"Що більше деталей та більше фактів, тим яскравіша картинка розслідування."

                             📖   📖   📖

                           Сцена перша

  Вечірня атмосфера пронизана спокоєм після тривалого дощу. Здалеку лунає плавне коливання хвиль, мелодійний голос моря, який звучить як приголомшливий стук серця природи. Віддалені цвіркуни надають шуму своїми ніжними співами, створюючи гармонійний симфонічний спектакль.

   Донован та Нора, обнявшись, переступають поріг театру. Під дзвін величних кроків по дерев'яній підлозі, подружжя рухається всередину, під ледь помітним м'яким світлом. Жінка помітила, що її чоловік весь час мовчить, схоже, у нього появилися якісь здогадки.

- Про що замислився, Доне? - вона підійшла ближче до нього, погладжуючи його руку.

- Щось мені в цій сцені не подобається... - відповів він.

   Нора зітхнула, відчуваючи, як напруження виливається на неї. Її очі миттєво засяяли, і вона зробила пару ковтків води з пляшки, спробуючи заспокоїти себе. Вона бачила, які труднощі долає Дон у розслідуванні цієї загадкової історії.

- Але ж вбивця Бей загинув, і справа розкрита, хіба ні? - продовжила вона, сподіваючись знайти якусь відповідь у його очах.

- Норо, завіса цієї вбивчої п'єси ще не опущена. - він подивився на неї, і його брови стали ще більше зморщеними.

- Значить...

   Її серце забилося швидше від тривоги, коли вона розуміла, наскільки серйозно він ставиться до цієї справи. Вона знала, що коли Донован так настирливо шукає правду, то йому важко зупинитися. Вона обійняла його за плечі, давши зрозуміти, що вона поруч та підтримає його у будь-якій ситуації.

   Дон зітхнув, спробувавши відібрати свої думки від метушні. Він знаходився в лабіринті загадок та сумнівів, але не бажав відпускати її руку, яка була так тверда та впевнена в його доводах.

- Вбивця досі живий. - чоловік піднявся на сцену. - Звідки у мене постійне відчуття, що щось не так? - він оглянув уламки розбитої люстри. - Сонце моє, можеш опустити завісу?

   Нора підійшла до краю сцени. Її руки були напружені, коли вона повільно потягнула за мотузки, спускаючи завісу на сцену. Щільна тканина мовчки пливла вниз, згортаючись величезним хвилястим навісом, який закривав інший світ. Донован самотньо стояв на сцені, він роздивлявся розбиту люстру, як вона розташовувалася на сцені після падіння.

- Ось воно! - переможно вигукнув чоловік.

- Щось знайшов? - жінка нахилилася над ним з цікавістю.

- Дивись! Уламки люстри розкидані точно до завіси. - його очі світилися, коли він вказав на розкидані по підлозі фрагменти.

- І що? - Нора старалася зрозуміти, але вона відчувала, що її розум не так швидко сприймає деталі, як його.

- Це означає, що під час вбивства Іто, завісу було опущено.

- Але коли ми прийшли... - вона заплуталася, намагаючись узгодити факти.

- Так.

- Чому? Він навмисно підняв завісу?

- Спочатку був крик Іто. Потім за дзвінком до початку вистави ми прибігли сюди. Дзвінок... Дзвінок...

   Донован стояв замислений та зосереджений. Його очі слідкували за кожним куточком приміщення, поглиблюючись все більше. Він звертав увагу на кожен нюанс, мислив за найменшими деталями, які могли розкрити справжню картину. Кожен слід, кожна краплина крові, кожну подряпину на підлозі – все мало значення. Його погляд зупинився на відкритій кімнаті звукозапису.

   Подружжя увійшло до кімнати звукозапису. Тут було темно, але слабкий промінь світла проникаючи через щілини в дерев'яних стінах, створював загадкову атмосферу. Вікна були акуратно зачинені, а на підлозі лежали розкидані папери та стара ротаційна телефонна машина.

- Що ти робиш, Доне?

   Жінка тихо стояла, її очі слідкували за чоловіком, який завзято розглядав кожен куток кімнати. Вона відчувала його напруженість, але сама також була насторожі. Кожен крок детектива створював характерне скрипіння підлоги, яке здавалося чути на весь  театр.

