- "... Наступний через Генон та Елінд у Мертву Пустку, нічний експрес "Срібний Метеор" N1 скоро вирушає..." - оголосив диктор вокзалу.

   Під нічним небом, де зірки сяють яскравими точками світла, четверо людей несуться через платформу, немов тіні. Нора, Брюс та Гарет рушають вперед, відчуваючи тиск часу. Ще на деякий крок позаду, Донован, намагаючись допомогти собі тростиною, зосереджено виривається вперед, звучить глухий звук від його важких кроків. Ця група пройшла крізь станції, оминаючи стовпи та фігури незнайомців, біжучи, і водночас керуючись своїми важкими валізами, які ледь тягнуть за собою.

- Доне, поспішай! - крикнула жінка піднімаючись все вище сходами.

- Норо, зачекай хоч трохи... - чоловік вже ледве крокує спираючись на свою тростину.

   Уже за крок до відправлення потягу, Нора, Брюс та Гарет, впізнавши свій вагон, застрибнули всередину, розслабляючи свої обличчя.

- Давай швидше! - кричить Брюс та простягає Доновану руку для допомоги.

   Детектив схопився за простягнуту руку і в останній момент застрибнув всередину. Він здивовано озирнувся, спробувавши відновити подих після швидкого бігу.

- Фух, встигли...

   Поїзд розпочав свій рух з характерним гудком відправлення, плавно набираючи швидкість. Вікна вагону поступово наповнилися картиною світу за їхнім склом. Стіни будинків, розташованих поруч з залізницею, віддзеркалювалися у вікнах вагону, майже танцюючи в такт руху. Місто, наче кінематографічне полотно, змінювало свою картину, розгортаючись у прекрасний нічний пейзаж, а шлях поїзда змінювався від вузьких вулиць до просторих площ та зелених парків.

- Ух ти! - вигукнула Нора. - Це моя перша подорож у спальному вагоні!

- І в мене, і в мене! - добавив Гарет знімаючи все на камеру.

- Ану, послухайте... - перервав їх Донован. - Ми сюди не розважатися прийшли! Ми, навіть, ще не знаємо, що там може статися...

- А сам ти що?... - сказав Брюс вказуючи на те, що він тримав в руці. - Що це у тебе за книга?

- Нічого особливого. - відповів він ховаючи її. - Якщо ми прямуємо в Мертву Пустку... Ми ж туди, начебто, не розважатися їдемо?

   Нора та Гарет глянули на нього і засміялися, чоловік відмахнувся від них та пройшов далі. По переходу від вагонного купе до свого, група повільно крокувала через вузькі коридори поїзда. Знайшовши своє купе, Донован піднявся на верхнє спальне місце та відсунув шторку яка закривала його від інших.

- Чортів плацкарт! - його голос прозвучав роздратовано. - Я завжди тут так погано почуваюся. Що це взагалі таке? Якесь зовсім крихітне ліжко!

- Потерпи трохи! - гаркнув Брюс. - Ми можемо собі дозволити лише це. - та вмістився на нижнє ліжко.

- Зате, тут така приємна атмосфера, чи не так? - Нора забралася до Донована, ніжно обійняла його цілуючи в губи.

- Чи не так? - сміючись з пари Гарет приблизив до їхніх облич свою камеру.

- Гей! - детектив прикрив рукою об'єктив. - Особисте, не публічне! - зі сміхом він закрив шторку, створюючи непорушний куточок для них обох, де вони могли зануритися у свій особистий світ.

   З посмішкою на обличчі та рукою, що ніжно огортає її талію, він продовжив цілувати дружину, створюючи атмосферу повного задоволення та близькості.

- Боже мій... - в'яло видихнув чоловік. - Невже мені дійсно доведеться погодитися на таке ліжко, на якому навіть ноги як слід випрямити не можна?

- Тобі не подобається лежати зі мною обімаючись? - жінка легенько штовхнула його. - Може, тебе відправити до Гарета і ти будеш з ним цілуватися?

- Сонце моє... З тобою все на цьому світі здається набагато кращим. - він знову поцілував її, вона усміхнулася.

- Будь ласка, прийміть цю криваво-червону троянду. - пролунав невідомий та дивний голос. Очікуючи на продовження інтимного моменту, Донован збентежено зупинився, коли через шторку несподівано виглянула рука в білій рукавичці з картою, яка потім, легким рухом, перетворилася на троянду.

- Що це? - від несподіваності чоловік здригнувся та вдарився головою об купе. - Магія, так? А хто це? Хто тут такий креативний? - Донован спокійно відчинив шторку. Перед ним, виникло обличчя прикрите білою маскою, що викликало в нього шок.

- Будь ласка, прийміть цю троянду. - сказав невідомий. Він був одягнутий у довгий плащ темного кольору з великим капелюхом на голові який був ще прикритий каптуром від плаща.

- Дякую... - він здивовано взяв з рук невідомого троянду і той пішов далі. - Ох і налякав він мене! - герої виглянули з купе спостерігаючи за ним.

- Чудово! - Нора плеснула долонями. - Мабуть, це артист із трупи "Форма Магії".

- "Форми Магії"? - повторив Донован. - А що це таке?

- Я читала, що туди входять професійні фокусники, які демонструють магічні трюки пасажирам цього поїзда. Я дуже чекаю їхнього виступу!

- Нова розвага для пасажирів. - підсумував Гарет.

   Цей фокусник почав роздавати троянди всім пасажирам у вагоні. Після цього він відступив до дверей, підняв руку і подібно магічним чарам клацнув пальцями. Квіткові бутони стрибнули в повітрі, миттєво падаючи на підлогу, замість них залишилися лише стебла з шипами. Цей несподіваний фокус спровокував аплодисменти усіх присутніх.

