"У детективній історії, кожен слід, навіть найдрібніший, може призвести до розкриття загадкового злочину."

                           📖   📖   📖
                        Сцена перша

   Темний ліс зловісно шумів, ніби сам відчував присутність чужинців і намагався їх відлякати. Звуки сов лунали звідусіль, додаючи ще більше напруги до й без того моторошної атмосфери. Листя дерев шелестіло під поривами вітру, а кущі, здавалося, шепотіли щось тривожне.
   Гарет, Нора та Брюс прочісували територію, обережно крокуючи серед тіней і напружено прислухаючись до кожного звуку. Вони рухалися повільно, ретельно оглядаючи кожен куток, кожен кущ, сподіваючись знайти сліди Донована.
— Доноване! — кричала Нора, її голос тремтів від хвилювання.
— Доне, де ти?! — вигукував Брюс, намагаючись не втрачати надію.
— Доноване! — крикнув Гарет, оглядаючи кожен кущ та гілку з камерою в руках.
   Ніч була холодною, надзвичайно холодною для літа. Їх дихання перетворювалося на пару, що швидко розчинялася в темряві. Під ногами тріщали гілки і шелестіло листя, створюючи химерну симфонію лісу.
— Будьте обережні - тут кругом бездонні трясовини. — застеріг офіцер, освітлюючи ліхтарем похмурі стежки.
— Не може бути! Невже Донован...
— Прошу тебе, Доне, будь обережний. — жінка молилася, щоб він був цілий. Вона стискала руки, її серце калатало в грудях, а кожен звук лякав її ще більше.
   Брюс освітив світлом ліхтарика поляну біля великого дерева і побачив там квітку. Вона лежала на болотах, ніби залишена навмисно. Він підійшов ближче, щоб краще роздивитися.
— Це ж... Троянда?...
   "Іди... Іди сюди!"
   Темний силует з'явився з темряви, його голос лунав немов з усіх боків. Донован відчував, як задихається, його легені наповнювалися жахом.
— Скоріше... Хто-небудь... — його слова губилися в просторі.
   Він намагався випливти на поверхню, але його схопив Пекельний Лялькар.
— "Звідси тобі нізащо вже не вибратися. Ти потонеш!" — промовив він, затягуючи його все глибше до низу.
   Раптом Донован прокинувся. Він лежав на ліжку, в грудях відчував важкість та страх, який поволі розсіювався. Перед собою він побачив обличчя Нори, її очі були сповнені тривогою.
— Доноване!
— Де я?...
— Ти у своєму номері. — тихо сказала вона. — Добре, що ми встигли швидко витягнути тебе. Ти пробув у цій холодній трясовині занадто довго і вже втратив свідомість, — її холодна тремка долоня лягла на його руку, ледь стиснувши її, ніби боячись втратити знову. — Тобі треба добре відпочити.
— Он як? Значить, я вже в безпеці... А мені снилося, що я все ще тону в болоті. Навіть здалося, нібито я вже помер, — промовив Донован, його голос був хриплим і ослабленим від пережитого жаху. Він відчував, як кожна клітина його тіла ще пам’ятала холодну, липку темряву болота, яка здавалася бездонною.
— Доне... — очі жінки блищали від сліз, вона нахилилася ближче, обличчя було сповнене болю та турботи. Вона стиснула його руку трохи сильніше, намагаючись передати через цей дотик всю свою любов і підтримку.
— Норо... — він повільно підвівся, відчуваючи, як кожен рух приносить біль, але цей біль був нічим у порівнянні з теплом, яке наповнювало його серце, коли він бачив її.
   Він обійняв її за талію, його голова торкалась її тіла, шукаючи в цьому дотику заспокоєння.
— Варто тільки притиснутися до тебе, як я знову відчуваю себе живим... — прошепотів він, його голос був ледь чутним, але сповненим глибокого почуття. Її близькість, її дихання, її тепло — все це повертало його до життя, до реальності.
   Нора погладила його по волоссю, її дотик був ніжним і турботливим. Вона відчувала, як його серце б'ється поруч з її, і це давало їй сили бути сильною для нього.
— Не хвилюйся, я завжди буду поруч... — промовила жінка. Вона знала, що попереду їх чекає багато випробувань, але в цю мить вони були разом, і це було найважливіше.
— Ну треба ж! — вигукнув Фелікс, його вираз обличчя залишався надмірно нейтральним, що завжди викликало у Донована внутрішню напругу. — Повірити не можу, що ти вже заграєш.
   Першим у кімнату зайшов Брюс, його важкі кроки відлунювали в тиші, коли він пройшов до дивану і обережно сів. За ним увійшов Гарет, його рухи були швидкими та невимушеними. Він сів біля офіцера, намагаючись знайти зручне місце на дивані. Останнім увійшов Фелікс, сперся об одвірок дверей, його постать була нерухомою, як статуя.
— Вона моя дружина, мені можна.