- Шукаю докази чи зачіпку, хоч щось... Все керування звуком здійснюється звідси, вірно? - жінка ствердно кивнула, він підійшов до пульта. - Напевно, тут щось буде. - відсунувши його, він помітив червоний ніготь.  – Знайшов.

- Накладний ніготь Хамії! - стверджено вигукнула Нора.

- Хм... - краще роздивившись він побачив розкручену касету, яка лежала неподалік від пульту керування.

- Це що, касета? - запитала вона.

- Так, цікаво, що на ній записано. - Дон скрутив назад плівку та поклав її у радіоприймач. - Готова?

- Вмикай. - він включив касету, але те, що на ній було, здавалося для подружжя неможливим.

- Сонце моє, допоможеш мені провести експеримент?

- Який це?

- Я потім поясню... Будь ласка, спустись на сцену та не піднімай завісу. Добре?

- Ну гаразд.

   Повільно, з невпевненими кроками, Нора підійшла до сцени з опущеною завісою. Її думки все ще були занурені у таємничий запис з касети. Донован так і не пояснив, що за експеримент він збирається проводити, і її серце билося з тривогою та зацікавленням. За пару хвилин, чоловік підійшов до неї.

- Що там, Доне? Який у тебе експеримент? - вони йшли до виходу.

- Я його вже провів.

- Коли? - здивувалась вона.

- Коли ти була на сцені... - він зупинився відчуваючи щось під ногами.

- Ой, що це?! - вигукнула жінка.

   Чоловік повернув голову й побачив каністру з бензином який розливався по театру. А потім сцена здійнялася вогнем.

- Норо, біжимо! - він схопив її за руку.

   Щоразу, коли крокували вперед, вогонь поглинав кожен їхній рух, наближаючись все ближче. Вогняні язики опалювали їх кінчики волосся, а гарячий подих розчинявся на їхніх губах. Серця б'ються наче об стіни внутрішнього лабіринту.

   Їхні думки затонули в хаосі, вогню та страху. Вони бігли наскрізь пекельного театру, добираючись до виходу. Донован та Нора зіткнулися в гарячій хвилі вибуху, каністра з бензином дала натяк на те, що все це було не просто природньою катастрофою, а спроектованим втручанням.

   Аж раптом, їхні тіла здійснили невпевнений політ, і вони зіткнулись з твердою стіною, їх голови гуділи від удару.

- Норо, ти ціла?! - схвильовано запитав він допомагаючи їй піднятись.

- Так! - відповідає вона тримаючись за голову.

   Донован попробував відчинити двері, але вони були закриті.

- Чорт! Справа погана!

   Вогонь повільно охоплював театр, наче жадоба, яка захоплювала життя з кожним вільним простором. Вогняні шалені танці танули по стінах, обіймаючи їх ще ніжнішими руками, він пожирав все на своєму шляху. Чорні димові хмари плелись угору, заповнюючи кожний куточок театральної зали. Всередині бурхливого танцю вогню, тіні виходили на передній план, здавалося, що забуті спогади й затерті обличчя зараз набирають форму, оживають перед очима глядача.

- Доне! - перелякано вигукнула жінка та потягнула до чоловіка.

- Норо!

   Донован обійняв дружину, закриваючи її від вогню, що лютував довкола них. Його руки міцно обгорнули її тіло, забезпечуючи захист від загрозливих язиків полум'я, що танцювали на стінах.

- Не хвилюйся... Я поруч. - промовив він ніжно, ніби мовив заклинання, що здатне зупинити вогонь.

   Його голос звучав твердо та впевнено, хоча й сам відчував страх, що ледь стримував його не розірватися. Вогонь рухався все швидше, наближаючись до них з кожною секундою.

   Нора спершу боролася зі страхом, що захопив її. Але у надійних руках коханого, його безперечне оберігання, були важливішими за страх. Вона відчувала його серце, яке билося у такт з її власним, і це робило її сильнішою. Так, вони були сильні лише разом.

   Раптом вони почули скрип дверей і вмить впали на спини. Куро та Радж відчинили двері театру.