- О, як цікаво! - сказав один із присутніх.

- Просто дивовижно! - добавили інші.

- Здорово було, так? - Гарет все знімав на камеру і сам був вражений цим трюком.

   Маг відступив, зберігши уважний погляд на Доновану, а двері за його спиною тихо відчинилися, виходячи з приміщення, він продовжував тримати увагу на чоловікові. Навіть коли вийшов за межі вагону, його увага якимось чином залишалася прикута до Донована, спостерігаючи за його реакцією чи будь-якими діями.

- "Магічний Експрес", отже... - пробурмотів чоловік не відводячи погляду від невідомого.

   Ось вони, у цьому потягу, сповненому таємниці та напруги. Причина їхньої присутності тут полягала в листі, що викликав тривогу серед них. Це був лист, якого отримав Брюс Вулф - рішучого офіцера поліції та дядька Нори.

   Він прийшов до агентства подружжя, яким зараз належить розкрити його зміст. А поруч із ними був Гарет, друг Донована, завжди готовий знімати все на свою камеру як оператор, бажаючий зафіксувати всі найцікавіші моменти свого життя.

- ...Лист із погрозами? - детектив уважно розглядав на столі скриньку яку приніс із собою Брюс.

- Так. - відповів офіцер. - Його було доставлено до департаменту поліції два дні тому. І, можливо, у цій скриньці є якийсь секрет...

- Якийсь секрет? - здивувалась Нора ставлячи чашку з чаєм на стіл.

- Якщо ти не діятимеш у певному порядку, то ніколи його не відкриєш. Це виглядає як звичайна скринька, але всередині у неї дуже складний механізм. Навіть люди з інституту криміналістики не змогли його відкрити. Слухай! - Брюс виглядав так, ніби у нього появилася геніальна ідея. - А може, ти зможеш її відкрити? - він поглянув на Донована.

- Можливо буде краще, якщо ми залишимо таку дрібницю іншим? - запропонував той надіючись на те, що від нього відстануть.

- Зараз всі у відпустках. Так що, я розраховую на тебе!

   Дон крутив в руках цю скриньку, розглядаючи її зі всіх сторін поки Брюс про щось говорив.

- О... - він неочікувано відкрив її. - Все, дядьку, готово!

- Що?! Як таке може бути?! - офіцер схопився за голову. - Ці люди з інституту... Чим вони там взагалі займаються? - бурмотів собі під ніс чоловік.

- А що там у коробці? - Гарет підійшов з камерою ближче.

- Чекай, її заїло. - через пару секунд, Донован відкрив її повністю.

- Що це? - всі присутні схилились над відкритою скринькою.

   Детектив витягнув з неї зламану та страшну ляльку до якої були прив'язані нитки.

- Жах який! - вигукнула Нора.

- Маріонетка з перекрученими кінцівками?

- Доноване, глянь сюди! - чоловік вказав на низ коробки. - Там щось написано, на дні...

"Через три дні, поїзд, що прямує в Елінд, у Мертву Пустку, буде зачарований. Це буде магія смерті та жаху.
                                   Пекельний Лялькар."

   Скручена маріонетка лежала на столі. Донован не знав, що на них чекає, і це його хвилювало.

                             📖   📖   📖

   Ранок наступного дня настав з променями сонця, що лагідно пробивалися крізь вікна, зігріваючи все навколо.

- Доноване, прокидайся... - Нора поцілувала чоловіка в губи, але він все далі спав, не витримавши вона промовила голосніше. - Прокинься вже!

   Він повільно відкрив очі, відчувши легку сонливість, яка ще тримала його в обіймах ночі. Він поглянув в бік та побачив обличчя своєї дружини, яке променилося щирою усмішкою, збагачуючи цей ранок теплим та щасливим настроєм.

- Дивись, дивись! Он туди! - вона вказала на краєвид за вікном.

- Занадто яскраво... - Дон підвівся протираючи очі та глянув туди куди показувала жінка. - Ого! Круто!

   Споглядаючи крізь вікно, їм відкрився захоплюючий краєвид, який здавався природним картинним полотном. Навколо розкинулися безкраї зелені поля, де милувалася вітерцем хвоя високих дерев. На тлі чистого блакитного неба знаходилися величні гори, що торкалися хмар. Яскраве сонце, що самовпевнено височіло, привертало увагу своїм теплом та світлом, проливаючи золотаві промені на цю мальовничу природу. Цей краєвид приніс їм спокій та відчуття гармонії, заволодівши їх серцями красою цієї чудової миті.

   Після того, як всі розчинилися в ранковій свіжості, вони рушили до вагону-ресторану, знаходячи його атмосферу привітною та затишною. Кожен столик був прикрашений маленькою вазою з ароматними квітами, а на вікнах були зав'язані бордові штори, які приносили до приміщення тепло та атмосферу затишку. Четверо друзів обрали один стіл, обмірковуючи минулу ніч.

- Так... Хоч я і не дуже добре спав минулої ночі, але коли є такий фантастичний вагон-ресторан, я просто не можу дочекатися сніданку! - сказав Донован та взяв меню, думаючи, що йому з'їсти на сніданок.

   Технологічний об'єктив Гарета безперервно створював цифровий архів всіх подій. Його камера була завжди на варті, зафіксовуючи кожний момент: від яскравих витворів природи за вікном до жвавої атмосфери вагону-ресторану. Він невгамовно фіксував атмосферу, емоції та жвавий рух серед пасажирів, де офіціанти курсували поміж столиками, приймаючи замовлення.