— Бачить бог, твоя життєва сила так само сильна, як і в таргана! — холодно промовив суперінтендант, його очі блищали задоволенням від власної дотепності.
— А ти прийшов сюди провідати мене? Чи ти тут, щоб вивести мене з себе?
— Ні те, ні інше, — чесно відповів він на обидва запитання, його тон був таким, ніби він обговорював погоду. — Я прийшов, щоб дати тобі деякі натяки, які допоможуть ідентифікувати Лялькаря.
— Що? Натяки? — в його голосі прозвучало більше здивування, ніж він хотів показати. — І що це за натяки?
— Перша підказка - це зупинка кровотечі з трупа Тео. Коли ми виявили тіло, рани на ньому вже повністю перестали кровоточити.
— Що ти сказав?!
— Так це ж означає... — Брюс не міг закінчити свою думку, слова застрягли в горлі, як клубок.
— Це означає, що Тео був мертвий ще до початку виступу. Найімовірніше, що вбивство сталося хвилин за п'ятнадцять - двадцять до цього, — в його голосі була крижана впевненість, яка завжди вибивала Донована з колії.
— Отже, виходить, що ще до того, як маріонетку винесли на сцену, Тео... — Нора затремтіла.
— ... був уже мертвий, — холодно закінчив Фелікс.
— Тобто, поки ми дивилися шоу, зі стелі маріонеткою керував хтось інший.
— Це і був Пекельний Лялькар. У будь-якому разі, злочинець - це один із тих членів "команди магів", хто знає секрет "живої маріонетки". А ось тобі й друга підказка, — він дістав записник, його рухи були швидкими та впевненими, і кинув його на ліжко біля Донована.
   Записник важко впав на ковдру, відбиваючи в тиші звук, який здався занадто гучним для цієї маленької кімнати. Дон узяв його в руки, відчуваючи важливість кожної сторінки.
— "Матеріали у справі Арлін Шенн"? Адже це саме та Арлін, яка загинула внаслідок нещасного випадку на сцені цього театру п'ять років тому?
— Це був зовсім не нещасний випадок. Її було вбито.
   Всі в кімнаті завмерли. Нора прикрила рот рукою, її очі блищали від непідробного жаху. Гарет перестав дихати, а його погляд метушливо пробігав по обличчях присутніх. Донован повільно розгорнув записник, відчуваючи, як руки тремтять від напруги. На сторінках були фотографії, нотатки, деталі розслідування. Він уважно перегортав їх, намагаючись зібрати всі частини цього страшного пазлу.
— Засновниця знаменитої "Магічної команди Шенн", Арлін Шенн, сорок п'ять років. Її знайшли мертвою на сцені театру цього готелю. Поруч із тілом лежала дошка, що впала зверху — це була частина помосту для проходу. Наскільки я чув, цвяхи в ній були, найімовірніше, навмисно висмикнуті.
   Донован нахмурився, відчуваючи, як холодна хвиля пробігає по його тілу. Він згадав ту справу, яка вже давно була забута, і почав розуміти, що зв'язок може бути глибшим, ніж він уявляв.
— Але, навіть, якщо це було і вбивство, який у нього зв'язок із нашим інцидентом?
   Фелікс глянув на Нору, яка міцно тримала руку чоловіка. Він зітхнув, розуміючи, що тепер усе зміниться.
— Це троянди. Коли Арлін впала з-під стелі, вона розбила вазу, що стояла на сцені. І троянди там були червоні, як кров, що витікала з її тіла, — його слова були пронизані гіркою пам'яттю.
— Червона троянда... — прошепотів він, ледве стримуючи емоції. Його серце билося швидше, а думки змішувалися в один хаотичний потік.
   Жінка відчула, як його рука здригнулася. Вона нахилилася ближче, дивлячись йому прямо в очі.
— Доноване, ми розкриємо це. Ми з'ясуємо, хто стоїть за цими вбивствами, — її голос був твердим, хоча в ньому відчувалася тривога.
   Брюс, який досі мовчки слухав, теж зробив крок вперед. Його обличчя було серйозним і зосередженим.
— Ми знайдемо його. І цього разу ми не дамо йому вислизнути.
   Гарет, який сидів у кутку, підняв голову і повільно кивнув. Його погляд був сповнений рішучості.
— Ми всі разом у цьому. І ми не здамося, поки не знайдемо правду, — його слова звучали, як обіцянка.
   Донован відчув, як їх підтримка додає йому сил. Він вдихнув глибоко, зібравши всі свої думки і зосередився на головному завданні.
— Добре, тоді ми починаємо. Ми знайдемо Пекельного Лялькаря і зупинимо його раз і назавжди.

                          📖   📖   📖
                        Сцена друга

   У фойє готелю зібралась вся трупа разом із Донованом, Брюсом та Феліксом. Обличчя кожного з присутніх відображали різноманітні емоції – від цікавості до тривоги.