- Як ви? - схвильовано запитав Куро допомагаючи їм підвестися.

- Я вже подумав, що нам кінець... - промовив Дон.

- Дякую... - Нора не стримала сліз.

   Донован, Нора, Радж та Куро стояли на відстані від театру, спостерігаючи, як він повністю згорає. Вогонь охоплював будівлю з усіх сторін, криваво червоні відблиски світла блищали у їхніх очах, нагадуючи про бурхливі емоції, які зараз тривали в їх серцях.

- Жахливо... - прошепотів Куро, зводячи очі на землю. Його обличчя віддавало втомою та обуренням.

- Це не може бути просто нещасним випадком. - додав детектив, придивляючись до вогню.

- Дон, що це було? Чому все так вийшло? - Нора важко дихала, намагаючись заспокоїтися, але страх та тривога ще не покидали її.

- Можливо, той запис на касеті мав свої наслідки. - сказав Донован, його очі пронизливо дивилися на театр, що горів.

   Театральна вистава перетворилася на грізний факел, руйнуючи все на своєму шляху. Зігрітий вогнем, будівля віддавала тепло, але вони відчували лише холодне тремтіння у своїх душах. Сцени, де колись виступали актори та актриси, тепер лежали у руїнах, пам'ятник попереднім дням й красі, які перетворилися на попіл.

                             📖   📖   📖

                           Сцена друга

  Сонце високо піднялося на небосхилі, ознака того, що ранок був уже у самому розпалі. За вікном Донован міг бачити, як останні краплі дощу стікали по скляній поверхні, а відблиски світла відбивались від крапель, ніби створюючи справжнє море дрібних різнокольорових перлин.

   Свіжий запах мокрої землі пронизував повітря, знімаючи залишки спеки, яка царювала вночі. Комфортне крісло, на якому він сидів, м'яко обняло його, надаючи спокою, який так довго шукав. Проте, його розум був наповнений невідомими таємницями, що лежали під опаленими залишками театру.

   Він думав про минулу ніч та страшні події, які переповнювали його думки й серце. Ця пожежа - це була не лише невинна катастрофа, це було щось більше, вбивче, зловіще, що плекалося в тіні. І хоча вогонь знищив багато, він не знищив правду.

   Він замислився про касету, про те, що вони почули вчора. Ця пожежа точно пов'язана із тим, що вони найшли, хтось за ними спостерігав, й не хотів, щоб правда випливла назовні.

   У глибині його думок, він відчував, що повинен знайти відповіді. Він не міг допустити, щоб невідомі сили грали з ними, закриваючи їм доступ до правди. Він мав підтримувати Нору, захищати її від небезпеки, але він також розумів, що вони не можуть просто так покласти цю справу на полицю.

- (Мотивом для цих вбивств слугує помста... Але якщо це так, навіщо було вбивати Бейа, поки Люсі ще жива? Навіщо...) - літав у своїх думках детектив, поки не почув як до вітальні хтось заходить.

- Доброго ранку, Доноване. - привітався із ним Куро. - Чув? Нарешті вдалося зв'язатися з портом. Вони відправили корабель.

- Правда? - чоловік полегшено видихнув.

- Він припливе після сніданку близько 12 години. - добавив власник.

- Дванадцятої? Виходить, і йому треба встигнути до дванадцяти .... - Дон оглянувся довкола й помітив, що над каміном нічого немає. - Куро, а де арбалет?

- Арбалет? - здивовано перепитав він.

- Над каміном висів начебто.

-А й справді... - Куро дивився на стіну де мала б висіти зброя. - Куди ж він міг подітися...

   Донован збирав у своїй голові всі криваві пазли, спробуючи знайти зв'язок між цими страшними подіями. Кожне вбивство було по сценарію п'єси. Він пам'ятав момент на сцені, коли Іто зненацька стала жертвою жахливого нападу - розбите скло та той вбивчий крик, що переривав тишу. А потім люстра - як можна було взагалі пояснити таку смерть?

