Глава 10
Ранок :
Ну ось і настала неділя. З ранку я ходила, як зомбі, бо знов засиділась за читанням неймовірної історії кохання . Чому в книгах все так просто і очевидно, а в житті ні? Запитую себе після кожної історії. В двері хтось постукав, відкриваються і заходить мама.
Ще вчора ми домовилися зустрітись з Юлія в кафе, тому я пішла збиратись, бо часу залишилось обмаль, а подруга мене цього не пробачить .
Швидко одягла джинси і теплий светр , підмальовую губи блиском і очі тушшю, Китаю телефон, пару купюр , блиск і подарунок для подруги в сумку, виходжу з своєї кімнати і направляють до кухні.
Я швидко дійшла до кафе, всю дорогу мене супроводжувала моя улюблена музика. Мій плейлист , це наче моє життя , воно повністю описує мене. Але несподівано з кафе вийшов той, кого я взагалі не очікувала тут побачити .
Швидко шукаю очима подругу, яка зайняла самий дальній сполик , і щось переглядає в своєму телефоні. Швидко під ходжу до неї і в першу чергу обіймаю її.
Ну ось така глава вийшла сьогодні.
Часу катастрофічно не вистає, але я стараюсь писати.
Підтримайте мене вам не важко, а мені приємно.
Люблю вас ❤❤❤.
Ну ось і настала неділя. З ранку я ходила, як зомбі, бо знов засиділась за читанням неймовірної історії кохання . Чому в книгах все так просто і очевидно, а в житті ні? Запитую себе після кожної історії. В двері хтось постукав, відкриваються і заходить мама.
- Доню, що ти робиш? - цікавиться вона і одночасно заглядає в ноутбук, де була відкрита моя сторінка з інстаграму.
- Сиджу в соціальних мережах - відповідаю і обертаю його так, щоб було видно, що я не брешу.
- Ти ж памятаєш , що недавно був день святого Миколая - ще свято в нашій родині прийнято святкувати за сімейною вечерею.
- Так, вибачте, що я не була на вечері - соромно прошу пробачення.
- Ми з татом тобі вибачили, він підтримав мене в тому, що ти вже доросла і можеш святкувати з друзями, а Даня.. - так і не доказав вона зупинилась на пів слові. От тепер все стало на свої місця, Даня теж хотів піти з друзями, але батьки не відпустили, і мабуть через це стався конфлікт, який я почула, коли повернулася з дискотеки.
- Ось твій подарунок, який ти мала отримати під час вечері , це від нас з батьком - вона дістає зі- за своєї спини маленьку коробочку, яка була обгорнута красивим папірцем. Доречі це також наша традиція. Ми обмінюємось подарунками , відкриваємо їх і радіємо всі разом.
- Дякую вам - спершу обіймаю я потім забираю подарунок і відкриваю її, дістаю з відти кулон на якому видніється моє імя.
- Дякую, я давно його хотіла - ще раз обіймаю її - доречі в мене для вас також є подарунок.
- Справді, який? - дивується вона, а я тим часом тому до шафи і дістаю звідти великий запакований подарунок.
- Що там? - питає
- Відкрий і подивись, це доречі вам з татом разом - вона дивується, але починає відкривати. Ще довно я замовила Холст з спільньою фотографією батьків, на ньому вони були надзвичайно щасливі.
- Дякую доню, я піду, а то в мене там тісто на вареники стоїть.
- О твої фірмові - радісно відповідаю, вони в мами просто найкращі.
- Так - відповідає і ховається за дверима.
Ще вчора ми домовилися зустрітись з Юлія в кафе, тому я пішла збиратись, бо часу залишилось обмаль, а подруга мене цього не пробачить .
Швидко одягла джинси і теплий светр , підмальовую губи блиском і очі тушшю, Китаю телефон, пару купюр , блиск і подарунок для подруги в сумку, виходжу з своєї кімнати і направляють до кухні.
- Мам, я пішла - попереджаю про те, що іду геть.
- Куди це ти доню? - цікавиться вона поліплюючи черговий вареник.
- З Юлею іду прогулятись - відповідаю.
- Добре, але не затримуйся - попереджає.
- Звісно, бувай - цілую її і прямую на вихід.
Я швидко дійшла до кафе, всю дорогу мене супроводжувала моя улюблена музика. Мій плейлист , це наче моє життя , воно повністю описує мене. Але несподівано з кафе вийшов той, кого я взагалі не очікувала тут побачити .