   Брюс, стоячи в центрі, відчув, як на нього спрямовані десятки напружених поглядів. Він глибоко вдихнув і почав говорити:
— Ми попросили вас зібратися тут не просто так, а тому, що ми виявили один важливий факт.
   Пейдж, нахилившись трохи вперед, з підозрою запитала:
— Важливий факт?
   Брюс кивнув і продовжив:
— Тео, труп якого знайшли на сцені, і який мав виконувати номер із "живою маріонеткою", був убитий ще до виступу.
— Що ви сказали?! — здивовано вигукнула Скарлет.
— Так, — він витримав її погляд, спокійно пояснюючи далі. — Тео був мертвий ще до початку шоу. Тому з-під стелі лялькою керував ніхто інший, як сам Пекельний Лялькар.
— Тоді виходить, що вбивця... — Фін зі страхом в очах роздивився присутніх.
— ... той, хто знає секрети магічного шоу.
— А секрет живої маріонетки знають у нас... — Еш зупинив свій погляд на Скарлет та Арчі. — ... знають у нас лише декілька людей, — додав він, вказуючи на них двох.
   Брюс нахмурився і відступив на крок, обдумуючи слова Еша. Він знав, що зараз важливо діяти обережно, аби не спровокувати зайвих підозр.
— О? Отже, це хтось із вас двох, так?
— Як ви смієте?! — не витримуючи напруги, жінка різко встала з місця. — Я не могла цього зробити!
— Ну, якщо вже справа дійшла до цього... — Арчі намагався залишатися спокійним. — Номер із живою маріонеткою був поставлений директором та Скарлет, а Тео і я придумали там майже всю магію. Однак, називати нас убивцями тільки через це — чи не буде це надто поспішно?
— Саме так! — погодилась вона. — Ну, гаразд, Тео, але навіщо мені вбивати власного чоловіка?
— Крім того, офіцере, хіба в нас немає серйознішої проблеми, яку ще треба вирішити? — додав Арчі повернувшись до Брюса.
— Ви про що?
— Як про що? Я маю на увазі труп директора. Хіба тіло Джейкоба не зникло безслідно з поїзда і не з'явилося потім знову в цьому готелі? Якщо подивитися на розмір вікон у поїзді, то навіть хоч я і фокусник, у мене ніяк не вийде винести тіло звідти. — він повільно підвівся. — Якщо до мене більше запитань немає, я повернуся у свою кімнату.
   Не звертаючи уваги на зростаюче напруження, Арчі вирушив до дверей. Його ходьба була спокійною, але всередині він відчував хвилювання. Брюс провів його роздратованим поглядом.
— Ай! — раптово почувся голос хлопчика в холі готелю.
— Що там сталося? — Донован одразу підійшов ближче. — Кулька полетіла? Я тобі допоможу!
   Він намагався нахилитися, але тростина заважала йому дотягнутися до кульки. Помітивши це, Фелікс, який стояв неподалік, швидко підібрав її і повернув хлопчикові.
— Тримай! — сказав суперінтендант, простягаючи кульку.
— Дякую! — зраділо відповів хлопчик і побіг геть.
   Фелікс обернувся до детектива й посміхнувся:
— А тобі, Доне, я пропоную побільше тренуватися.
— Дякую за твою турботу! — відповів він з іронією, дивлячись услід хлопчику. — До речі, ці кульки, що були в купе поруч із тілом Джейкоба... Для чого вони були там?
   Трохи пізніше.
   Вечірні сутінки повільно спускалися на місто, коли герої зібрались разом в одному номері, щоб переглянути відео з камери, зняте того дня, коли вони знайшли труп Джейкоба у вагоні. Усі були зосереджені на екрані, вдивляючись у кожен кадр.
— Що ти маєш на увазі, Доне? — трохи здивовано запитала Нора.
— Якщо червоні троянди — це символ того інциденту, чи не повинні тоді кульки символізувати щось іще?
— По-моєму, ти просто вигадуєш. — сказав Брюс. — Людина, яка збожеволіла, не буде робити щось багатозначне.
— Як би це сказати... — Донован, потираючи руками коліна, задумливо відповів. — Хоч він і не нормальний, але він неймовірно розумний. Злочинець, який задумав такий складний план... Чи став би він робити щось безглузде?
   Переглядаючи потрібне відео, детектив раптом зупинився, перемотав трохи назад і переможно вигукнув.
— Ось воно!
— Що там? — запитала Нора, нахилившись ближче до екрана.
   Усі наблизилися до екрану, уважно вдивляючись у кадр. Донован вказав на руку Джейкоба, і на кульки, що знаходилися неподалік.
— Рука Джейкоба висить у повітрі. Ці кульки... — він замислився на мить, а потім продовжив. — Все зрозуміло. Я розкрив трюк зі зникненням тіла!
— Справді?! — не вірячи своїм вухам, вигукнув  Брюс.
— Так. — Донован кивнув, рішуче підвівшись з місця. — Дядьку, зв'яжися, будь ласка, з місцевою поліцією. Я маю дещо їм відправити сьогоднішнім потягом.