   Потім настав момент, коли знайшли Сідні повішеною на дереві. Він відчув солодкий страх на той момент, коли стояв поруч з іншими й намагався з'ясувати, як це сталося. Кімната закрита зсередини, вікно відчинене - це було дивно й ніби нагадувало таємничу втечу Привида. Але хто міг забрати Сідні таким незрозумілим способом?

   Тоді Халія, знайдена мертвою у цистерні. Це було жахливо, він не міг забути цю картину - її тіло у воді, обличчя зі страхом, плями крові. Хто, та навіщо замкнув її у такому жахітті? Але він точно знає, що це було не навмисне вбивство, просто вона, схоже найшла ту касету, і її треба було прибрати із дороги.

   І наприкінці, Люсі та Нора, напад на яких змусив Привида втекти. Його погляд, коли він дивився на детектива... Скинута маска, змушує усіх думати, що злочинець стрибнув у море, але не Донован. Він впевнений, що це був просто трюк... І першим з ким він зіштовхнувся при повороті...

- Зрозуміло... - він переможно подивився на Куро. - Усі загадки розгадані!

                             📖   📖   📖

- Чого тобі, Доноване? - до вітальні зайшов незадоволений Радж. - Навіщо ти зібрав усіх?

- Про що таке важливе ти хотів поговорити? - добавив Доджен.

- Нарешті прийшли. - з усмішкою привітав їх детектив.

- Де моє місце? - запитав Додж.

- Та все гаразд, не переживайте. Тут всі сидять, як хочуть. - він вказав на два вільних стільці. - Ну, що... Схоже, всі зібралися.

   Куро, з увагою слідкував за кожним рухом та реакцією інших, мав вираз серйозності на своєму обличчі. Поруч з ним сиділа Люсі, яка досі була трохи наляканою від вчорашньої події, але намагалася залишатися міцною.

   Чен та Доджен виказували один одному незрозумілі жести та посмішки, втім, їхні очі додавали загадковості їхнім діям.

   На лівому боці столу Арчер був поглиблено занурений у розмову з Раджем. Нора з сумним виразом обличчя стежила за Донованом, який стояв поруч. Усі присутні відчували напруження у повітрі, яке виявлялося сильнішим за запахи смачної їжі.

- Зараз розпочнеться фінал п'єси. - повідомив Дон.

   Шок був намальований на обличчях усіх  присутніх. Їхні очі розширились від незнаного, непередбачуваного та несподіваного. Постійно змінювана гама емоцій - від недовіри до неприхованого страху - вражала своєю інтенсивністю.

- Я розповім сюжет цієї вбивчої п'єси та розкрию, хто насправді цей Бей. - спокійно промовив Донован спостерігаючи за реакцією інших.

- Але все вирішилося, коли Бей помер? - Радж здивовано підняв брови, вираз його обличчя став байдужим, немов він не розумів, що саме почув. - Що за марення ти несеш? - обурився він.

- Бей не помер. - відповів Дон. - Та й взагалі, його від початку не існувало.

- Про що це ти? - запитав Доджен, його очі блищали від бажання зрозуміти всю ситуацію. Він роздумував над кожним словом Донована, намагаючись знайти логіку в цій незвичній розповіді.

- Це був трюк. - сказав він.

- Трюк? - перепитав Арчер.

- Спочатку вбивця оселився в "Палаці Опери" за день нашого прибуття. При цьому сказав, щоб його в жодному разі не турбували, та потай покинув острів на надувному човні, що був у валізі. - спокійно пояснив Дон, спробуючи залишатися зосередженим.

- На надувному човні? - Арчер підняв брову, виражаючи недовіру.

- Хочеш сказати, що в тій валізі був човен? - Додж здивовано подивився на нього.

- А вам не здається дивним, що в нього була тільки одна пуста валіза й більше нічого? - запитав чоловік, ніхто не відповів, тому він продовжив. - Потім Бей приплив на острів наступного дня з безневинним обличчям разом із нами.

- Не може бути!

- Неможливо! - погодився Радж. - Адже під час вбивства Іто ми були всі разом у цій самій їдальні! Алібі є у всіх!

