, але втекти від цього не могла. Створила власний світ, перестала спілкуватись з багатьма людьми.
Сьогодні — понеділок, після уроків ще й репетиторство з математики. Для багатьох учнів цей предмет досить складний, і ти теж не виняток. Але ж цього року екзамен з цієї точної науки — обов’язковий. Ніде дітися, потрібно вчитися.
«Навіщо було десять років протирати штани в навчальному закладі,  а в одинадцятому класі вивчати все?» — перепитувала себе, однак розуміла, що це не лише твоя проблема, а й багатьох учнів. Розумієш, що вчитися потрібно було завжди, а не братися за потрібні теми лише тепер.
Анна Василівна — вчителька з математики, до якої ходиш на репетиторство. Найбільше тобі подобаються уроки саме в неї. Ця жінка вже немолода, однак тобі до вподоби її підхід. Не кричить, все детально розповідає. «Ой, ладно, давай сюди», — говорить вона, коли ти заплутуєшся в завданні, бере зошит та все занотовує. «Ой, а це як?  Я й не знаю!» — інколи стверджує жінка, а тоді виконує завдання правильно та пояснює. Вона одна з не багатьох, які вміють визнати власні помилки. Не говорить, що поїла всі розуми. Спочатку думає, а тоді виконує.
Тим часом у школі розпочинаються репетиції: вчите вальс. Більшість однокласників вже вміють танцювати, але є й такі, які не уявляють, як це робити. От ти й одна з них. Здавалось, що вже в такому віці всі повинні вміти. Але як? Якщо не було де навчитися. Коли у дев’ятому класі одна половина класу виступала на День Закоханих, то вони вивчали рухи. Однак тебе ніхто тобі не кликав...
Але ви покинули затію вивчити вальс — і ти полегшено видихнула. Вчителька порадила спочатку взятись за флешмоб. За декілька днів порадились та обрали підходящі пісні. А тоді почали вивчати рухи. От це у вас виходило набагато краще, ніж вальс. Тебе дратувало те, що деякі хлопці просто сміялися та навіть не спробували. Замість того лише сиділи в телефонах, граючи ігри. «Маленькі діти», — говорила ти про них. Бажання святкувати випускний з однокласниками зовсім не було. Проте в цьому випадку тобі все одно доведеться виступати в школі. Ваш класний керівник — вчителька математики. Люто кричала, що всі повинні бути. «Так не можна! В мене інші плани!» — одного разу хотіла сказати їй. Але знала, що скандалу не уникнути. Те, що Наталя не буде приймати участь в святкуванні — знали всі. «Я не буду! Бо мені не хочеться», — отак сказала вона. А ти так не могла. Хоч бажала цього всім серцем, але щось стримувало. Тим більше, що в одинадцятому класі ставлення однокласників до тебе покращилось, перейшло на інший рівень. З однієї сторони, балакала, що точно не будеш з ними на випускному, але, з іншої сторони, з’являлись сумніви. Тому достеменно не вирішила. Мама вже обирала тобі плаття, хотіла вибрати щось вишукане та сучасне, а ти просила ще почекати. Десь всередині жевріло вогник надії, що знову почнеться карантин, закриються і школи, і університети, і ресторани.
Вже ввечері, після додаткового заняття, знову поринула у віртуальну реальність. Довго листувалася з авторками такого ж віку, з якими познайомилась в Інтернеті. Лише в тому світі ти була іншою, кращою. Ти допомагала всім, жартувала, надсилала різні смішні дописи новоспеченим подругам. Відчувала, що тебе цінують там.
Батькам страшенно не подобалось те, що ти весь день в телефоні. Тато благав покинути цей пристрій, бо ж згодом будуть проблеми з очима. А ти говорила, що нічого додому вчитись не дали, тому можеш трішки відпочити. Однак все одно були конфлікти. Ти картала сама себе. Адже розуміла, що можеш навчатись ще краще. Ти все усвідомлювала, але нічого не робила. «Коли нарешті після стадії «усвідомлення» я почну виконувати те, що потрібно, а не те, що мені хочеться?» — запитувала себе...
А ще так трапилось, що батьки нарешті дізналися про твоє хобі — письмо. Тінка знову все всім розповіла, хоч обіцяла, що буде тримати все в секреті. Тоді хотілось провалитись крізь землю. Однак вони сприйняли все спокійно, чи ні?.. Очі твого тата запам’яталась найбільше. Він ніяк не міг усвідомити, що його Діанка вміє не лише допомагати йому по господарству, а ще й писати.
Наступного дня ти подумала, що варто написати твір, який був твоїм домашнім завданням аж на п’ятницю. Байдуже, що сьогодні лише вівторок. Ти завжди робила все вчасно, ніколи не забувала про справи.  Відкладати на пізніше — це не про тебе. Так робила твоя мама, сестра, навіть інколи тато. Але не ти. Тому витягнула з шухляди яскравий зошит. «Шлюб за домовленістю: за чи проти» — ось така тема для твору. «Хм-м-м, досить цікаво», — задумалася на хвильку, схилилась над зошитом, але не одразу вирішила, що писати. «Ненавиджу ті тези та приклади», — важко зітхнула. Варто сказати, що тобі зовсім не подобався формат власного висловлювання. Хотілось писати те, що бажає душа, а не заганяти себе в рамки. «Ех, чому так?» — запитала в себе, а до кімнати зайшли батьки. Ти обожнювала просити поради в батьки, аби послухати його філософські роздуми.
— Тату, допоможи-и! — гукнула йому, він сів на крісло, уважно оглянув тебе.