— Гаразд!
   Офіцер вийшов із кімнати, залишаючи решту в очікуванні подальших дій Донована.
— Гарете!
— Що? — відповів той, поглядаючи на нього.
— Можеш допомогти мені викрасти ляльку у "команди магів"?
— Без проблем, — Гарет кивнув, розуміючи всю серйозність ситуації.
   Нора, яка уважно слухала розмову, тривожно спитала:
— Доне, ти впевнений, що це безпечно?
— Сонце моє, я знаю, що це ризиковано, але ми повинні розкрити цю справу, — чоловік обійняв її, намагаючись заспокоїти. — Ми на правильному шляху.
   Настала ніч.
   Темрява обіймала готель, за вікном номера гудів вітер, який рвався крізь дерева і змушував їх тривожно шепотіти. Де-не-де місячні промені пробивалися крізь хмари.
   Подружжя лежало разом на ліжку, притулившись один до одного. Тепло їхніх тіл здавалося контрастом до прохолоди ночі. Нора тихо зітхнула, повільно сповзла ближче до чоловіка, але не відсторонилася. Вона притиснулася до нього під боком, поклавши руку йому на груди. Її пальці, холодні і тонкі, легенько проводили по його шкірі візерунки, немов шукаючи втіхи та захисту.
   Донован посунувся, щоб їм обом було зручніше. Він не закривав вікна, на небі стояв повний місяць, його сріблясте сяйво лилося у кімнату, наповнюючи її м'яким, майже магічним світлом. При такому легенькому освітленні він побачив, як знову напружилися м'язи на обличчі жінки, а її великі очі блиснули страхом і розпачем.
— Так, — Донован сперся на лікоть, дивлячись на Нору згори. Його голос був м'яким та ніжним, але сповненим тривоги. — Тебе щось турбує, сонце моє?
   Нора не одразу відповіла. Вона тільки подивилася на нього, її очі виблискували на місячному світлі. Здавалося, що в її погляді ховалися сотні не вимовлених слів, страхів і спогадів. Вона ковтнула, ніби намагаючись зібратися з духом.
— Я просто... — її голос був тихий, майже шепіт. — Я боюся за тебе, Доне. Все це, що відбувається, ці жахливі події... Я мало не втратила тебе сьогодні... — вона заплакала.
   Чоловік відчув, як його серце стислося від її слів. Він ніжно обійняв її, притискаючи до себе, намагаючись передати все своє кохання.
— Боже мій, крихітко, тільки не плач, прошу... — тихо прошепотів він. — Я тут, з тобою, все минулося.
— Я б не змогла без тебе... Ти розумієш? Я б пішла за тобою...
— Не смій такого говорити. Зараз все добре, і я зроблю все, щоб ми були у безпеці. Ти мене зрозуміла?
   Нора кивнула. Вони лежали в обіймах один одного, відчуваючи тепло та близькість, намагаючись знайти розраду в цій неспокійній ночі. Шум вітру за вікном здавався таким далеким у порівнянні з їхніми почуттями. Місяць світив яскраво, освітлюючи їхні обличчя, як свідок їхньої ніжності та турботи.

                         📖   📖   📖
                       Сцена третя

   Рано вранці, коли перші промені сонця ніжно торкалися горизонту, Донован стояв на платформі біля поїзда. Повітря було свіже, з легким ароматом ранкової роси, яка блищала на травах та квітах, що росли поруч.
   Платформа, зазвичай заповнена людьми, цього ранку була дивовижно пустою. Ніхто, окрім них, не порушував спокою цього місця. Віддалені звуки співу птахів лише підкреслювали незвичайну тишу, що панувала навколо.
— Ну і навіщо він попросив нас прийти сюди? — Арчі скептично оглянувся навколо, іронічно піднімаючи брови.
   Трупа магів разом увійшли в середину вагона, піддавшись напруженій атмосфері. В повітрі висів запах металу змішаний із ледь відчутним запахом вологого дерева. Вагон був напів темним, лише слабке світло лампи освітлювало їхній шлях. Біля відкритого купе на них вже чекав Донован, обличчя якого світилось рішучістю.
— Він сказав, що розкрив трюк зі зникненням тіла з купе, — насторожено промовив Фін.
— А це ще що таке?! — Скарлет, знервовано поглянула в середину купе.
   Перед ними розкрилося дивне і моторошне видовище. В купе лежало тіло, одягнуте в плащ, немов застигле в часі. Весь простір навколо нього був усіяний червоними трояндами, що нагадували про трагічні події минулого. Повітряні кульки, пов'язані між собою, плавно гойдалися, створюючи ілюзію.
— Тут усе, як тоді... з директором, — нервово вимовила Пейдж, обводячи поглядом вагон.