- У той момент ми, безперечно, чули її крик. Ось тільки це був попередньо зроблений запис. Того дня він записав крик Іто на репетиції. Дочекавшись, коли всі підуть у їдальню, він покликав її на сцену. А потім, за допомогою таймера... - він замовчав. - Тобто коли ми чули крик, Іто була ще жива.

- Постривай. - зупинив його актор. - Але тоді вона, перебуваючи на сцені, теж мала чути крик.

- Завіса. Коли її опущено, на сцені не чути ні звуку з колонок. - пояснив Дон.

- То ось який був експеримент... - заговорила Нора, згадуючи. -  Так і було, коли ми були у театрі, Дон попросив мене побути на сцені із опущеною завісою... Я справді тоді нічого не чула.

- Значить, і під час вбивства Іто... - Додж почав розуміти.

- Так, завіса була опущена. Вбивця вибіг з усіма з їдальні, вдав, що шукає Іто, а насправді побіг до театру. А потім увімкнув дзвінок до початку вистави, щоб приховати цим справжній крик дівчини. Потім скинув люстру та вбив її. Після цього підняв завісу й з'явився перед усіма, наче тільки прийшов. Ось тільки використана при цьому плівка породила новий злочин. Вбивця проник у кімнату звукооператора, щоб забрати запис крику. Тільки її випадково знайшла Халія. - він показав накладний ніготь. – Це я знайшов у кімнаті звукооператора.

- А що тоді сталося з Сідні? - схвильовано запитав Арчер. - Як було скоєно те вбивство у закритій кімнаті?

- Це я розгадав завдяки слідам від дроту на вікні. Вікно Сідні було оточене ним. Тієї ночі вбивця подзвонив їй та сказав подивитися, що в неї за вікном. Дочекався, коли вона висуне голову, та затягнув провід у неї на шиї. Потім він спустився трубою на нижній поверх, одягнув взуття Сідні і відніс її до дерева на плечі, на якому й підвісив труп. При цьому майстерна гра вбивці справила враження, що Бей існував насправді.

- Але ж Бей впав у море та потонув? - промовила Люсі.

- Це теж був його трюк. - відповів їй Дон. -  Щоб забезпечити можливість останнього вбивства.

- Останнього вбивства? - очі Доджа розширилися від подиву.

- За його сценарієм, останнє вбивство відбудеться тут і зараз, коли жертва потрапить у пастку загиблого Бейа. - Дон висловив свої думки, а обличчя вмить стало суворим.

- У пастку? - Радж здивовано підняв брови.

- Знову хтось помре? - Арчер виглядав налякано.

- Про що це ти? - Люсі спильно подивилася на них, хотіла вже було підвестися але детектив її зупинив.

- Не рухайтесь! - викрикнув він. - Коли прийде час, вбивця назветься сам! А поки що сидіть на місці. - час минав, всі напружено чекали. - Не рухайтесь.

   Донован спостерігав за реакцією всіх, які не могли повірити в те, що вони самі були часткою загадкової інтриги. Він бачив у їхніх очах промінь занепокоєння. Складні почуття плелись у їхніх серцях, немов годинникові стрілки.

   Приголомшені присутні не могли знайти слів, аби висловити свої думки. Вони відчували, як ця загадкова подія перевертає їхні життя з ніг на голову, як буденність перетворюється у навколишній хаос.

- Доне... - схвильовано звернулась до нього Нора, але він не звертав на неї увагу.

   Коли годинник пробив дев'яту ранку, столом вдарився такий сильний удар, що стілець на якому сидів чоловік, перекинувся на спину. Він грюкнувся на підлогу, та прикрив свою голову обома руками, що викликало здивування всіх. Одночасно з ним, лялька зі столу на іншому кінці кімнати раптово перевернулась.

   На обличчях присутніх вираз великого здивування намалювався чітко й безсумнівно. Підборіддя опустилося, очі розширились, брови піднялись високо, а губи зачепилися у тонкі лінії. Всі розуміли, що той хто лежав зараз на підлозі, і є тим хто сотворив ці всі злочини.

- Нарешті ти здався! - викрикнув Донован. - Ти сам довів свою провину!

