Тоні проснувся під ранок. Взагалі-то він не планував спати цієї ночі, але так стомився, що незчувся як міцно заснув. Щур виглянув у горищне віконце — було ще темно, тільки Місяць освітлював Озерне місто. Тоні вирішив, що може і непогано, що він трохи поспав та відпочив. Глянув на отця Антоніо. Той солодко спав на спині, видаваючи яскраву гаму звуків: плямкання губами, якесь посвистування, трохи хропіння. Десь там у кишенях хламиди був дорогоцінний компас. Але спершу Щур вирішив підготуватися до втечі. Він безшумно, наче привід, підскочив до дверей. Прислухався. Задоволений тишею, прошмигнув вниз.

Невідомо, що снилося служителю Фортунадіса. Можливо він бачив уві сні, як знайшов таки дух Фортунадіса. Чи їдальня у Храмі з довгим предовгим столом, заставленим різноманітними стравами. А може спокусливі округлості пані Дорхільї, яка два рази на тиждень приходила до Храму прибирати кабінет митрополита. Важко сказати точно, що ж то було уві сін, але, коли Щур повернувся до кімнати, то застав широку посмішку на обличчі отця Антоніо, який продовжував міцно спати.

Тоні обережно потягнувся до тієї сторони хламиди панотця, де була кишеня. Пальці Щура літали по одежині отця Антоніо наче нічний метелик — легко, швидко, практично не торкаючись. Нарешті він намацав компас. Тоні глянув у обличчя отця Антоніо, яке якраз освітило бліде світло Місяця. Служитель Фортунадіса спав безтурботно, наче дитя, на губах все ще була посмішка. Щур, неочікувано для самого себе, завагався. Він подумав про те, що панотець звільнившись від павутиння не побіг чимдуж якомога далі, а, ризикуючи життям, кинувся рятувати Тоні. Інша сторона Щура вимагала від нього хапати компас та тікати. Але, чи не вперше у житті, у цієї сторони Тоні був внутрішній опонент. Рука Щура то наближалася до компаса, то він у сумнівах убирав її. Нарешті внутрішній діалог Тоні прийшов до угоди. Думка з якою погодилися обидві сторони Щура полягала в тому, що, якщо він вкраде компас, то зробить добро для отця Антоніо. Володіння такою дорогоцінною річчю — вкрай небезпечно для наївного та простого служителя Фортунадіса. Знайдеться ціла черга, готових вбити його і за десяту долю від вартості компаса. Щур не краде у панотця, а рятує йому життя!

Тоні рішуче засунув руку у кишеню панотця, але в цю мить почув підозрілі звуки. Щур завмер і прислухався. Звуки повторилися. Тоні напружено прислухався наче не тільки вухами, а й усім тілом. Обережно убрав руку від компаса і кинувся до дверей, обережно привідкрив їх, залишивши тоненьку щілину. Знизу чулося якесь шарудіння, скрип половиць, гучний шепіт. Мерехтіло світло від свічки.

— Це — він. Я отримаю свою винагороду? — впізнав Тоні скрипучий голос старого власника гостевого дому.

— Як тільки ми пересвідчимося. — відповів йому інший голос.

— Точно — він! Все як описували — високий, гладкий, в одежині служителя Фортунадіса. Чого чекати? Давайте гроші наперед! — нервував старий.

— Ми — міська варта. Ти, що, старий, нам не довіряєш? Як ти смієш? — почав гніватися володар іншого голосу.

Щура охопила паніка. Як він і передбачав отця Антоніо розшукує варта! Вже через мить Тоні опанував себе і почав блискавично швидко діяти. Він причинив двері. Тут же пересвідчився у відсутності замка на ній. Схопив стілець, що стояв поруч і намертво заблокував ним ручку дверей. Кинувся до отця Антоніо. Потряс його за плече, але той не проснувся. Тоні пробурмотів прокляття і несильно ляснув панотця по щоці. Це спрацювало — отець Антоніо перестав хропіти та розплющив одне око. Щур одразу накрив його рот долонею, щоб той мимоволі не видав, те що вони вже не сплять. Святий отець розплющив друге око та здивовано витріщився на Тоні.

— Панотець, за вами прийшла варта. Ви у розшуку і є винагорода. Нам негайно треба тікати! — прошипів на вухо служителю Фортунадіса Тоні, зачекав поки в очах панотця з’явилося розуміння і убрав руку.

Тим часом скрипіння половиць наблизилося, певне люди внизу дійшли згоди і підіймалися по сходах до їх кімнати.

Отець Антоніо підхопився. Тоні підхопив їх нехитрі пожитки, схопив за рукав панотця і потягнув його до горішнього віконця.

— Я не пролізу тут! Воно завузьке! — прошепотів служитель Фортунадіса.

— В нас нема вибору! Вперед! — підштовхнув Тоні панотця.

Плечі отця Антоніо хоч і насилу, але пролізли у віконце, але, коли справа дійшла до пуза, він застряг. В цей момент хтось спробував тихенько повернути ручку дверей.

— Хутчіше, панотець, хутчіше! Втягніть живіт! — зашипів Тоні та почав проштовхувати отця Антоніо вперед.

Ручка засмикалася сильніше. Двері почали трястися.

— Нумо, панотець, вперед, або ми вскочимо у халепу. Подумайте про те, як вам витинатимуть голову на пласі! — вже в повний голос закричав Тоні.

Нагадування про плаху спрацювало. Святий отець приклав якихось надзусиль, рама віконця затріщала, шматки дерева посипалися на підлогу. З залишками рами огрядне тіло служителя Фортунадіса нарешті покинуло кімнату, за ним як вуж прослизнув і Тоні. Водночас двері у кімнату вже намагалися вибити, але стілець виявився міцним горішком і двері тримали оборону.

Вилізши через грішне віконце, Тоні та отець Антоніо опинилися на даху. Стара черепиця жалібно скрипіла під їх ногами. Одна з них не витримала ваги панотця, відірвалася та скотилася вниз. Отець Антоніо похитнувся та ледь не впав, але втримався на даху.

Втікачі хутко побігли по дахах будинків, які були побудовані настільки близько один до одного, що між дахами не було й пів метра. Тоні спритно біг по дахах наче куниця. Отець Антоніо просувався важко, незграбно гупав по черепиці, як бегемот. Чи то ця його незграбність, чи надмірна вага, а може винувате старе та дешеве покриття дахів, але в якийсь момент з-під ніг панотця посипалася черепиця і він полетів разом з нею донизу.

Тоні зупинився, в розпачі кинувся назад, до того місця де тількі-но був отець Антоніо і з острахом глянув униз. На щастя він не побачив розпростерте тіло служителя Фортунадіса. Замість цього Тоні у місячному світлі побачив темну воду озера, через мить на її поверхні з’явилася голова отця Антоніо.

Тоні полегшено зітхнув, на секунду задумався і плигнув вниз до панотця.