Тоні та отець Антоніо лежали у траві та важко дихали. Вони, мабуть, і не перепливли б річку, якби не стовбур дерева, що пропливав поруч. Схопившись за нього втікачам вдалося доплисти до протилежного берега.

Віддихавшись вони зняли мокру одежу та розклали її на сонці. Тоні висипав перед собою монети, які встиг прихопити.

— Що, панотець, закінчилася наша подорож? — з гіркотою спитав Щур.

— Чого це ви так вирішили? — спитав отець Антоніо.

— Ну як же — компас-то тю-тю, залишився у павуків.

— Фортунадіс подбав про те, щоб я його не загубив. — гордо відповів панотець і дістав щось з кишені своєї мокрої хламиди. То був предмет зі знайомими обрисами обліплений все тою ж хустинкою до якої прилипли якісь водорості.

— Як?! Як це вам вдалося? — витріщився на компас Тоні

— Як тільки я спустився з дерева він просто підкотився мені до ніг, коли випав з мішка. — спокійно відповів отець Антоніо.

— Нічого собі! Оце так підфортунило! — здивувався Щур.

— Нас веде Фортунадіс, Тоні, тому нам завжди буде фортунити. — повчально відповів панотець.

— Щось він не дуже нас то й гарно веде, отче. То розбійники, то павуки, а зараз ми десь серед степу, без їжі, води, обмаль грошей і не відомо, що робити й куди йти.

— Боги посилають нам випробування. Але завжди такі з якими ми можемо впоратися, Тоні. — продовжив повчати служитель Фортунадіса.

— Ну таке. — з сумнівами пробурмотів Щур.

— І куди йти ми якраз легко можемо узнати. — додав отець Антоніо та розгорнув компас. Стрілка завертілася та знову вказала десь в сторону Тоні, який сидів справа від панотця. Рубін висвітився червоним.

— Думаю це напрям в сторону Озерного міста. Певне річка витікає з озера на якому стоїть те місто. Треба йти вздовж річки і ми дійдемо. Відпочинемо та зачекаємо трохи поки підсохне одежина.

— Але ж хочеться їсти, а йти, мабуть, дня чотири не менше. — жалібно проговорив Тоні.

— На все воля Богів. Буде день і буде їжа. — Наче проповідь відповів служитель Фортунадіса.

Тоні скептично щось промимрив, але й особливого вибору у нього не було. Він стиснув плечима та ще раз перерахував гроші. Трохи подумав і відклав окремо монетку з зображенням Фортунадіса. Чомусь був певен, що це саме та, яка врятувала йому життя. Щоб там не було, а цей талісман треба берегти.

Їм і справді поталанило. Спочатку вони натрапили на кущі солодкої позоки. Спіла червоно-синя ягода притамувала як голод, так і спрагу. А під вечір зустріли рибака. Той пройнявся співчуттям до невдах, а може зіграла свою роль релігійність простого селянина, який з особливою пошаною відносився до служителів Бога. Тож Тоні та отцю Атноніо вдалося смачно повечеряти рибою, кислим молоком та запашним хлібом і виспатися у сіннику.

Зранку рибак повіз їх на човні до Озерного міста, куди йому теж було треба у якихось справах. Річкою шлях був набагато коротший і ще до темряви вони були на місці.