- О, привіт Сонь - першим вітається Дмитро.
- Привіт - шоковано відповідаю, бо дійсно не очікувала його тут зустріти.
- Ти як - не сміло запитує.
- Та якось так, тримають, вибач, я спішу, мене Юля чекає .
- Добре, тримайся, бувай - прощається.
- Бувай - кидаю коротке слово на прощання і біжу до вхідних дверей, які знаходяться за його плечима.
- Дозволь - просить і в туж мить відкриває мені двері.
- Дякую - відповідаю і буду, бо відчуваю, як мої щоки починають червоніти.
Швидко шукаю очима подругу, яка зайняла самий дальній сполик , і щось переглядає в своєму телефоні. Швидко під ходжу до неї і в першу чергу обіймаю її.
- Привіт - першою відривається і вітається.
- Привіт - відповідаю.
- Ось, я тобі капучіно і тіраміссу замавила - показує на стіл , де вже лежить наше замовлення.
- Дякую , ти знаєш, що я люблю - шлю повітряний поцілунок їй.
- Звісно люба, давай розповідай, що в тебе сталось.
- Історія довга - попереджаю її.
- В нас багато часу - відповідає вона.
- Тоді слухай, одразу після того, як я пішла з дискотеки, мене супроводжувала якась творога , але вона мене не під водила. Я повільно відкрила двері і зрозуміла почула якісь крики, які доносились з кухні, потім Даня сказав, що я їм не рідна, вони мене вдочирили, ти можеш в це повірити? - питаю подругу , яка в той момент міцно тримає мою руку - потім, я ви бігла на вулицю, де мало не потрапила в аварію, але за кермом був Дмирто Олексійович і він мене врятував, повіз до себе додому, заспокоїв, накормив і владав ситуацію з батьками, сказавши, що я нібито в тебе, а я тим часом спала, а про це дізналась тільки зранку.
- Боже, що ти терпіла, мені так шкода - співчуває вона.
- А я навіть не здогадувалась про це - відповідаю.
- Нічого, я тобі допоможу - повідомляє вона.
- Прошу, тільки Ані і Маші нічого не кажи, я не хочу, щоб вони про це дізналися.
- Так, звісно , якщо ти так хочеш , то я все зроблю - спішить обійняти мене.
- Спасибі тобі - також обіймаю її.
- А батьки знають, що ти чула їхню розмову ? - питає вона .
- Ні я їм нічого не розповіла, і Дмирто також обіцяв - розповідаю.
- О, то вже Дмирто - весело защебетала подруга.
- Так, цей, він попросив до нього так звертатися - відповідаю і повільно починаю червоніти.
- То це він вчора мені писав з твого телефону ? - ще раз питає.
- Так, я просто заснула , а щоб вони не хвилюватись - розповідаю події минулого вечора.
- Зрозуміло - спокійно відповіла вона.
- Юлю, а можна одне запитання!? - не сміливо питаю, бо вже давно хотіла вияснити це питання.
- Так , звісно питай- сміливо відповідає.
- Чому, ти так соромишся, коли ми розмовляємо про Дениса Андрійовича- питає з цікавості і надпитаю своє капучино.
- В день, коли Марк мав приїхати до аеропорту, ми мали піти зустріти їх, тому, що дядько Микола і батько два рідні брати. Тато з мамою вийшли з дому і доїхали до аеропорту, а я пішла після того, як ти з А нею покинули нас в кафе, перший день нашого знайомства . Тоді, я запізнювалась і дуже пішла, так, що належала га якогось юнака, і розбила на нього його каву, яку він збирався випити, а потім, ще й обурювалась, ніби це він винен. Одним словом в нас було поранено знайомство, за яке мені соромно, а коли я його побачила в школі , то просто втратила дар мови - розповідає свою історію Юля.
- Нічого собі, тепер я все зрозуміла - відповідаю.
- Мені дуже соромно- жаліється подруга .
- А ти просила пробачення - цікавлять, щоб знати, що робити далі.
- Ні, я боюсь - соромно відповідає і відводить погляд в сторону.
- Так, попроси, якраз завтра в нас його урок .
- Мабуть ти права , а тепер давай пити капучино і істини ці смачні тістечка - апетитно відповідає Юлька.
- Смачного
- Дякую.
Ну ось така глава вийшла сьогодні.
Часу катастрофічно не вистає, але я стараюсь писати.
Підтримайте мене вам не важко, а мені приємно.
Люблю вас ❤❤❤.
Коментарі