- Вибачте, це ви Брюс Вулф? - всі подивилися на офіціантку яка підійшла до них, в руках вона тримала глибоку тарілку.

- Так... - невпевнено відповів чоловік.

- Як ви і замовляли, ваш салат із троянд будь ласка.

- Що?... - незрозуміло перепитав офіцер коли офіціантка поставила перед ним повну тарілку троянд. Всі з питанням подивилися на нього, а Гарет приблизив свою камеру до цієї "квіткової" страви.

- Салат із троянд?... - повторила Нора.

- Дядьку, я навіть ніколи й не подумав би, що ти замовиш собі це... - іронічно добавив Донован.

- Нісенітниця якась! - протестував Брюс. - Я цього не замовляв.

- Прошу хвилинку вашої уваги. - до їхнього столику підійшов невідомий в білому костюмі та білому кашкеті. - Шановні пасажири, хочу побажати вам доброго ранку. Мене звати Роберт.

- Роберт?... - перепитав детектив.

   В об'єктив Гаретової камери раптово потрапило надзвичайне явище: з кишені невідомого вискочила лялька і сама почала рухатися, ніби жива.

- Доброго ранку! Ви сьогодні добре виспалися? - лялька розмовляла, рухаючи своїми руками та головою.

- Ой! Який милий! - вигукнула Нора.

   У всіх була здивована реакція – на деяких обличчях змішувалися враження захвату, інші замислено спостерігали, але всі пасажири були зафіксовані на цій несподіваній події.

- А... Як ви нею керуєте? - запитав Гарет.

   Лялька застрибнула на руки незнайомця.

- Прошу вибачення, що перервала вас. Далі, члени "Форми Магії" покажуть вам свою магічну виставу. - невідомий зняв кашкет, і це виявилася Пейдж Ловетт фокусниця-стажер з цієї ж самої трупи. - Будь ласка, насолоджуйтеся нашим шоу! - вона вклонилася та відійшла від столику героїв.

- Схоже, це буде цікаво! - схвильованою промовила Нора.

- Вона така молода, а вже виступає в такому відомому шоу. Мабуть, вона дуже талановита. - підсумував Гарет.

- Гей, а ця їхня "якась там команда магів", справді така відома? - поцікавився Донован.

- Е? А ти хіба не знаєш? Її було засновано п'ять років тому. У неї дуже хороша репутація, навіть за кордоном. - відповів він. - Особливо, їхній ексклюзивний трюк - "Жива маріонетка". Це взагалі, просто дивовижно!

- "Жива маріонетка"?...

- Пані та панове, ласкаво просимо на чарівний поїзд! - увагу усіх присутніх привернув чоловік у плащі на голові якого був капелюх у формі конуса. - Я - керівник трупи "Форми Магії", Джейкоб Міллер. А тепер, будь ласка, насолоджуйтеся шоу в нашому виконанні! - і він вийшов з вагону-ресторану.

   Присутні почали аплодували передчуваючи фантастичне шоу. На тлі постійного руху поїзда за вікном розгорталася фантастична картина. Ніжні зелені луки та яскраві кольори квітів віддзеркалювали яскраве сонце, яке малювало гарну панораму вздовж маршруту. Пасажири відчували спокій і гармонію, спостерігаючи за цією природною красою. Рух потяга нагадував монотонне та ритмічне коливання, що вигравало дивовижну симфонію для усіх на борту.

    Першою з трупи була Скарлет Круз, приголомшливо вишукана в довгій вечірній сукні, виступила перед аудиторією. Її вишуканий образ та елегантний стиль притягували увагу всього залу. З антуражем майстерності, вона тримала у руці келих з водою, а в другій паличку. Щойно вона паличкою стукнула об келих, струмінь води миттєво здійнявся вгору, чарівно підкреслюючи її вміння. Аудиторія відчувала неабияке захоплення і гучно аплодувала її виступу.

- Дякую! - вона вклонилася.

   Другим виступав Арчі Родні. Фокусник-клоун, увірвався з такою енергією, що весь вагон відчував його жвавий настрій. У відблиску світла, пасажирів відразу вражав яскраво-рожевий костюм та колода карт у його руках.

- Отже, пані та панове, зараз у мене в руці - звичайні карти... - він сховав їх в кулак. - Не підглядайте, інакше трюк провалиться!

   Його усмішка і вміння керувати ситуацією робили його виступ непередбачуваним та захоплюючим. Кожен рух його рук, кожне підкидання карт, викликало в присутніх радісний сміх та гучні оплески.

   Третім вийшов Фін Нолан, медіум-менталіст, заволодівши атмосферою та створивши загадковий настрій. В білій мантії та з білим гримом на обличчі він виглядав як посол іншого світу. Перед ним, на підставці, стояла скляна куля, в якій, чомусь знаходився стакан. З кожним рухом його рук, атмосфера напруження збільшувалася.

- Силою свого духу я розіб'ю цю склянку!... - все його тіло напружилося, пасажири затамували подих, і, через пару секунд стакан розбився, всі ахнули.

   Наступною виступала Пейдж разом зі своєю живою лялькою - Робертом.

- А я не знаю зовсім ніякої магії! - промовила пискливим голос лялька.

- Дійсно, не знаєш. - відповіла Пейдж. - Ти ж, усе-таки, лялька, тому не груби, Роберте.

- Ти ж і сама теж нічого не знаєш про магію!

- Ах ти!... - вона стукнула його по голові.

- Ай! - він схопився своїми дерев'яними ручками за голову. - Це порушення правил поводження з ляльками!

   Серед веселощів та сміху, в задній частині вагону створювалася напружена атмосфера.