— Так. Ми повністю відтворили сцену, відповідно до тієї ситуації. Хіба що, замінили труп лялькою, — Донован кивнув, його погляд був серйозним і зосередженим. — Той інцидент почався з телефонного дзвінка. Пекельний Лялькар запропонував нам піти до цього купе, в якому все було засіяно трояндами, і де ми знайшли тіло директора. Підійти до тіла ближче ми не могли через безліч шипів. А дим, що раптово пішов, змусив нас відступити. В паніці ми зачинили двері.
   Всі присутні дивилися на відтворену сцену з напруженими обличчями, кожен занурений у свої думки. Донован закрив двері купе, створюючи відчуття, що все повторюється знову. Пролунали дивні звуки.
   Пейдж раптом застигла на місці, прислухаючись до них.
— Цей звук...
— Це що, звук кульок, що лопаються?
— Усе так само, як і тоді, — Нора кивнула.
— Минуло приблизно одна-дві хвилини, як ми всі заспокоїлися, після чого знову підійшли до дверей і відчинили їх.
   Він відкрив двері купе, і всі хором ахнули від побаченого. Арчі, нахилившись ближче до дверей, вигукнув:
— Лялька зникла...
— Куди це ти її сховав?! — Скарлет, відчуваючи зростаючу паніку, підозріло дивилася на Донована.
— Гей, Доноване...
— Не хвилюйтесь! — детектив, з легкою усмішкою, заспокоїв їх. — Лялька вже тут.
— Вітаю! — Гарет, що з'явився з-за дверей туалету, першим показав ляльку, а потім сам вийшов услід.
— Як це?... — запитала Пейдж, не вірячи своїм очам.
— Це ж неможливо! — заявив Фін, нервово озираючись навколо. — Вікно в туалеті можна відкрити тільки зверху. Ляльку через нього не дістати!
— То, як же ви це зробили? — поцікавився Арчі, намагаючись знайти логічне пояснення.
— Все правильно. Через це вікно лялька дійсно не пролізе. Але, якщо взяти від неї тільки голову і плащ, то їх через вікно протягнути можна.
   Гарет, підтверджуючи його слова, показав, як це працює. Він стиснув плащ, і стало видно, що всередині знаходиться тільки голова ляльки.
— Га?... — Еш виглядав розгубленим. — Але ж, коли ми виявили директора, його тіло, начебто, було цілим...
— А ви погляньте на це, —  з легкою усмішкою, він дістав камеру та включив потрібне відео.
   Всі уважно дивилися на екран. Донован повільно прокручував запис, фокусуючись на певному моменті.
— Подивіться уважно. Нічого дивного не помічаєте?
— Дивного?...
— Рука! — вигукнула Пейдж, несподівано помітивши деталь. — Його рука висить у повітрі!
   Фелікс, нахилившись ближче до екрану, сказав:
— Щоб підняти людську руку в повітря, такої невеликої кількості кульок недостатньо.
— Там під плащем... — Донован дістав з кишені кульку, і передав камеру Норі. — Було тільки це.
— Надувна кулька?
— Вбивця засунув під плащ кульки, на кшталт цієї, і надав їм форму людського тіла, — Гарет передав Доновану білу рукавичку, яку той одягнув на кульку. — Тому, коли потім, із вікна сусіднього туалету, він потягнув за мотузку голову і плащ, шипи від троянд змусили ці кульки лопнути.
— Отже, кульки, що літають по всьому купе, були всього лише маскуванням?
— Так, — Донован, впевнено кивнувши, пояснив. — Якщо кулька під плащем лопне, трюк одразу ж буде викрито. Однак, якщо таких кульок багато, то всі думатимуть, що і звук, і уривки відносяться до решти куль у купе.
— Так... Дивовижно! — Арчі, схрестивши руки на грудях, із захопленням додав. — Це, справді, вражає. Але, тим не менш, детективе, якби хто-небудь зміг доторкнутися до тіла Джейкоба, обман одразу ж розкрився б.
— Саме так! Що ви на це скажете?
Донован, не збентежившись, продовжив:
— Ось тому-то, вбивця і заполонив купе трояндами.
— Всього-то? Їх же легко можна прибрати звідти!
— Навіть якщо ми й зупинилися всього на хвилину, цього вже виявилося достатньо. Тому що відразу ж після цього, злочинець встановив наступний, більш ефективний ментальний бар'єр.
— Ментальний бар'єр?... — нахмурившись, запитав Фін.
— Це було повідомлення про бомбу. Перед тим як тіло Джейкоба було виявлено, убивця оголосив, що в поїзді закладено бомбу, чим спричинив великий переполох. А коли він показав нам справжній труп, спрацювала димова шашка. Звісно, ми всі одразу ж подумали, що там дійсно закладено бомбу. Тому ніхто з нас і не встиг доторкнутися до тіла Джейкоба.
— Ось, значить, як... І що було далі?
— Коли саме "далі"? — перепитав Брюс із серйозним обличчям.
— Ну ж бо, офіцере! — відповів Арчі, з ледь помітною посмішкою. — Ми ж говоримо про труп директора. Адже його потім знайшли в готелі, і всі його частини були в наявності, чи не так? А коли всі ми сходили з поїзда, наш багаж був ретельно оглянутий. У такій ситуації було б неможливо пронести тіло в готель.