                             📖   📖   📖

                           Сцена третя

   Сонячні промені ласкаво гріли віконні рами, розсіюючи тепло по всьому готелю. Ранкове світло наливало приміщення таємничим золотистим відтінком, роблячи кожен предмет ще чарівнішим. Кімната здавалася спокійною, мов затишний острівець, що врятувався від метушні великого світу.

   Тиша лежала у повітрі готелю, немов, нічого не здатне порушити цей момент.

- Що таке? - Дон поглянув на злочинця. - Стріли з арбалету можеш не чекати. - він кинув її перед ним на стіл. - Ти щойно сам довів, що винен у цій серії вбивств. Адже я правий, Чене?

   Чен злісно дивився на Донована, його вираз обличчя було повне гніву та роздратування. Кожен м'яз хлопця напружувався, а його стиснуті кулаки ясно свідчили про його прагнення контролювати свої емоції.

- Ти зробив так, щоб арбалет вистрілив о дев'ятій ранку, під час сніданку, а місця у цьому готелі розподілені однозначно. - продовжував детектив. - За допомогою таймера ти поставив сцену вбивства Люсі. Тому я теж приготував пастку. Зібрав решту раніше й підлаштував все так, щоб ти сів на її місце.

- Але як ти дізнався, що вбивця - Чен? - запитав у нього Доджен.

- Я це зрозумів, коли ми майже впіймали вбивцю. - почав пояснювати він. - Чи бачите, коли я повернув за ріг, вбивця зник, залишилися тільки сліди, що ведуть до вікна. Наче він упав у море. - Дон знову поглянув на Чена. - Але ти припустився тут серйозної помилки. Підвіконня. Сліди в коридорі були залишені брудом, але на підвіконні не було жодної плями. При такій висоті складно вибратися назовні й не наступити на підвіконня. Тому убивця просто залишився у коридорі, швидко зняв костюм Привида та викинув у вікно. А потім просто вдав, що прибіг з іншого боку. Отже, вбивця – перший, кого я зустрів, коли повернув за ріг. Це можеш бути тільки ти, Чен Куайле! - вигукнув чоловік. - Ти пробрався до нашого помешкання, щоб налякати, і щоб ми погодились розслідувати цю справу, ти запропонував Раджу розказати нам брехливу історію! Потім налякав Нору вночі, щоб зранку вона підтвердила, що бачила Привида Опери! Всі ці вбивства скоїв ТИ!

- Нічого собі... - Куро не міг повірити у те, що відбувається в його готелі, він шоковано за всім спостерігав.

   Чен, із злістю на обличчі дістав щось із кишені своїх джинс. Його руки трохи тремтіли, віддзеркалюючи його емоційний стан. Різко вставши, він підійшов ззаду до Люсі та сильно обхопив дівчину за шию.

- Чен! - вигукнув детектив, той приставив ніж до горла дівчини.

- Стій! - Нора тихо підійшла ближче, намагаючись зупинити Чена. - Не треба більше вбивати!

- Заткнися! - Чен загримів, розмахуючи ножем у руках. - Ті двоє, як і ця, мають спокутувати провину своїм життям! - його очі горіли вогнем, а обличчя було вкрите краплями поту. - Провину за те, що довели Єву, мою дівчину, до самогубства!

- Що? - Радж стояв збентежено, намагаючись зрозуміти його слова.

- Кажеш, ти був її коханцем? - хлопець глянув на здивованого актора. - Ти тільки розпускав хибні чутки! Тільки Єва розуміла мої почуття! Ми кохали одне одного. Ми були у світі, недосяжному ні для кого іншого!

   "У той час я був зовсім диким. Але коли страшенно побив старого ворога, поклявся більше ніколи нікого пальцем не чіпати. Але через це, решта в мені зацікавилася, і не давала мені спокою. Так тривало кілька місяців. І весь цей час я був уже на межі.

- Завжди борешся з собою, так? - до мене заговорила Єва Джин, моя одногрупниця яка мені подобалась. - Дивно, сама не помічаю, як увесь час про тебе думаю, Чене. Хоча нічого про тебе не знаю.

- Єво... - я не знав, що сказати на її слова, я вважав себе не гідним її.

- Хоча я тобі ніхто... Заважаю?

- Ти що... Мені то...