- Ну й упертий ви!  - вигукнув чоловік. Донован звернув увагу на цю сварку.

- З чого це ти вирішив, що я виступатиму з безкоштовним шоу для пасажирів? - запитав Тео Преслі, стендап-фокусник який працює на контакті з аудиторією.

- Ну, може, хоч як-небудь? - відповів Еш Рошні, менеджер трупи "Форма Магії". - Дуже прошу вас, Тео!

- А що сталося з нашим головним? Він тільки привітав усіх на самому початку. Уже ж, більше години минуло! Чому він не виходить?

- Ну... Я шукаю його по всьому поїзду, але так поки ніде і не знайшов. Ось тому, ви і потрібні нам, як номер два, для фінального виступу!

   З неоднозначним виразом обличчя, Тео підвівся. Його білий костюм й довге волосся робили його образ таємничим і привертали увагу. Еш радісно посміхнувся та вийшов перед глядачами, готуючись представити наступний виступ.

- Отже, фінальним номером нашої програми, буде виступ нашої суперзірки - Тео Преслі! Прошу привітати! - вагон наповнився очікуванням та цікавістю. Тео пройшов до іншого кінця вагону.

- Ось ви дівчино... - він зупинився біля столику наших героїв.

- Е?... - Нора здивувалась.

- Не могли б ви мені трохи допомогти?

- Хто... Я?... - вона ніяково підвелась з-за столу. - Добре. - та підійшла до фокусника.

- Не бійся, Норо! - Гарет захоплено все знімав.

   Донован напружено підсів ближче, його обличчя виражало схвильованість та невпевненість в тому, що відбудеться далі.

- Гхм... Для початку... - Тео своїм пальцем постукав по її плечу, і її волосся розпустилось.

- Ах... Моя шпилька для волосся...- вона знаходилася в його руках. - Коли це ви...

- Чесно кажучи, я здивований, що вас вразив такий простий трюк, як цей. Тому що зараз почнеться найцікавіше... До речі, дівчино, ви як?... Відчуваєте себе вже трохи вільніше?

- Ну, якщо вже ви це помітили... У грудях з'явилося якесь дивне відчуття... Ой!

   Сцена стала неприємною для Нори, коли Тео несподівано підняв догори її бюстгальтер, демонструючи його всьому вагону. Нора, з почервонілим обличчям, швидко прикрила руками груди, відчуваючи неймовірний дискомфорт в цей момент.

- Саме так. - сказав фокусник покрутивши в руках бюстгальтер.

   Обурені вчинком Тео, Гарет та Брюс виявили своє невдоволення. Донован закашляв чуть не подавившись чаєм. Всі присутні вагалися між невпевненістю та ніяковими смішками, які пливли віддаленими звуками в тій напруженій атмосфері вагона.

- Поверніть мені це! - крикнула Нора намагаючись забрати свою білизну.

- Ні, ні за що! - засміявся фокусник. - Трюк поки ще не закінчено.

- От виродок! - детектив роздратовано стиснув долоню в кулак.

- А зараз, я стисну цей предмет білизни у своєму кулаці... - коли фокусник почав ховати бюст в кулак раптово щось розбилося, і цей звук відволік його.

- Вибачте! - Донован посміхнувся. - Склянка вислизнула. - вони дивилися один на одного певну секунду, потім Тео роздратовано повернуся до свого фокусу.

- Я візьму цей предмет і міцно стисну його в кулаці... Ай! Боляче! - він закричав а з його руки випало щось червоне.

- Це ж... Троянда з салату?

- Що? Як троянда?... - всі були здивовані.

- Прокляття! - вигукнув Тео. - Як це можливо?! - біля нього вже стояв схвильований менеджер.

- Так... Це було круто! - саркастично промовив Донован. - Обміняти бюстгальтер на троянду... А ти бешкетник! - по вагону пройшовся веселий гул сміху.

- (Не може бути! Цей...) - він розлючено поглянув на чоловіка. - Чорт! Я тобі це пригадаю! - та вийшов з вагону, Еш швиденько пішов за ним.

- Дякую тобі! - Нора цьомнула Дона в щоку.

- Будь ласка. - відповів той усміхаючись. - Це було дуже просто.

- Проте... - вона забрала свою білизну з його кишені. - Поверни-но мені цей бюстгальтер.

- Ох... Я зовсім забув... - жінка стукнула його по плечу. Раптово задзвонив телефон.

- Дядьку, у тебе телефон дзвонить.

- Ні... У мене дзвінок інший...- Брюс дістав з кишені піджака телефон. - А це тут звідки? Хтось підклав мені в кишеню інший телефон.

- Дай-но його мені!- передавши телефон Дону, той підняв слухавку. - Ало? - в трубці почувся незнайомий та дивний голос.

- "Ласкаво просимо на магічний експрес! Вам сподобалася подорож?"

- Хто ви? - промовив він серйозно.

- "Якщо я скажу "Пекельний Лялькар", ви мене згадаєте?"

- Пекельний Лялькар?! - вигукнув чоловік. Всі присутні насторожено прислухались до їхньої розмови.

- Це ж той, хто написав того загрозливого листа! - нагадав Гарет.

- "Насправді, я хочу вас попередити..." - продовжував Лялькар. - "Бомба вже скоро вибухне."

- Бо... Бомба?! - повторив перелякано детектив.

   Тривога охопила всіх пасажирів і вони замерли від страху. Атмосфера напруженості в вагоні виросла до максимуму.

- Гей, Доноване! - звернувся до нього Брюс. - Можливо, це всього лише черговий атракціон?