— Гей, Доноване...
— А цю загадку ви теж зможете розгадати, пара детективів?
— Ви знаєте, хто ми? — твердо сказала Нора, дивлячись прямо на фокусника.
— Мені стало цікаво, і я знайшов про вас статті. Хоча, ви й відомі, але ця загадка надто складна для вас? — він перевів погляд на Донована. — Міркуєш ти дуже добре. Можливо, у майбутньому, ти й сам теж зміг би стати фокусником. Ха-ха-ха!
   Дон, зі стиснутими зубами і глибоким поглядом, дивився на нього, відчуваючи хвилю гніву.

                        📖   📖   📖
                   Сцена четверта

   Після того, як вони покинули поїзд, герої повернулися в готель. На вулиці вже палало сонце, яскраво освітлюючи все навколо. Втомлені, але зосереджені, вони вирішили спочатку пообідати, аби відновити сили і обміркувати подальші дії.
   У затишному ресторані готелю панувала приємна атмосфера, в повітрі витав запах свіжої кави і випічки. Всі, сидячи за столом, тихо обговорювали плани, дивлячись один на одного з серйозними виразами обличчя.
— Після обіду зберемося у фойє, — сказав Донован, роблячи ковток чорного чаю. — Потрібно остаточно узгодити наш план дій.
   Сонце стояло вже високо на небі, заливаючи своїм світлом вікна готелю. Гарет, Брюс, Нора, Донован і Фелікс, як і домовлялися, зібралися у просторому фойє. Там було світло й тихо, а лакова дерев'яна підлога віддзеркалювала яскраві сонячні промені.
   Брюс розслаблено вмостився на дивані, стискаючи чашку кави, його обличчя відображало роздратування.
— От лайно! Який же балакучий цей Арчі! — буркнув він, стиснувши зуби.
   Дон та Нора сиділи на центральному дивані. Жінка, намагаючись залишатися спокійною, тримала руки складеними у замок. Гарет та Брюс сиділи зліва на окремому дивані, що здавалося, намагався зберегти певну дистанцію від решти. Фелікс, сидячи праворуч, спостерігав за всіма з інтригуючим виразом на обличчі.
— Я впевнений, що це він — убивця! — Брюс знову поринув у своє обурення. — А ця Скарлет, найімовірніше, його спільниця.
— Поки що занадто рано робити висновки, — заперечив Фелікс, відкинувшись на спинку дивана. — Можливо, істина в цій справі лежить за межами наших очікувань.
— За межами наших очікувань?
— Наприклад, Арчі та інші стверджують, що самі розробили номер з живою маріонеткою. Але насправді ідея цього трюку належала самій Арлін Шенн, яка загинула п'ять років тому.
— Що?!
— Шефе, чому ви так вирішили? — запитав Брюс, кинувши на Фелікса не довірливий погляд.
— Тому що я знаю це точно. Арлін сама особисто мені це розповіла. Я захоплююся магією, тому часто відвідував її вистави. І одного разу мені випав шанс поговорити з нею.
   Це сталося того дня, коли я летів у Перо, щоб відвідати місцевий поліцейський департамент. Я випадково зустрів Арлін Шенн у залі аеропорту. Вона привертала увагу своїм харизматичним виглядом, і я не міг не помітити, як вона легко спілкується з усіма навколо.
— Так ви їдете в Перо? — запитала Арлін. — А я щойно повернулася з Ал-Камел.
— О, дійсно? — відповів я, підходячи ближче. — На гастролі?
— Так, на гастролі. Але це була не лише професійна подорож. Я мала кілька особистих справ. Та, до речі, погляньте на це!
   Вона витягла з сумки невелику коробку і відкрила її. У середині лежала маріонетка, виготовлена з тонкої тканини та металу. Її чітке, граціозне обличчя і детально виконані рухи робили її дуже схожою на живу.
— Маріонетка? Це буде новий фокус?
— Так. Я маю на увазі, що якщо обрізати їй мотузочки і дозволити рухатися самостійно, це може бути дуже цікаво.
   Я подивився на ляльку, коли вона почала рухатися, як тільки Арлін провела пальцем біля її вуст. Лялька не просто ворушилася, а почала грати в м’ячик, ковзаючи ним по поверхні коробки.
— І скаче на скакалці, — додав я, вражений тим, що бачу.
— На скакалці? Це чудова ідея! Я обов'язково це запишу.
— Записна книжка?
— Так. — Фелікс кивнув, продовжуючи свою розповідь. — Арлін завжди носила цю книжку з собою. Кожного разу, коли в неї з’являлася нова ідея для трюка, вона відразу ж записувала її в цій книжці. Вона говорила, що записує ці трюки не для себе, а в подарунок одній людині.
— Колись він сам вийде на сцену, і ця книжка йому дуже знадобиться. Це - те єдине, що я можу для нього зробити.
