Тоні присунувся ближче до багаття. Теплий жар від нього пахнув димом, холодне повітря зі степу несло терпкий запах польових трав. Десь у тих травах співали свої пісні цикади, шаруділи якісь дрібні нічні тварини, зі сторони поодиноких хащів ухав пугач.

Тим часом всі слухали сивого, але ще міцного чоловіка. То був Педро Гарсілья — охоронець, найнятий обережним головою каравану. Обвітрена, наче видублена шкіра на його обличчі була покрита шрамами, як свідоцтвом того, що досвід приходить нелегким та болючим шляхом.

— … і в той самий час у мене над головою просвистіла стріла. Кляті ельфи дали залп з пагорба біля нас. — продовжував свою оповідь Гарсілья.

— Ельфи? От це ти заливаєш, чоловіче. — перебив його молодий Алесандро, якийсь далекий родич голови каравану.

— Що?! Хочеш сказати, я брешу? — очі Гарсільї зло блиснули у світлі багаття.

Алесандро перелякано зіщулився і промовчав. Сварка з досвідченим воїном було б вершиною нерозсудливості.

— Це тут на Півдні ельфи здаються видумкою, казкою, бо живуть далеко на Півночі. А в таких північних містах, як Фростенхайль чи Бромштельгвельт ельфа запросто можна зустріти на вулиці. Та що там та Далека Північ! При щасливій нагоді цих нелюдей побачиш навіть в Гренцлаві. — гаряче сказав Гарсілья.

— Все у нашому світі створено волею Богів. Світ наш чудесний та неповторний, слава Богам, і в ньому чого тут тільки нема. — сказав своє слово отець Антоніо, щоб загасити конфлікт на самому початку.

— Тут ви праві, святий отець. Але щодо ельфів я б посперечався. Тих сучих дітей, мабуть демони створили. — криво посміхнувся Гарсілья. Шрам, що тягнувся через всю праву щоку від вуха до губ робив ту посмішку особливо страшною.

Тоні не дуже прислухався до розмови за багаттям. Його думки крутилися навколо золотого компаса. Вкрасти його, коли панотець засне було б нескладно. Але що робити після цього? Куди він втече тут серед степу? Де сховається? Ні, компас треба красти або безпосередньо перед Озерним містом, або вже у ньому.

Дійшовши цього висновку, Тоні солодко позіхнув та погладив у кишені свою щасливу монету. То була та сама дрібна монета з обличчям Фортунадіса, що врятувала Щуру життя впавши потрібною стороною. Тоні зміг прихопити її та зараз тримав як талісман, що приносить удачу. Намацавши пальцем широку посмішку Фортунадіса на аверсі монети, Щур і сам посміхнувся.