   Як тільки Донован хотів відповісти Брюсу, герої почули дивний звук, ніби цокання годинника. І, як тільки ці звуки стихли, вибух прогримів на їхньому столі. Донован миттєво прикрив Нору оберігаючи її від можливих уламків, а всі інші, як за командою, лягли на підлогу. Від вибуху по всьому вагону розлетілися пелюстки троянд.

- Що це зараз було?! Це ж, вибух, начебто?! - чулися налякані голоси пасажирів.

- Рожевий салат вибухнув?... - детектив підвівся, підтримуючи дружину.

   Герої дивилися на стіл де раніше стояла тарілка із трояндовим салатом, але тепер там були тільки її уламки.

- "Тепер ти розумієш? Я абсолютно серйозний. Наступний вибух прогримить через 20 хвилин. Тож, якщо ти терміново не вживеш жодних заходів, цей поїзд розвалиться на дрібні шматочки" - лялькар відключився.

                             📖   📖   📖

   Працівник потяга, трохи похитаючись, відчинив двері купе. Його руки тремтіли, а голос був напружений, коли він промовив:

- Щойно хтось подзвонив і сказав, що в нашому поїзді закладено бомбу. Через п'ять хвилин ми зробимо аварійну зупинку. Будь ласка, збирайтеся якомога швидше!

- Бомба? - чоловік до якого звертались закрив книгу яку тільки-но почав читав. - Ще одна справа, що порушує громадський спокій...

   З грохотом та гальмівним скрежотом поїзд зупинився на станції. Вікна відзеркалювали платформу, яка тепер стала центром уваги всіх пасажирів.

- Усіх пасажирів просимо зберігати спокій. Виходьте з поїзда по одному. - сказав провідник коли відчинив двері. Але всі проігнорували його прохання і намагалися як найшвидше вийти.

- Не штовхайтеся! Будь ласка, не штовхайтеся!

   Пейдж стояла навпроти виходу тримаючи свою ляльку в руках. Через всю цю метушню вона не помітила як врізалась в якогось чоловіка. Від неочікуваності зіткнення вона впустила свою ляльку на землю.

- Роберте...

- Що це ти там робиш?! - гучно висловила своє невдоволення Скарлет. - Ти заважаєш!

- Перепрошую! - дівчина швидко підняла ляльку із землі.

- Що ми будемо робити, якщо зараз тут усе вибухне?

- Ну ж бо, Скарлет, не божеволій. - промовив з гумором Арчі який підійшов до них ззаду. - Якщо ти будеш так злитися, то у тебе з'явиться ще більше зморшок. - він показав їй карту з бабцею. - І ти швидко станеш такою ось старенькою.

- Що ти таке несеш?! Як ти смієш говорити мені все це?

   Позаду них стояв наляканий та розлючений менеджер їхньої трупи, руки його тремтіли, а обличчя віддзеркалювало комбінацію роздратування й страху.

- Гей, ви двоє! - вигукнув Еш. - Чим ви там займаєтеся?! - він ледве стояв із двома важкими дорожніми сумками на плечах. - Сходіть швидше з поїзда, заради бога! - коли всі вони вийшли, менеджер оглянувся довкола. - Шефе, де ж ви блукаєте, в такий то час?...

   Пасажири вийшли з поїзду, відходячи від нього на безпечну відстань, відчуваючи хвилювання та напруження в повітрі.

- Справа набирає серйозного оберту. - сказав Гарет все не відпускаючи з рук свою камеру.

- Доне, ми повинні відійти від поїзда якомога швидше! - вигукнула Нора, але чоловік схоже її не слухав, він був зосереджений на чомусь іншому. - Доноване?

   В цій атмосфері напруження, всі стежили за поїздом, рахуючи хвилини до передбаченого вибуху.

- Куди ж він пішов?... - Еш підійшов до трупи яка стояла разом неподалік.

- Що трапилось? - звернувся до нього Фін.

- Я ніде не можу знайти нашого керівника. У такий момент...

- Що? - Скарлет виглядала здивованою. - Мій чоловік?...

- Хм... Можливо, він утік першим, тільки-но почувши про бомбу. - висловив свої припущення Тео.

- Що?! Та як ти...

   У трупі розгорнулася сварка, голоси розливалися, але ніхто не звертав уваги на це. Всі вони, зупинившись на платформі, спостерігали за тим, що відбудеться далі.

- Чудово, всі встигли евакуюватися. - Брюс поглянув на свій наручний годинник. - До вибуху залишилося всього п'ять хвилин. Я поки зв'яжуся з місцевою поліцією.

- Зажди, дядьку!

- М?

- Вся ця сцена, найімовірніше...

- Усього лише хибна тривога. - до них підійшов високий та стрункий чоловік в окулярах.

- Суперінтендант Форест?! - із здивуванням вигукнув Брюс. - Звідки ви тут?...

- Феліксе. - із спокійним голосом промовив Донован.

- Давно ж ми не бачились. - вони потиснули один одному руки.

- Як давно? Так ось, недавно ж начебто...

- Останній раз ми бачились коли ти покинув роботу в поліції. - нагадав Фелікс. - Це було чотири роки тому, якщо для тебе це "недавно", то у тебе явні проблеми із розумінням часу.

- А ти, я бачу, не змінився. За словом в кишеню не лізеш. - Донован роздратовано закотив очі.

- Про тебе можу сказати те саме. Ти мене навіть не познайомив із своєю новою дружиною.

- Новою? - Нора гнівно поглянула на свого чоловіка. - Я чогось не знаю?

- Сонце моє, Феліксу просто подобається псувати мені життя, ти моя перша дружина. - детектив обійняв дружину за талію. - Тепер я вас познайомлю. Норо, це - Фелікс Фостер, мій колишній супротивник на посаду суперінтенданта в поліції.

