Ельф зі своєю охороною зникли за рогом сусідньої вулички. Панотець та Тоні простояли ще трохи під враженням зустрічі з нелюдями й почали вирішувати, що робити далі.

Перш ніж шукати гостевій дім Тоні хотів трохи заробити грошенят. Ще, коли вони йшли через Темний ліс, Щур зібрав шишки каргазанської ялинки, на які вони дуже вдало натрапили. Він знав, що за них відьми можуть добре заплатити, бо дерево це було дуже рідкісне, а його шишки використовували в якихось важливих чарівних зіллях. В одному з шинків по дорозі до Гренцлава шинкар дав Тоні адресу однієї з відьом, яка може щедро заплатити за ті шишки. Щур підозрював, що знайти адресу в такому великому місті буде непросто, але навіть не уявляв наскільки.

— Нам треба купити мапу. Тут заблукати — раз плюнути. — сказав Тоні.

— Ага, ще б знати де їх продають. Тут, здається, продається та купується все, що завгодно, але потрібна мапа, щоб знайти де купити мапу. — відповів отець Антоніо.

— Щось придумаємо. — відповів Тоні та почав уважно вдивлятися у натовп навкруги.

В якийсь момент він, як справжній рибак, вихопив з юрби, хлопчика років дев’яти, що пробігав поруч.

— Малий, де тут можна купити мапу міста? — спитав хлопця Щур.

— Інформація буде чогось коштувати, дядечко. — зразу знайшовся хлопець.

Тоні зобразив найгрізніший вираз свого і так ненайприємнішого обличчя і подивився на малого. Але той виявився тертим калачем і жодним чином не виявив страху.

Щур зітхнув і сунув руку в кошіль, що висів на його поясі. Намацав найдрібнішу монету з обличчям Фортунадіса на ній. Ні, то була не його щаслива монетка. Свій талісман Тоні зберігав тут же в кошелі, але в спеціальному відділенні, щоб не сплутати з іншими монетами. Щур витягнув монетку та продемонстрував її хлопцю. Отець Антоніо стояв поруч мовчки й благорозумно не втручався до перемовин.

— Додай ще одну таку і гроші вперед. — продовжував гнути своє малий.

Щур вже схоже пожалів, що звернувся саме до цього хлопця. Але давати задню і шукати когось іншого теж не хотів. Дістав ще одну монету і простягнув хлопцю. Коли той взяв їх, Щур схопив його за руку.

— Ой! — зойкнув малий. — Он там, бачите вивіску “Книгарня пана Вуса”. Така золотиста. Там можна купити.

Хлопець став викручуватися, намагаючись висмикнути руку. На них почали озиратися перехожі. Тоні подумав, що хтось може й міську варту покликати і відпустив малого. Той тут же зник, як і не було.

— Думаєш він нас не обманув? — скептично спитав Щура отець Антоніо.

— Дуже на це сподіваюсь. — хмуро відповів Тоні.

Їм підфортунило і в книгарні й справді вдалося купити мапу. Була вона великою і заплутаною. Якщо вулиці на центральних кварталах були широкими та прямим, то чим далі від центру, тим вони ставали все вужчими та заплутанішими, а на околицях ставали справжнім лабіринтом.

Безглуздо було сподіватися, що відьма живе десь в центрі. Звичайно ж Щур знайшов її адресу в найскладнішому переплетенні вуличок однієї з околиць. Добре хоч, це було не дуже далеко і, якщо вірити мапі і її творці не намудрили з масштабом — абсолютно реально дістатися туди за дві-три години.

Тоні поділився своїми думками з панотцем і той схвалив ідею Щура спочатку продати шишки. Отець Антоніо, взагалі, дуже схвально відносився до будь-яких законних засобів Тоні заробити, справедливо вважаючи, що в іншому випадку той знову повернеться до злодійських методів.

Коли панотець та Щур дісталися входу до кварталу, де жила відьма, Тоні засумнівався, чи варто йти далі вдвох. З одного боку, сила панотця та демонстрація його чималих м’язів могла згодитися. З іншого боку, шансів самому домовитися з кримінальним світом Гренцлава, у Щура значно більше, ніж в компанії з добрим та наївним служителем Фортунадіса.

Тоні рішився. Краще залишити панотця чекати тут — на цій площі. Зовсім недалеко звідси край Королівського парку, також є непогані шанси, що тут нерідко проходить міська варта і тому більш-менш безпечно. Тоні передав панотцю кошіль з грошима, взяв мішок з шишками та рішуче закрокував до відьми.