- Перестань переживати поодинці. - вона підійшла до мене та обняла, вона плакала. - Тепер ми разом.

- Христино... Як тільки побачу тебе, щемить у грудях... - це були слова із п'єси Привида Опери, я знав, що вона її любила.

- Рауль, Рауль! Зватимеш мене Христиною? - тепер вона посміхалася. - Ти більше не один.

   Але того дня, після нещасного випадку, я доглядав за Євою у лікарні, як ми почули розмову тих трьох!

- Знаєш, схоже Єва не збирається нікому розповідати, що це ми її обличчя таким зробили! - це сказала Сідні, вона усміхалася.

- Ура! Пощастило! - їй відповіла Іто.

- Грає милу дівчину, а всередині – демон. Хоча це мене врятувало. Мені навіть роль Христини дісталася. - слова Люсі.

   Єва також все чула! Я хотів підійти до них та викрити, що це вони зробили, але вона мене зупинила!"

- Самогубство сталося наступного дня. - його голос тремтів. - Мене всього крутило, я страждав, горів у пекельному полум'ї. Але коли я почув останні слова Єви, я вирішив, що помщуся!

   Нора відчула смуток та співчуття до Чена, але її голос був наповнений рішучістю. 

- Ти помиляєшся! Єва Джин не хотіла помсти!

- Що? - він збентежено подивився на неї.

- Вона ж сказала, що навіть згораючи в пекельному полум'ї, вона все одно хотіла потрапити на небеса! Подумай, може вона стрибнула до того, як зненавиділа цих трьох? Тому що хотіла потрапити на небеса до того, як її серце буде опалене до потворності! З чистим, як у ангела!

- Вже пізно!

   Чен відкинув Люсі з силою, і вона впала на підлогу з заляканим виглядом. Потім він різко вистрибнув у вікно, залишивши там лише тріснуте скло. Всі інші присутні перелякано переглянулися й вибігли за ним надвір.

   Надворі, серед шуму та збудження, ніде не було слідів Чена. Він зник, наче розчарування, гнів та розпач одночасно перетворили його на тінь.

   Донован спробував здогадатись, що Чен втече, його голова була забита від накладених фактів та емоційних штормів. Він знав, що оповідь Нори вплинула на нього, пробудила його біль.

- Знайшли? - запитав Дон.

- Ні, його ніде немає. - відповів Додж.

- Ось він! - викрикнула Люсі, показуючи рукою вверх.

   Всі зупинились, збентежено дивлячись на Чена, який стояв на краю даху готелю. Вітер, ледь помітно грав у його волоссі, виглядало, що час відчутно затягується, уповільнюючи кожен рух. На обличчі присутніх відбивалася сумна збентеженість, не знаючи, як реагувати на новий шокуючий момент.

   Донован аж замовк, не відводячи очей від хлопця. У його серці перемішалися відчуття обурення, болю та невпевненості. Чоловік не міг збагнути, що відбувається з Ченом, чому він повернувся до такої крайності.

- Чен! Не дурій! Спускайся! - кричав до нього детектив, але він не слухав.

- Оповитий пекельним полум'ям... - на мить здається, що час зупинився. Коли Чен говорив, його внутрішню боротьбу було видно на його обличчі. - Все одно... Все одно!

   Всі переглядалися в страху та відчаї, коли він віддав на суд своє життя. Секунди здавалися годинами, поки він лише на мить зник з поля зору. Зненацька, великий тріск розірвав повітря, і з висоти впало тіло Чена. Глухий удар зірвався у безмовність, пробиваючи мовчанку з резонансом скорботи.

- Чен! - Нора підбігла до нього.

   Серце жінки враз зупинилося, коли вона побачила кривавий ніж, що стирчав з живота Чена. Великий шок охопив й решту присутніх. Радж, Доджен, Арчер, Донован та Люсі стояли поряд із Норою, дивлячись на жахливу картину перед ними.

- Треба перев'язати... - сказала вона, намагаючись зупинити кров.

- Н-не треба... - тихо промовив Чен. - Будь ласка, дозволь мені вирушити до Єви... Хоча я, мабуть, не потраплю на небеса. Тому що втягнув у це Халію, яка була ні до чого... Помста обпалила моє тіло... Я й був справжнім Привидом, що ховає потворне обличчя.

