Фенікс (Рефлексія ІІ)
erorka
Він помер, напевне, сотню раз Та сотню раз із попелу вставав На тілі має сотню тих прикрас За кожну смерть, поразку. Вау Кожен ранок я ментально б'юся І начебто сприймаю світ як є Та вкотре ловлю в собі спокусу Залишити все і дивитися ТБ Можливо, якби відвідав Ефіопію У ті часи, коли фенікси палали Знав би чому прагнення в них віє Жити не одне життя, а два і три Я відхиляюсь від давньої історії Мене лише регенерація хвилює Якщо він, не зважаючи на всі бої Палає, та знову з попелу встає Чому тоді люди все ж ламаються? Не вірять так, як віре птах в життя Чому готові йти в утиль задля кінця? А не як фенікс - летіти у нове буття
2022-10-01 14:19:37
15
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
erorka
@Kruhitka Dobro Це все дискусія, тому радий бачити зворотній зв'язок з іншими людьми
Відповісти
2022-10-21 07:19:26
1
Сандра Мей
Занадто прекрасно й чудово. Так багато тем серйозних прозвучало.
Відповісти
2022-10-28 08:55:16
1
erorka
@Сандра Мей Дякую. Приємно це читати
Відповісти
2022-10-28 09:17:07
1
Інші вірші поета
Ілюзія життя Cogito ergo sum Судна ніч розуму людського Mon coeur est Paris
Інші поети
Oluwatosin Thomas
@Fearless_Lines
Julia K
@yy_mistress
Ден Щусь
@apocalipt_b
Схожі вірші
Всі
Сумую без тебе
Вікторія Тодавчич
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
53
39
2441
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12341