Байдужість
Юлія Богута
Війна у твоїй душі. Вона забирає твій спокій. Вона розриває тіло. Вона цим вбиває мене. І ти знаєш, не тільки ти. Ці люди також жорстокі. І ні. Це не смерть. Це байдужість серця наші жне. Вона залізає під шкіру, отрутою лине у кров. Хтось каже, що бійня на благо і світ ще врятує любов... Та ні, не врятує, мій Ніжний. Цей світ не врятує ніщо. Ми діти війни. Ми вже мертві. Нас вбили вони. І за що? За розум. За силу. За віру. За те, що не вмієм мовчати. Ти знав би, як я втомилась глухим - про життя кричати. Сліпим - про красу океанів. Самотнім - про щастя й тепло. Цивільним - про кров і про страти. А мирним - про кулі і зло. Вони ж бо далекі від цього, а я серед цього живу. Вони на екранах це бачать, а я за вікном, наяву. Війна у моїй душі. Вона забирає мій спокій. Вона розриває тіло. Вона убиває тебе. І ти знаєш, тому я жива. Бо роблю сміливі кроки І йду важкою дорогою, випрямляючи свій хребет.
2021-12-16 09:07:13
32
7
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (7)
Юлія Богута
@Сандра Мей вірш старий, насправді. Але досі актуальний. Дякую
Відповісти
2022-12-10 15:03:13
Подобається
Nadine Tikhonovitch
Найстрашніше, що війна тільки зовні, але й зсередини кожного з нас. Але ми живі і маємо жити далі, вбивають нас фізично чи роздирають душу... Сумно все це, надто сумно. Чудовий і пронизливий вірш, дякую! #чв
Відповісти
2022-12-10 23:30:42
Подобається
Юлія Богута
@ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ насправді він написаний ще 6-7 років тому
Відповісти
2022-12-11 08:49:58
1
Інші вірші поета
Діалог від руки Душа не боїться втрат Давай не будем про війну? Безжалісне сонце
Інші поети
JESS Rose fortune
@rosefleurfortune
11:11
@light_blue
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
13153
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12221