Вже разом вони вийшли з шинку.

— Як вас звуть, панотець? — спитав Тоні.

— Мене звуть Антоніо. — відповів служитель Фортунадіса.

— Ой, а я теж — Тоні — несподівано для самого себе сказав Щур, хоча до цього збирався назвати якесь вигадане ім’я.

— Радий познайомитися, Тоні. — товстун потиснув великою та широкою долонею руку Щуру.

— Так як же працює ваш чарівний компас? — спитав Тоні.

— Зараз продемонструю. — відповів панотець та рішуче сунув до перехрестя.

Тоні поспішив за ним. Вони встали біля стовпа з вказівними знаками.

Служитель Фортунадіса дістав з кишені замотаний у хустинку компас. Цього разу, вже навчений, він не продемонстрував його всім, а лише трохи прибрав край хустинки, щоб було видно скляний верх та велику золоту стрілку прикрашену з одного боку величезним червоним рубіном, а з другого зеленим смарагдом.

Тоні знову затамував подих, коли побачив блиск золота та каменів.

Отець Антоніо ж зачекав поки стрілка компаса заспокоїться та рубіновий кінець вкаже в певному напрямку.

Стрілка покрутилася і вказала прямо на Тоні. Коли стрілка завмерла рубін засвітився червоним світлом. Щур оглянувся назад на вказівні знаки. Напрямок збігався зі шляхом на Озерне місто.

— Ось так це й працює. Я підхожу на перехрестя. Компас вказує напрямок та світиться червоним. Коли ми прийдемо на потрібне місце він засвітиться всіма кольорами веселки. — сказав отець Антоніо та знову сховав чарівний скарб в кишеню.

— А може він просто вказує на Північ? Як усі компаси. — з сумнівами сказав Тоні.

— Ні, я пройшов вже чотири перехрестя і він вказував різні напрями, не тільки на північ. — впевнено відповів отець Антоніо.

— Ну добре, а як ми будемо далі рухатися. Пішки? — спитав Тоні, обдумуючи, де по дорозі, буде зручніше “допомогти” панотцю здихатися компаса.

— Я думаю, пішки буде важко та й небезпечно. Спробуємо приєднатися до якогось каравану. Він довезе нас до наступного перехрестя. А там будемо дивитися. — відповів служитель Фортунадіса.

Вони пройшлися вздовж різноманітних возів, що стояли вздовж дороги та готувалися їхати. Нарешті знайшли невеликий караван, що збирався до Озерного міста.

Панотець та Тоні підійшли до першого возу. Його колесо тріснуло та розломилося. Люди, що копирсалися навколо возу вже зняли з нього весь вантаж, який наразі валявся у пильній траві обабіч дороги. Троє намагалися підняти віз, щоб насадити на вісь запасне колесо, але поки що, нічого в них не виходило.

Служитель Фортунадіса підскочив до них і одним ривком, начебто без особливих зусиль, підняв вісь на потрібну висоту.

Очевидно під чималим шаром жиру у панотця були ще й м’язи. Його силі міг позаздрити й сільський коваль. Ця думка занепокоїла Тоні й він викреслив в голові план насильницького заволодіння компасом. Менш за тим, в його арсеналі ще були й непомітні крадіжки та шахрайські методи.

— Ой, красно дякую вам, добродію! Ви нам дуже допомогли. — подякував їм невисокий та кремезний голова каравану. Його лице було червоним від зусиль, що він докладав до цього для заміни колеса. З чола лився піт. Голова зняв солом’яний капелюх та витер піт з лиця широким рукавом своєї сорочки.

— Нема за що. Допомогти ближньому своєму — святий обов’язок кожного служителя Фортунадіса. — лагідно посміхнувся у відповідь панотець.

— Але ми до вас у справах. Чи не підвезете ви нас до Озерного міста? — продовжив отець Антоніо.

— З радістю! За вашу допомогу я відвезу вас … — на секунду буря емоцій пройшла по обличчю голови каравану. Жадібність боролося в ньому з подякою за поміч. — … за половину плати!

Перш ніж панотець радісно погодився на таку пропозицію у бесіду втрутився Тоні.

— Яку половину плати, шановний? Ви б з тим колесом ще до темряви копирсалися і втратили б один день через те. Та й двоє сильних чоловіків вам не завадять у дорозі. Зараз після ярмарку можна легко нарватися на розбійників. Побійтесь Фортунадіса! Підвезіть нас безкоштовно. — жваво затараторив Тоні.

Голова каравану підозріло глянув на нього, бо Щур виглядав саме, як той розбійник, якими лякав. Трохи повагався, глянув на добре обличчя отця Антоніо та його невинні блакитні очі й махнув рукою.

— Домовилися! Але, якщо ви везете якийсь вантаж, то за нього доведеться заплатити. — сказав він.

— Фортунадіс нагородить вас стократно за вашу доброту, шановний. А вантажу в нас нема — їдемо без нічого. — відповів панотець.