— Кількома тижнями пізніше, вже в Перо, я дізнався про її смерть. Це була не просто смерть, вона здавалася мені підозрілою. Коли я повернувся, я вирішив провести власне розслідування обставин її загибелі. Як я і передбачав, її записна книжка зникла.
— Виходить, що її було вбито учнями саме через цю записну книжку? — Брюс нахмурився.
   Тим часом, за стіною, хтось уважно підслуховував їхню розмову. Силует цієї особи був ледве помітний у темряві, що панувала в цьому закутку. Лише зрідка мерехтливе світло сонця проникало крізь щілину, освітлюючи частину обличчя і частину руки, що притискалася до стіни. Хтось явно намагався залишитися непоміченим.
— Я в цьому не сумніваюся, — Фелікс глибоко зітхнув і продовжив. — Якщо цей факт стане відомим, це може дуже погано вплинути на репутацію "команди магів". Саме тому вони не згадують про це.
— Тоді виходить, що мотивом цих убивств може бути помста за вбивство Арлін, скоєне п'ять років тому. — Донован задумливо потер підборіддя.
— Але хто б це міг бути?...
   Раптом їхню розмову перервав Арчі, що підходив до стійки реєстрації.
— Будьте обережнішими!
   Біля стійки, решта трупи магів без Скарлет займалися відправленням великих коробок. Еш, озираючись навколо, звернувся до Пейдж.
— Це... все, що зібрали?
— Так, — дівчина кивнула.
— Давайте відправимо все відразу, — нетерпляче додав Арчі.
— Гей! — Брюс, помітивши це, різко підійшов до них. — Що це ви робите?! — вони підійшли ближче до магів, які вже оформляли відправку своїх речей.
— А на що це ще схоже? — холодно відповів фокусник. — Відсилаємо наші речі назад. Тут нас усього п'ятеро, а багажу занадто багато.
— Ось, будь ласка... — Еш простягнув папери адміністратору готелю. — Усі наклейки вже заповнені.
— Справа погана, Доноване. Якщо там усередині є якийсь доказ, здатний допомогти знайти злочинця...
   Дон уважно подивився на коробки і раптом помітив щось цікаве. Його погляд застиг на одному з пакунків.
— Поїзд уже прийшов! — до них підійшов Гарет.
— Гарете, я хочу ще раз подивитися твоє відео.
— Але багаж...
— Давай, вмикай швидше!
   Гарет витягнув камеру і почав програвати відео. Донован уважно переглядав кожен кадр, шукаючи щось конкретне.
   Тим часом, Скарлет стояла біля вікна свого номеру, дивлячись на місто. Вона запалила сигарету, вдихнула глибоко, насолоджуючись моментом спокою. Захід сонця освітлював її обличчя, додаючи примарного блиску її рудому волоссю. Скарлет відчула легкий вітерець, що проник у кімнату через відкриту щілину вікна, коли раптом двері номера тихо відчинилися.
   Не підозрюючи нічого, Скарлет стояла спиною до дверей, поглиблена у свої думки. Легкий скрип дверної ручки загубився у звуках міста, і вона не почула, як хтось непомітно увійшов до кімнати. Невідомий швидко й безшумно затягнув мотузку, яку тримав у руках. Тонкий звук, що нагадував шелест шовкової тканини, відлунював у тиші кімнати. Раптом Скарлет відчула, як щось обвилося навколо її шиї.
   Донован, Нора, Гарет та Брюс сиділи в напів темній кімнаті, уважно вдивляючись в екран камери. Знову і знову вони програвали момент, коли після дзвінка про бомбу всі пасажири поїзда вийшли на вулицю. Дон прищурився, зосереджено дивлячись на деталі.
— Точно! Все саме так, як я і думав, — пробурмотів він.
   Брюс, який сидів поруч, нахилився ближче до екрану, намагаючись зрозуміти, що саме він помітив.
— Що "саме так"?... Що ти там побачив? — запитав він нетерпляче.
   Раптом різкий, пронизливий крик пролунав готелем, змусивши всіх підскочити. Це був крик відчаю і жаху.
— ААА! — крик пролунав знову.
— Це голос Скарлет! — вигукнула Нора, схопившись на ноги.
   Всі четверо кинулися до її номеру. Донован почав гупати в двері, намагаючись привернути увагу.
— Скарлет! Відкрий двері! — кричав він, але відповіді не було.
   На звук прибіг і Фелікс, виглядаючи стурбованим.
— Що у вас трапилося?! — запитав він.
   Гарет притулився вухом до дверей, намагаючись почути, що відбувається всередині.
— Там усередині якийсь звук.
   Брюс, не гаючи часу, вирішив діяти рішуче.
— Дай-но я виб'ю двері! — сказав він і з усією своєю силою штовхнув двері плечем.
   Двері розлетілися, Брюс влетів у кімнату, за ним зайшли й інші. Вони зупинилися на порозі, обводячи поглядом приміщення.
