Глава 8
Машина була вже зовсім близько біля мене, я вже попрощалась із життям, але несподівано вона зупинилась. З неї вибіг якиїсь чоловік, а я ще все стояла в шоці, мене мало не збила машина через свою ж неуважність. Я не подивилась, а просто вибігла на вулицю . Все тіло почалось трусить, в мене ще не було такої ситуації.
Їхали ми приїхали хвилин за десять. Сльози так і не вщухли, я схлирувала обійнявши себе руками, Дмитро Олексійович міцно стискає мою руку, це мені неабиякий допомогло.Я не думала ні про, що хотілось тільки викинути все з голови, але це правда , гірка правда.
Як тільки я захожу в кімнату то дивлюсь в дзеркало очі почервоніння від сліз , туш і підводка потекла , помада була розмазана , одним словом жах. Стоячи під горячим струменем води хотілось просто померти, але я мала дізнатись всю правду. Вийшовши з душу почала відмивати обличча , хоч трішки, але все ж таки щось допомогло. Одівши великі спортивні штани і безрозмірну футболку, яку завязался на талії, вийшла з ванної кімнати і направилась до кухні.
Його не було хвилин п'ять я тим часом тихо сиділа і очікувала на нього. Коли він повернувся то на ньому не було сорочки і класичних штанів, а прості спортивні і футболка, через які виднілися його мязи. Також він приніс з собою плед.
Фільм виявився веселим, ми сміялись довго , на мить я забула про події , які відбулися на передодні. Діма весь час не відпускав мене з обіймів. Кожен момент з фільму ми коментувати , але подивитись кінець мені так і не судилось побачити, тому що я заснула просто на плечі в Дмитра.
Як вам така правда про сім 'ю Софії.
Глава була дуже емоційна, але я не здаюсь і продовжує писати для вас. Підтримайте мене ❤❤❤. будь ласка.
- З вами все добре? - питає такий знайомий голос.
- Ннезннаюю - ледве вимовила це слово.
- Софія , це що ти - перелякано говорить Дмитро Олексійович.
- Ттакк- через те, що мене всю трусить я ледь змогла вимовити ці слова.
- Що сталось? - запитує вже більш спокійним тоном
- Тьак, я, дитячий- це все, що я змогла вимовити , тому, що сльози рікою полились з очей.
- Ну все, засмокойся, зараз ми все вирішимо - так, ніжно мене ще ніхто не обнімав. Ми простояли так декілька хвилин, тільки тепер я зрозуміли як можуть допомогти обійми. Дмитро Олексійович обсяг мене за плечі, підняв моє обличча так, що мої очі зустрілись з його- тихіше моя маленька- він подушками пальців почав збирати мої солоні очі. Чому мені з ним так добре? Він допоміг дійти до машини, посадив на переднє сидіння , а сам швидко обійшов машину і сів в авто.
Їхали ми приїхали хвилин за десять. Сльози так і не вщухли, я схлирувала обійнявши себе руками, Дмитро Олексійович міцно стискає мою руку, це мені неабиякий допомогло.Я не думала ні про, що хотілось тільки викинути все з голови, але це правда , гірка правда.
- Софія, все ми приїхали - вириває з роздумів учитель.
- Що, куди - перелякано розглядаю місце де автомобіль зупинився, в цьому районі я це ніколи не була.
- Ми в мене вдома - спокійним і врівноваженим тоном відповів.
- Але ж.. - не змогла до говорити, тому що він мене перебив .
- Ніяких , але в такому стані я тебе не залишу - рішуче відповів він.
- Та мені все одно нема куди піти - сумно відповіла коли ми вже заходили в квартиру. Саме зараз я зрозуміла, що зовсім одна в цьому місті, подруги ще на вечірці , а батьки я навіть не знаю чи живі вони.
- Проходи, почувай себе як вдома, думаю мабуть тобі потрібно в душ - відповів він коли ми пройшли в вітальню, вона була доволі постора в сірих тонах.
- Я зараз знайду тобі якиїсь одяг, щоб переодітися - зникає за дверима спальні.
- Добре - зараз дійсно душ мені не завадить.
- Ось думаю це тобі підійде - повертається з спальні і дає мені чистий одяг - ванна ось там - показує на двері.
- Добре - ледь вимовляю і іду в напрямку ванної.
Як тільки я захожу в кімнату то дивлюсь в дзеркало очі почервоніння від сліз , туш і підводка потекла , помада була розмазана , одним словом жах. Стоячи під горячим струменем води хотілось просто померти, але я мала дізнатись всю правду. Вийшовши з душу почала відмивати обличча , хоч трішки, але все ж таки щось допомогло. Одівши великі спортивні штани і безрозмірну футболку, яку завязался на талії, вийшла з ванної кімнати і направилась до кухні.
- Ось я чай тобі приготовив і бутерброди, я подумав ти зголодніла - відповідає учитель і кладе попереду чашку.
- Дмитро Олексійович вибачте - і знову він мене пребив.
- Так, давай домовитись поза межами школи ти називає мене Діма - висунув свої вимоги вчитель.
- Але ж...
- Ніяких але, я старший від тебе всього на шість років, а так я почуваю себе якимось старим дідуганом, і одразу на ти , домовились - простягнувся руку на знак згоди Діма.
- Добре - не знаю чому, але я погодилась і потиснула йому руку і знову мурахи вкрали тіло, я швидко висмокніла руку і взялася за бутерброди.
- Смачного - радісно посміхаючись відповів Діма.
- Дякую, ти що не будеш - здивований питаю.
- Ні, я думаю ти з цим впораєшся - посміхається на всі тридцять два.