— Уважно слухаю!
— Шлюб за домовленістю: за чи проти? Як думаєш? — запитала, вдивляючись в обриси обличчя чорнявого.
— Однозначно позитивно ставлюсь до такого! — сказав він, навіть не роздумував. Раптом озвалась ненька, яка вирішила доєднатися до вашої дискусії.
— Всіма руками «за»! У нас з твоїм батьком така ж ситуація, — усміхнулась та, — згадай, Денисе, як ти приїздив до мене свататися, а я втікала!
— Діано! — емоційно сказав батько, а ти вже зрозуміла, про що буде далі розповідати він. — Ти лише уяви, нас запросили мої друзі в гості. Хотіли ж дізнатися, кого я собі вибрав. Кортіло взнати, що це за пані така, — а у цей момент він закохано поглянув на твою маму. Варто зауважити, що одружитись цих обох заставили їхні батьки. Ненька хотіла бути вільною пташкою! Все життя кайфувати, і зовсім не будувати стосунків. На першому місці була кар’єра. «А ти, Наталю, зараз б досі ходила сама, тепер дивись, яких діточок маєш», — говорила бабуся до твоєї мами. Ти тоді усміхалась та щиро раділа. — І розумієш, Діано, я за нею, а її нема! Зникла! Хоча тільки-но була поряд зі мною. Добре, що вчасно зрозумів, де можна знайти цю пані. Вона ж взяла за руку сина мого друга та потягнула в сад. Я дивлюсь і дивуюсь. Веде чужу дитину за руку, щось розповідає їй, показує природу, а про мене забула!
— Та не так все було, — заговорила ненька, — ти надто драматизуєш!
— Ага-ага, якраз, — з сарказмом мовив він, — хоч гаврикам своїм говори правду.

А ви з Тінкою в той сиділи та сміялися з батьківських спогадів. «Гавриками» вас ще з малих літ називав татусь.

Після всіх обговорень ти пішла у вітальню, аби в тишині зібрати всі роздуми докупи. «Але що ж таке цей шлюб за домовленістю?» — запитала сама в себе. Ще влітку прочитала багато книг, в яких цей етап передував щасливим стосункам. І ніби чудово, і ніби ні... Проте здавалося, що схожих книг на таку тему безліч. Однак письменники не зупинялися, писали далі. «Хіба вони не розуміють, що з перших розділів читачі усвідомлюють, що ті герої будуть разом?» — дещо дивувалась ти. «Це вже надто смішно!» — емоційно підсумував внутрішній голос. Потягнулась за ручкою та почала творити. Ідея з’явилася, тому одразу придумала першу тезу. А ще тебе досить сильно тривожило одне питання. «От чому в фільмах та серіалах у однокласників зовсім інше життя?» — перепитувала себе. Нещодавно подивилася один серіал. Звісно, що більше подобалось читати книги, адже тоді ще більше розвивалась фантазія, але звідкись з’явився вільний час. Увімкнула першу серію, не дуже привабило, однак дивитися продовжила. До того ж, більшість блогерів рекомендували цей серіал. «Не всі рекомендації бувають хорошими, але все ж цікаво, що буде з головними героями», — думати ти. Але це якось надто дивно, бо життя однокласників не завжди таке яскраве, як його описують у книгах чи показують у серіалах. Чомусь траплялось, що в останній шкільний рік все кардинально змінювалося, а сіра мишка перетворювалась у королеву та починала зустрічатись з найкращим хлопцем класу. Як би це смішно не звучало, але така правда. «Чому вони весь час шукають собі пару? — Захотілось запитати того режисера, — Чого буденне життя одинадцятикласника складається лише з сексу?». Але це справді так було на екрані. Чому ніхто й ніколи не показував, що учні навчаються, готувались до екзаменів? Вони завжди займались іншими справами. Непотрібними. Тільки не уроками!
«Чи то я не така, чи то що?» — перепитувала себе. Після перегляду всіх серій побачила ще якесь відео. А там розповідають, що саме ці всі події та проблеми бентежать випускників. «Супер! За іспити чомусь ніхто не думає, всім би лише прославитися», — подумала.
Тоді нарешті дописала текст, цього разу навіть використала приклад з історії України, тому похвалила себе. «Нарешті не придумувала якихось знайомих чи друзів», — задоволено усміхнулась та поринула в інший світ.