— Тут нікого немає...
   Донован відразу ж помітив відчинене вікно, через яке в кімнату проникали холодні потоки вітру. Він підбіг до нього, відсунув важкі штори і завмер, побачивши жахливу картину, що відкрилася перед його очима.
   За вікном, на старому, міцному дереві, виднівся силует Скарлет. Її тіло було підвішене за шию на мотузці, яка була закріплена на одній з товстих гілок. Її безжиттєве тіло хиталося від вітру, а обличчя, освітлене променями, було спотворене від болю та жаху.
— Це був Пекельний Лялькар! — вигукнув Дон, розглядаючи Скарлет. З її шиї повільно сипалися троянди, наче останній штрих до жахливої картини.
   Гарет, знервовано оглядаючи кімнату, не міг повірити в те, що відбувається.
— Але де ж убивця? Адже ми, насправді, чули щось!
   Донован швидко оглянув кімнату. Його погляд вперся в камін, де мав би стояти нефритовий камінь. Він відчув, як шматочки головоломки нарешті склалися.
— Невже... — прошепотів він, і раптом ривком вибіг з кімнати.
— Доноване? — здивовано вигукнула Нора, побігши за ним. Решта також кинулися слідом.
   Донован поспішно спустився вниз, майже перескакуючи через сходинки, не звертаючи увагу на свою хвору ногу. Він рвучко відчинив двері номера, що знаходився прямо під кімнатою Скарлет. Інші не відставали і увійшли до кімнати разом з ним. З вікна цієї кімнати видно кінцівки ніг Скарлет, що звисали з дерева.
— Це ж кімната поверхом нижче, — сказав Гарет.
— Чому ти так раптово сюди спустився? — намагаючись зібратися з думками, запитала Нора.
   Донован підійшов ближче до каміна, знову поглянувши на нефритовий камінь. Він відчув, як у голові починають вимальовуватися всі події останніх днів, усі учасники цієї трупи, і все те, що він вважав незначними деталями.
— Як я і думав... — промовив він, більше для себе, ніж для інших.
— Що ти знайшов, Доноване?
— Я в усьому розібрався. Я зрозумів, хто тут Пекельний Лялькар.
— Справді чи що, Доноване? — з надією в голосі запитав Брюс.
— Так! І цей хлопець щойно зробив велику помилку. Тепер загадка повністю вирішена!
   Еш, Фін, Арчі, Пейдж, Адріан і наші герої зібралися разом у фойє готелю. Напруження в повітрі було відчутним, усі були налаштовані дізнатися правду.
   Пейдж, звертаючись до Донована, запитала:
— Доноване, я чула, що ти дізнався, хто вбив директора та інших. Це справді так?
— Так, — він кивнув.
— Це цікаво, — насмішливо втрутився Арчі. — Ну? І хто ж цей убивця?
— Перш ніж я відповім на це питання, мені потрібно вам дещо пояснити. Усі ці вбивства пов'язані з інцидентом, який стався тут п'ять років тому. Коли в цьому театрі загинула Арлін Шенн.
— Ви про той нещасний випадок?
— Це був не нещасний випадок. Арлін була вбита.
— Ха-ха... — фокусник нервово засміявся. — А в тебе є хоч якісь докази?
— Четверо її учнів: Джейкоб, Скарлет, Тео, а також Арчі - це ви вбили її.
— Досить нести цю маячню. Який стосунок має вбивство директора до вбивства Арлін?
— Через її записну книжку, — пояснив Фелікс який стояв поруч.
— Записник? — запитала Пейдж не розуміючи.
— Цю книжку Арлін завжди носила із собою, — продовжив суперінтендант. — Вона записувала туди свої ідеї про нові фокуси.
— Класний магічний трюк може принести фокуснику славу і багато грошей, — добавила Нора. — А якщо вже йдеться про трюки такого геніального фокусника, як Арлін Шенн, то дохід буде і зовсім божевільним.
— Для того, щоб роздобути цю книжку, ви четверо заманили її під стелю, а потім спеціально зіштовхнули її, обставивши все так, нібито вона сама випадково впала звідти.
— Поганий жарт, — Арчі розлютився. — У вас є хоч якісь докази, які доводять, що це саме ми вбили її? Де докази?!
— У мене є докази, — спокійно відповів Фелікс. — Це створений вами номер "Жива Маріонетка". Арлін розповіла мені про нього особисто незадовго перед своєю смертю.
— Як... Як це можливо?!
— Поліція класифікувала смерть Арлін Шенн як нещасний випадок, — продовжував Донован. — Ви думали, що все пройшло гладко... але дехто розкрив ваш мерзенний злочин! І для того, щоб помститися тим, хто вбив Арлін, зловмисник вирішив обрати той самий готель, у якому вона загинула, і поставив тут свою жахливу драму. Це означає, що той, хто зіграв головну роль у всій серії цих убивств, а саме - Пекельний Лялькар, перебуває зараз серед нас!