"Розслідування - це мова фактів, а детектив - це той, хто знаходить голос у цьому мовчанні."

                             📖   📖   📖

                          Сцена перша

   Після знаходження трупа Іто Юмі під люстрою у театрі, всі повернулися назад до готелю. По радіо казали, що тайфун номер дванадцять, який прийшов зі штормом, набирає силу та продовжує рухатися на північ. Вітри швидкістю до двадцяти метрів у секунду, вирують скрізь від префектури Онтаріо до узбережжя. Не дуже приємна звістка.

   У кімнаті панує напружена атмосфера, яка відбивається на обличчях усіх присутніх. Донован, замислений, спостерігає за буйним морем через вікно. Він тримається за тростину, нагадуючи про своє минуле поранення. Нора, із впевненим виразом на обличчі, стоїть поруч з чоловіком, демонструючи свою підтримку. 

   Радж, Чен та Арчер сидять за столом, обмірковуючи подальші дії. Вирази на їхніх обличчях свідчать про напруження й страх. Доджен, Сідні й Люсі мовчки сидять на дивані. У їхніх очах можна побачити похмурість та хвилювання, можливо, вони також відчувають небезпеку, яка оточує їх на острові.

   Халія, залишившись за барною стійкою, можливо, спробує розслабити атмосферу. Але навіть на її обличчі можна помітити певну тривогу та неспокій. Куро, стояв біля дверей, маючи на потребі залишитися уважним до будь-яких змін у ситуації.

- Чорт! - вигукнув Радж. - У таку грозу ми ще не скоро з острова виберемося!

- Що буде з нами? - схвильовано запитала Люсі.

- Звідки я знаю? - роздратовано відповів він. - У Бейа цього спитай, вбивця - він, це ж очевидно.

- Власник готелю казав, що Бей ховав обличчя за бинтами. - зауважила Сідні. - Цікаво, навіщо так зробив?

- Бо це була Ева Джин. - промовив Арчер божевільно усміхаючись. - Напевно, у всіх проскакують такі думки.

- Гей! - викрикнув до нього Луо.

- Примара Еви з'явилася! - продовжував Шадоу. - Кінцівка цього фільму вирішена наперед... Нас усіх уб'ють, одного за іншим!

- Перестань! - Доджен вдарив кулаками по столу та підвівся з дивану. - Розказуєш про мою сестру, як про монстра... А вона... Вона була найчистішою душею!

- Він нічого такого не мав на увазі. - Радж ніяково посміхнувся до режисера.

- Саме так. - погодився Донован. - Примари не вбивають. - він обернувся до присутніх обличчям - Я впевнений в одному, вбивця Іто Юми все ще на цьому острові.

   Ці слова, немов блискавка розрізали повітря, й усі присутні замерли. На їх обличчях зразу появилася паніка, а потім помітний страх й тривога покотилися по кімнаті, роблячи їх вразливими та напруженими. Очі всіх розширилися, серця стукали швидше, а руки тремтіли від занепокоєння. Погляди зустрілися, вразливі вирази на обличчях показували, що кожен бореться з власними емоціями - страхом, нервами, недовірою.

- Сьогодні вночі зачиніть двері до своїх кімнат та нікого не впускайте. - добавив детектив. - Щоб не було більше жертв.

   Арчер та Доджен виглядали засмученими й замисленими, намагаючись зрозуміти, що може ховатися за цим загадковим вбивством. Радж стояв на межі роздратування та обурення, його брови зведені, а очі майже займались полум'ям. Люсі та Сідні, здається, були розгублені, не знаючи, як поводитися у такій незвичайній ситуації. І тут Халія - з усмішкою на обличчі, яка викликала ще більше запитань. Вона дивилася на інших з легковажністю і невпинним сяйвом в очах, але ніхто не звернув уваги на її дивні емоції...

   Виснажені від напруженого дня, всі розійшлися по своїм кімнатам та закрили двері зсередини.  Донован, Нора та Сідні йшли коридором. Від довгого розслідування ще пульсувала хвиля адреналіну, яка підтримувала їх на ногах. Зовні, дощ й нічний вітер створювали особливу атмосферу містики та таємниці.

   Кімната Сідні знаходилася на першому поверсі готелю, за кілька кроків від вестибюля. Двері до кімнати були старі та трохи скрипучі, що надавало їм загадкового шарму. На дверях була невелика мідна табличка з номером один.

- Не дивно, що Доджен розлютився. - заговорила Нора, згадуючи слова Арчера про Єву. - Він багато про неї дбав, навіть сам сміявся, мовляв, через сестру і дівчину завести ніколи.

-Взагалі, чи не надто актори театру переживають з приводу загиблої Єви Джин? - поцікавився Дон.

- Ну... - жінка замислилась.

- Можливо так і є. - сказала Сідні. - Але це лише показує, наскільки важливою вона була для всіх нас. - вона зупинилась, подивилася у вікно коридору, ніби щось згадуючи. - Можна сказати, вона була народжена стати зіркою. Вона завжди сяяла так яскраво і високо, що для такої посередньої акторки як я, до неї було не дотягнутися... - вона відчинила двері своєї кімнати. - Я дуже хочу зустріти привид Єви і сказати: "Поруч з тобою я почувала себе такою жалюгідною, що хотілося померти. Ти можеш зрозуміти цей сум?". - закриваючи двері вона спокійно промовила до подружжя. - Гарний снів.