- І якщо б ти не пішов, ти би зайняв це місце.

- Досить про це. Ти знаєш, чому я так вирішив. Зараз у мене те життя яке мені подобається.

- Ну звісно... - він кинув короткий погляд на жінку. - Ну що ж, не мені тебе судити. - та стиснув плечима.

- Так і є. - погодився Донован. - Я так розумію, ти знаєш про те, що тут відбувається.

- Кондуктор мені вже все розповів. Ви надто вже турбуєтеся через дрібниці. Немає ніякої бомби.

- Що значить "немає"?! - вигукнув Брюс.

- Дядьку, я теж так думаю. Найімовірніше, у поїзді, дійсно, немає ніякої бомби.

- І ти туди ж, Доне?

- Але, той рожевий салат і справді вибухнув. - добавила Нора.

- Ну, по-перше, цей рожевий салат - дійсно, викликає питання. - почав пояснювати Донован. - Коли саме зловмисник підмінив його? Усі страви у вагоні-ресторані готуються просто на поїзді. Ба більше, цей хлопець зателефонував саме перед тим, як заряд у салаті вибухнув. Схоже, що зловмисник був десь зовсім поруч, і, спостерігаючи за нами, у потрібний момент привів вибуховий механізм у дію.

- Так це ж означає, що...

- Не може бути!

- Так. Найімовірніше, Пекельний Лялькар теж перебував десь на цьому поїзді...

- Саме так. - перервав його Фелікс від чого Донован так сильно закотив очі, що вони дивом не вискочили з орбіт і не викотилися на тротуар. - Навряд чи знайшлася б така людина, яка стала б закладати бомбу у власний поїзд.

- У такому разі, виходить, що цей дзвінок був просто жартом?... - припустив Брюс схиливши голову набік.

- Думаю, що від цього нам, все одно, не легше. Занепокоєння надто вже велике. - легким та насмішливим тоном промовив суперінтендант. - Робити нічого - схоже, що саме евакуація і була в плані у зловмисника.

- Вже майже час... - всі з нетерпінням чекали, на те, що мало статися.

   Як тільки настав потрібний час, з даху поїзда зі свистом та димом взлетіло щось вверх. Всі, прикривши голови, спостерігали, як в небі відбувся вибух. Квіти розсипались навколо, створюючи чарівний образ, і всі присутні були захоплені цим несподіваним та вражаючим шоу.

- Пелюстки троянд?... - Нора дивилася на цей червоний дощ.

- Хм... - Фелікс підняв одну троянду з землі. - Схоже, що цей Пекельний Лялькар, дійсно, все досконально продумав.

- (Що ж тут відбувається? Невже він просто насолоджується видовищем, спостерігаючи за нашою панікою? Або ж...) - серед загального збентеження Донован лише мовчки стежив за всіма, маючи надію, що нічого жахливого їх далі не чекає.

                             📖   📖   📖

   Повернувшись до поїзду, Фелікс, Брюс, Гарет, Донован та Нора зайняли свої місця у вагоні-ресторані. На столі стояли залишки розсипаних троянд, а їхні обличчя віддзеркалювали суміш вражень від несподіваного вибуху. Вагон наповнився гомоном і шепотом, але надалі вони продовжували свій шлях, який став ще загадковішим та напруженим.

- Що?! - Нора здивовано подивилася на Фелікса. - Так ти теж їдеш подивитися виступ "Форми Магії"?

- Так. - відповів він роблячи ковток міцної кави. - У цю пору року, вони щороку дають свою нову виставу в готелі "Мертва Пустка". Ніколи не пропускаю жодного їхнього магічного шоу. Я - їхній найбільший шанувальник.

- Ну треба ж, яка ти дивовижна людина, суперінтенданте Форесте!

- Доне, кожне їхнє магічне шоу - це майже, як ідеальний злочин. Його можна навіть назвати витвором мистецтва. Хоча, я думаю, що в Деткстиві є тільки один великий маг із майстерністю такого рівня. - сказав чоловік не звертаючи увагу на саркастичний тон детектива та дістав щось із свого портфеля.

- О! Що це в тебе? - поцікавився Донован.

- Це програмка їхнього магічного шоу. - із цими словами він передав журнал.

   Донован розгорнув його на сторінці де були вказані всі учасники трупи, його погляд зупинився на одній фотографії.

- (А ось цієї жінки в команді магів не було...) - неочікувано знову задзвонив телефон.

- Це, напевно, дзвонить наш піротехнік. - насмішливо промовив Фелікс.

   Донован прийняв дзвінок і знову почув дивний голос.

- "Ну і як вам, сподобався мій подарунок - той вихор із пелюсток червоних троянд?"

- Та хто ж ти, все-таки, такий?!

- "Скоро почнеться найцікавіше: смертельна магічна вистава. Сцена знаходиться в п'ятому вагоні поїзда."

- Що ти сказав?! - герої миттю вибігли з вагону-ресторану та помчали до п'ятого, Лялькар продовжував говорити.

- "Шоу називається Зникнення в небо. Основна тема - червоні троянди та різнокольорові надувні кульки."

   Чоловік відчинив двері які вели до потрібного вагону і вони одразу почули наляканий жіночий крик.

- Пейдж! - Нора підійшла до неї. - Що сталося?

- Пейдж... - біля них раптово з'явився менеджер трупи.

- Це ж... - вона вказувала пальцем на відчинене купе. Донован встав перед нею та заглянув в середину. Він миттєво завмер від того, що там побачив.