- Правильно, те, що Привид зробив - не можна пробачити. Але ж його кохання до Христини було чистим, вірно? - вона заплакала.

- Норо... - він спокійно посміхнувся, з його очей полелись сльози. - Дякую...

   Решта присутніх вкотре стояли безмовні, тільки тихий шум моря лунав у тиші, нагадуючи про божевілля цього дня. Смерть, втрати та нерозгадані таємниці поєдналися в трагічному танці, залишивши лише спогади та питання, на які ніхто не знайшов відповідей.

   Так, вони стояли там, обійняті жалем та нездійсненістю, не знаючи, як далі жити з цим болем, що назавжди залишиться в їхніх серцях. Тривога й туга сплелися в одну нитку, а горе стало невиліковним раною. Вони були об'єднані цією трагічною долею, але чи зможуть знайти спосіб прожити з цим болем – це лишалося великою невідомістю.

                             📖   📖   📖

                        Сцена четверта
                  5 червня, місто Генон.

   Сонячний день, Донован та Нора прогулювались вздовж річки разом із Додженом, який запросив їх на зустріч.

- Слухай, я ось одну річ досі не зрозумію. - звернулась жінка до свого чоловіка. - Що означало це "Р" у щоденнику Єви?

- Найімовірніше, це ініціал коханця Христини, Рауля. - відповів він. - Перші слова, якими вони з Ченом обмінялися під час зустрічі, стали їх шифром.

- Рауль та Христина... - вона задумалась.

- Взагалі-то, я вчора був у квартирі Чена, де він жив один. - заговорив Додж дістаючи щось із свого портфелю. - Схоже, після смерті Єви він, окрім помсти, ні про що не думав. Газети та листи з ящика давно не діставали. Серед них я знайшов це. - він передав Норі білий конверт. - Останні слова моєї сестри.

- Останні слова? - перепитала жінка.

- Чен не помітив його, я знайшов його нерозкритим. - повідомив той. - Він помер і тепер ніколи не зможе його прочитати. - Нора відкрила конверт та передала лист Дону, він його зачитав.

   "Чен, коли ти читатимеш цей лист, мене, швидше за все, не буде в живих. Почувши вчора розмову тих трьох, моє серце почало стає таким же потворним, як і обличчя. Я збираюся покінчити з життям, поки моє серце не змінилося. Знаєш, це дивно, я ні про що не шкодую та не сумую... Таке відчуття, що простягну руку - й торкнуся небес, і ми знову зможемо бути разом, як того дня.
                                             Твоя кохана Єва"

- Якби Чен це прочитав, то тих вбивств, можливо, не було б...

- Чи можете ви віддати цей лист мені? - запитав детектив.

- Так, звичайно. - відповів Доджен.

   Коли вони попрощалися, детектив пішов в зовсім іншу сторону від їхнього агенства чим здивував Нору.

- Куди ти зібрався? - вона швидко наздогнала коханого та легко схопила його за руку.

- На цвинтар. Хочу доставити цей лист до Чена. Підеш зі мною, сонце моє? - його рука легко обняла дружину, ніби захищаючи її від усього світу.

- Звісно! - вона яскраво посміхнулася йому. - А ще, я дуже сильно тебе кохаю!

   Донован зачаровано дивився на неї, відчуваючи як його серце переповнюється любов'ю. Він, немовби втратив слова, але його поцілунок замінив усі несказані відчуття.

- Сонце моє, твої слова завжди звучать як ніжна мелодія у моєму серці.

   Цього дня, вони скасували всі записи та закрили детективну агенцію, щоб разом донести почуття цих благословенних богом закоханих.

   У їхніх очах танцювали зірки, пливли світлі обрії майбутнього, а серця билися в однаковому темпі – ритмі великого кохання, яке щойно огорнуло їх обох. Вони знали, що на них чекають нові пригоди та випробування, але разом вони стануть непохитними, готовими крокувати зі своїм коханням у невідоме майбутнє.

     ЗАКІНЧЕННЯ ПЕРШОЇ СТОРІНКИ