- Але ж ти будеш голодний - стурбовано питаю.
- Нічого - відповів він
- Ні, ти зараз візьмеш і їж ось цей бутерброд - стверджують і підношу бутерброд до його рота. Він кладе свою руку знизу на ту в якій я тримаю їжу, він відкриває рот і відкушує шматочок. Потім він вже бере його в свою руку і я можу спокійно дожувати.
- Може чай поп'ємо в вітальні - пропонує Діма..
- Можна - відповідаю. Потім ми взяли свої чашки і перемістилися до вітальні, але несподівано Діма мене покинув і пішов до спальні.
Його не було хвилин п'ять я тим часом тихо сиділа і очікувала на нього. Коли він повернувся то на ньому не було сорочки і класичних штанів, а прості спортивні і футболка, через які виднілися його мязи. Також він приніс з собою плед.
- Ось, я тут плед приніс , щоб холодно не було - мило відповів він і почав вкривали мене ним. - може ти хочеш мені розповісти , що сталось - якось боязно питає.
- Я думаю, що зможу тобі щось порадити. На шо я нічого не відповіла.
- Все було гаразд - і все більше я не змогла нічого вимовити, тому що сльози полились знову, він нічого не відповів, а просто присів ближче , зібрав від мене чашку з чаєм і обійняв. І знову його теплі, міцні обійми мені допомогли.
- Ну все , сонечко , заспокойся , тихіше квіточко моя - ці слова мені зараз так заспокоюють, вони немов якісь магічні ліки, які зцілюють всі рани.
- Ось тримай, тобі теж голодного - ділюсь пледом з Дімою. Він не відпустив мене із своїх обійми, а просто почав закувувати нас в плед. Теремок ми сидемо в обіймах один одного, а нас зігріває поет.
- Сонь , звідки в тебе ці синці - стурбовано питєж, а я на них взагалі не звертаються увагу, але мені було соромно - це, що тебе батьки так.
- Ні, ти що, давай все з самого початку - не дочекавшись його відповіді, я просто почала свою довгу і не надто радісні розповідь.
- Недавно ми переїхали в це місто, воно мені сподобалось з першої хвилин, я знайшла тут багато друзів, які дійсно для мене дорогі. Сьогодні зранку я прокинулась з відчуттям якоїсь тривоги, але все було не дарма. Потім я пішла на свято, мені нам набридло, я зібралась і просто пішла додому, тихо відкриває двері і чую як Даня кричить про те, що я їм не рідна, батьки підтверджують його слова, але кажуть, що все одно мене люблять. Тоді я просто вибігла на вулицю, а потім ти все знаєш. Що до Дані, він мій рідний брат, в майбутньому хоче стати боксером , тому ось так я змушена тепріти. - нарешті я закінчила свою розповідь . Діма слухав уважно і не переживав, тільки міцно стискав в своїх обіймах , за що я йому вдячна.
- Але чому ти не розповіла батькам, про та, що він тебе б'є - стурбовано питає.
- А навіщо , в них є свої проблеми , а якщо ще і я буду їх загружати - сумно відповідаю.
- Але ж так неправильно , ти мусиш поговорити з батьками, ще не нормально, що ти терпиш таку біль, ось подивись тут не один і не два синці - заперечує він і піднімає мою руку , на якій чітко видно все. Щоб приховати сліди замазую їх тотальний кремом, або просто ношу закриту одежу.
- Я знаю. Ну чому, це все сталось зі мною, я навіть не знаю чи живі мої батьки, і взагалі хто я? - питаю сама у себе.
- Не переймайся я допоможуть тобі їх знайти, в мене є знайомився в детективній агенції , а щодо другого питання то я зможу тобі на нього відповісти - втішає мене вчитель.
- І як же - цікавлюсь.
- Ну дивись ти перейшла до нової , знайшла там нових друзів, які люблять і цінують тебе, добре вчишся, також в тобі присутні такі риси як спокій, рівновага , життєрадісність , доброта , краса і ще дуже багато добрий якостей.
- Дякую тобі, якби в той момент коли я вибігла на улицю то за кермом був хтось інший, то я б загтлула там, або закінчила життя самогубством . - розповідаю .
- Слава Богу, що я опинився разом, я б ніколи не пробачив собі, якщо б втратив тебе - сумно розповідає Діма і ще міцніше обіймає мене.
- Дякую тобі, але давай ми закінчимо цю тему. Будь ласка - прошу його
- Добре, тоді довай подивимось фільм - пропонує Дмитро.
- Можна , але тільки не жахи - попереджаю його.
- Тоді можна комедію - пропонує
- Вибирайте, а я тим часом піду помию чашки - хотілось щось зробити приємне для нього.
- Залиш, я потім помию
- Не переймайся - заспокоює його і ховають за дверима кухні. Швидко впоравщизь з чашками, повертаюсь назад, Дмитро вже вибрав фільм. Зручно вмостившись, охопила коліна руками. Перші пять хвилин між нами була відстань, але несподівано Діма різко підсунувся і обійняв мене. На мою думку цих обіймів хотіла і я і він. Тепер я обнімала не свої коліна, а його.
Фільм виявився веселим, ми сміялись довго , на мить я забула про події , які відбулися на передодні. Діма весь час не відпускав мене з обіймів. Кожен момент з фільму ми коментувати , але подивитись кінець мені так і не судилось побачити, тому що я заснула просто на плечі в Дмитра.
Як вам така правда про сім 'ю Софії.
Глава була дуже емоційна, але я не здаюсь і продовжує писати для вас. Підтримайте мене ❤❤❤. будь ласка.
Коментарі