   Купе було повністю забите пелюстками та бутонами троянд, посередині лежав чоловік в плащі, до його тіла були прив'язані гелеві кульки, здавалося, що він не рухається.

- Ке... Керівник Міллер? - сказав Еш коли теж заглянув всередину.

- Він мертвий! Чортів Пекельний Лялькар! Цього разу він серйозний. - Брюс хотів пройти ближче до тіла, але ніяк не міг цього зробити. - Прокляття! Ці колючі троянди заважають...

   Раптово, з тіла керівника трупи, що лежав посеред купе, пішов дим.

- А це ще що? - офіцер вигнув брову уважно вдивляючись в це дійство.

- Невже, це бомба?... - перелякано промовив менеджер, він весь тремтів від страху.

- Біжимо всі звідси! - Брюс різко зачинив двері купе. - Швидше! Лягайте!

   Всі лягли на підлогу та прикрили голову. Почулось декілька вибухів.

- Начебто, закінчилося?

- Схоже на те...

   Брюс відчинив двері, заглянув всередину але тіла там вже не було. Залишилися тільки троянди та кульки.

- Що? - очі Донована розширились. - Воно зникло. Тіло керівника Міллера... (Зникло.)

                             📖   📖   📖

- Доноване, поглянь-но сюди! - чоловік підійшов до дружини та виглянув у вікно.

   "Станція Мертва Пустка! Станція Мертва Пустка! Кінцева станція." - оголосив диктор.

   Після того як поїзд зупинився, пасажири почали виходити, атмосфера напруження витікала з кожного купе. Брюс, супроводжуючи поліцейського, перевіряв багаж кожної людини, пильно вдивляючись у їхні обличчя та реакції.

- Хм... Перевіряють багаж кожного пасажира. Начебто ми всі - підозрювані... - Тео роздратовано поправив свою зачіску. - Як взагалі можна змусити труп зникнути?!

- Але, я дійсно бачила директора, там у трояндах! - відчайдушно промовила Пейдж.

- Ха-ха-ха! Розумію. - Арчі засміявся, чим здивував інших. - Ось значить як!

- Що в цьому смішного?! - Скарлет злісно подивилася на фокусника. - Мій чоловік, між іншим, мертвий!

- Правда? А може, це просто черговий трюк Джейкоба?

- Його фокус?

- Так! І ваш чоловік поставив, дійсно, захопливе шоу. - Арчі і далі усміхався, але іншим членам було явно не до сміху.

- Офіцере, не могли б ви провести розслідування швидше? Будь ласка! - поки група "магів" роздумувала над тим, куди б міг подітися директор Міллер, Еш просив у Брюса швидше закінчити перевірку багажу трупи, щоб вони змогли вже заселитися у готель.

- Так-так, звичайно... - стримуючи свої емоції, Брюс продовжував роботу намагаючись не звертати увагу на менеджера.

- О, мій бог! - Еш починає шукає щось у своєму портфелі. - Лише погляньте на це! - він дістав записник. - У нас тут такий щільний розклад, тому я дуже прошу вас...

- Та зрозумів я! - Брюс роздратовано повернувся до чоловіка. - Відчепіться вже!

- Так...

   Коли перевірка багажу була закінчена, герої пішли заселятися.

   Сам готель був схожий на мисливську хатину: кожна поверхня, кожен стовпчик на перилах і кожна дверна ручка були з різьбленого дерева; приміщення освітлювали настінні лампи з матового скла у формі квітів; у фойє викрашалися червоний килим і величезна люстра, яка блищала попід стелею, привертаючи увагу до балкона, що проліг по периметру фойє на другому поверсі. Власне, усе, розташоване вище пояса, було майже достатньо елегантним для того, щоб відвернути увагу від пошкодженої нижньої полови будівлі. Килими, протерті сотнями ніг, брижилися на набряклій дерев'яній підлозі, яка скрипіла так, наче хтось забув прибити дошки, а кинуті у випадкових місцях пістряві килимки й нашвидкуруч залатані мишачі нори свідчили про те, що власникам будівлі було простіше ховати проблеми до останнього, аніж затягнути на цю гору ремонтників.

- Отже, виступ відбудеться в театрі, влаштованому в цьому готелі? - герої знаходяться на другому поверсі готелю шукаючи свої номери.

- Дядьку, а де Фелікс? - запитав у Брюса Донован.

- Можливо, уже пішов у свою кімнату.

- Це дивно...

- А що не так? - поцікавилась Нора.

- Бачиш... Зазвичай, коли відбувалися подібні речі, він казав: "Доноване, я хочу кинути тобі виклик - розкрий цю справу швидше за мене!". - схожою до Фелікса інтонацією сказав  чоловік.- Але цього разу він поводився так, нібито все це не має до нього жодного стосунку...

   Тим часом, Фелікс дійсно знаходився у своєму номері. Він стояв біля вікна та зосереджено про щось думав.

- (Значить, знову те ж саме місце події?...)

   Донован йшов коридором і помітив біля номеру запаковані дорожні сумки. Йому здалося, що кожен крок у цьому таємничому готелі народжує нові загадки.

- О! Хтось уже в'їхав сюди раніше за нас.

- Гей, Доноване! - покликала його Нора.

- Так-так! Йду!

   Коли він завернув за кут, двері номера, біля якого стояв чоловік, трохи відчинилися. Чиясь посмішка, повна таємниці і загрозливості, мимоволі спостерігала за ним, створюючи моторошне враження. Здавалося, що тут хтось знає більше, ніж можна було б собі уявити. Двері зачинилися, але сумки залишилися в коридорі, немов були свідками чогось невідомого...

   Адріан Лайвлі, адміністратор готелю "Мертва Пустка", перебирав записи за стійкою реєстрації. Його погляд відволікся від документів, коли до стійки підійшов гість.

- Філіпе, вам що-небудь потрібно? - Адріан підняв брову в очікуванні його запитання чи прохання.

   Цей чоловік був у білій масці, чорному плащі та капелюсі.

- Можливо... Ви хочете виписатися? - припустив адміністратор, гість нічого не відповів, лише кивнув головою в знак згоди.

   Філіп стояв посеред туманного лісу біля озера, знявши з себе маску та плащ, він викинув їх разом із сумками у воду.

                             📖   📖   📖

   В номері подружжя - детективів, знаходилися ще Брюс та Гарет. Вони всі чекали на дзвінок від Пекельного Лялькаря. Звісно, довго чекати їм не довелося.

- Ало? - трубку підняв Донован.

- "Ласкаво просимо в Мертву Пустку!"

- Знову ти, Пекельний Лялькар?! - із нього вирвався крик. - Мерзотник! Де труп директора Міллера?

- "Хехе... Не забігайте наперед. Я щойно вам його повернув."

- Що ти сказав?... - з коридору долинув наляканий крик.

   Гарет тримав свою камеру, записуючи кожен куток коридору, коли вони вибігли з номера. В кінці, вони побачили наляканого Фіна, медіума із трупи. Сидячи на підлозі біля кімнати, він виглядав насторожено, його погляд зустрічався з їхніми очима, які були повні здивування та страху.

- Там директор... - він ледве вимовив ці слова.

   Вражені та налякані, Брюс різко відчинив двері. Всі миттєво завмерли. Над підлогою висіло мертве тіло Джейкоба Міллера з перекрученими кінцівками, прив'язаними нитками до стелі. В кімнаті панувала мертва тиша, лише крики Нори прорвалися через цей макабричний момент. Вона закричала та притулилася до Дона, і той її обійняв, намагаючись дати хоч якусь втіху у цей страшний час.

- Це ж та сама... (Маріонетка з перекрученими кінцівками?)

                             📖   📖   📖

   Тепер, прийшов час вам познайомитися із новими героями, які ще будуть зустрічатися у наступних справах.

  1. Брюс Вулф - 45-річний офіцер поліції, високий та сильний чоловік з блакитними очима та світлим волоссям. Він є дядьком Нори,(братом її матері), і відіграє важливу роль у її житті. Донован кличе його "дядьком". Працюючи в поліції Генона, Брюс час від часу звертається за допомогою до подружжя-детективів, коли справа потребує особливого підходу. Власним прикладом він демонструє відданість справі та роботі, що завжди стоїть на шляху правди.
   Незважаючи на велику віддачу роботі, він зберігає глибоке почуття відповідальності перед своєю сім'єю. Він одружений і має двох дітей - доньку та сина. Хоча робота забирає багато часу, він старається віддавати свої вихідні сім'ї, вкладаючи усі зусилля, щоб навіть у короткий період відпочинку вони почувалися щасливими та уважними. Саме через те, що він, до нестями кохає свою дружину і не забуває їй про це говорити, вона не подала на розлучення коли не могла змиритися із тим, що його часто не буває вдома.
   Брюс - вірний, справедливий та добрий чоловік, якого поважають колеги та близькі. Його справедливість і відданість роботі роблять його вагомим активом для поліцейського відділу, а його теплий й розуміючий підхід до сімейного життя робить його відмінним чоловіком і батьком.

   2. Гарет Бейл - 28-річний чоловік і найкращий друг Донована з дитинства. Середнього зросту, він має худощаву фігуру, зелені очі та коричневе волосся. Від самого дитинства Гарет захоплювався кіно та відеозйомками, що відобразилося у його виборі професії оператора. Він завжди носить при собі кишенькову камеру, щоб знімати все, що відбувається в його житті, і ця пристрасть стала невід'ємною частиною його існування.
   У особистому житті Гарет зустрічає складнощі. Його пристрасть до відеозйомки робить його важким у будуванні стабільних стосунків. Він відчуває певну невпевненість щодо своїх почуттів і не може визначитися, чи готовий він нарешті зв'язатися серйозними стосунками зі своєю довгостроковою подругою-художницею. Ці роздуми затягують його в депресію, тому він залишається на відстані від неї.
   Незважаючи на це, Гарет - веселий та жартівливий, завжди готовий підняти настрій оточуючим. Він любить життя, але важко стикається з серйозністю, часто переводячи серйозні теми у жарт. Його пристрасть до кіно та тепла дружба з Донованом роблять його важливим і цінним компаньйоном у будь-яких ситуаціях.

   3. Фелік Форест - 29-річний чоловік, колишній колега Донована по роботі в поліції, де вони змагалися за звання суперінтенданта. Між ними панує певне суперництво, але при цьому вони не можуть бути названі найгіршими ворогами. Обидва вони віддають перевагу цьому відношенню, і це стимулює їх до власного розвитку. Фелікс має такий самий зріст, як і Донован, коротке чорне волосся та коричневі очі, також носить окуляри через проблеми із зором.
   Особисте життя Фелікса стоїть на другому плані, і він вважає, що створення стосунків - це марна трата часу. Його відношення до роботи абсолютно пріоритетне, і він вкладає усі сили в свою професійну діяльність. Часто він занадто серйозний та суворий, що може відлякувати колег, але це не заважає йому досягати високих результатів у своїй кар'єрі.
   Фелікс проявляє холодну натуру, іноді його беземоційний вираз обличчя ускладнює розуміння його почуттів та думок. Його професійний підхід і впевненість у собі роблять його ефективним лідером, але віддаляють його від близьких відносин з колегами.