   Після слів дівчини, Донован став виглядати серйозним, змішавши на обличчі нотки роздумів та вагань. Але в той же час, Нора відчувала страх, що вони можуть опинитися у середині чогось небезпечного, що перевищує їхні здібності.

- Якось раптом, мені стало трохи лячно. - схвильовано промовила жінка торкаючись своєю рукою до спини чоловіка.

- Сонце моє. - заспокійливо сказав він. - Немає чого хвилюватися. - детектив погладив своєю долонею її щоку. - Поки я тут, з тобою нічого не станеться.

- Я знаю... - вона прикрила очі та видихнула.

- Молодець. - Дон ніжно поцілував її у губи. - А тепер пішли спати.

- Гаразд...

   Коридори готелю були мовчазними, тільки віддалений, плачевний скрегіт грому й звуки моря усе ще чутно прослідковувалися навколо.

   У темряві кімнати, краплі дощу тихо стукали по вікну, віддзеркалюючи світло ліхтарів надворі. Донован спав спокійно, впиваючись в теплі ковдри, а його рука м'яко обіймала Нору. Але серце жінки билось неспокійно, мов уривки диких драматичних нот, які звучать у темному спектрі ночі.

   Звук постукування вікна розбудив її й додав нових підозрілих тонів до неспокою. Скляна поверхня відобразила обличчя в білій масці, яке несподівано з'явилося перед нею, мов з променів місячного світла. Очі привида переводили погляд з Нори на її сплячого чоловіка, викликаючи холодне тремтіння по її тілу.

   Її душа вперто боролася зі страхом, розум ставив під сумнів будь-яку ідею про привидів, але серце говорило інше. Вона спробувала заговорити, пересвідчити себе, що це лише вигадка, але відображення привида залишалося яскравим та реальним.

   Тільки коли вона мимоволі затиснула руку Донована в своїй, почула пульсуючий ритм його серця, вона здригнулася, забуваючи про свої сумніви. Обличчя в масці зникло, але з того моменту вона знала, що відчула справжність того, що сталося. Щось неспокійне та невідоме плавало у повітрі, і Нора знала, що її серце й душа не підуть на компроміс з привидами минулого і сучасного. Ця ніч була занадто довгою та загадковою, щоб забути її найбільш жахливі образи.

                             📖   📖   📖

                           Сцена друга

   Ранок наступного дня пробивався крізь хмари, розганяючи густий туман, а дощ безперервно падав з неба, немов сльози. Все було вологе, земля стала болотом, скованим від величезної кількості води. Краплі дощу створювали безліч струмочків, що стікали з дахів будинків. Вітер не вщухав, а лише здавався все сильнішим, намагаючись забрати із собою все листя з дерев.

   У затишній кімнаті, на м'якому ліжку, переплелись два тіла, обіймаючись ніжно й мирно. Нора лежить спокійно, її рука тулиться до грудей чоловіка, а його дихання рівне й глибоке. Раптовий телефонний дзвінок розірвав тишу, створюючи напружену атмосферу. Донован мовчазно простягнув руку до стаціонарного телефону, знаючи, що на іншому кінці може бути важливий дзвінок.

- Слухаю... - сказав він тихо, зітхаючи від сну, що ще не повністю покинув його. - А, Доджене... - голос на іншому кінці звучав напружено.

   Жінка прокинулася від звуку розмови. Вона спостерігала за своїм чоловіком, відчуваючи його напругу та занепокоєння.

- Що?! - вигукнув він різко підводячись з ліжка.

- Щось сталося? - занепокоєно запитала вона.

- Вставай! Нам потрібно до заднього двору!

- Гаразд!

   Подружжя поспішно одягалося, розгублено хапаючи необхідні речі зі своїх чемоданів. Однак їхні руки тремтіли від хвилювання. Коли нарешті були готові, вони вибігли зі своєї кімнати та швидкими кроками рушили на задній двір готелю.

   Море дощу здавалося безкінечним, вологість миттєво пробралася крізь одяг і дрібні краплини створювали на обличчі відчуття прохолоди. Подружжя здригнулося, коли побачили жахливу картину. Вони прибули на місце, де біля великого дерева зібралися інші учасники, і усім їм було очевидно, що сталося страшне.

   Тіло Сідні повільно гойдалося на мотузці. Потемніле обличчя дівчини залишалося безжиттєвим, темні кола під очима та зморшки на шкірі свідчили про перенесений страх.

   Обриси смерті зробили з неї лише манекен для макабричного шоу. Вбрана у звичайний одяг, вона здається такою беззахисною та спокійною, ніби навіть не боролася проти своєї долі. З кожним тихим гойданням тіла, вона виглядала як загадковий ляльковий танець, а її очі, що залишалися закритими, здавалося будуть розповідати жахливу історію без слів. Приголомшливий вигляд тіла змушував подивитися на справжню лицемірну сторону, де життя та смерть близькі як коліно та горло.

   Нікому не було до розмов, злива забирала весь звук, залишаючи лише німий пейзаж беззахисного тіла та приголомшливий образ невизнаної таємниці.

- Не може бути... - першим заговорив Дон, порушуючи цю тишу. - Сідні...

- Ах! - Нора підійшла ближче, спробувала впізнати щось в лиці померлої, але жах й страх замерли у її горлі.

- Норо? - чоловік схвильовано поглянув на неї.

- Очам своїм не вірю... - промовила вона та відвернулася, не витримавши тягаря цього жахливого зображення.

- Навіщо? - все ще не вірячи у побачене запитав Доджен. - Навіщо вона повісилася?

- Це не самогубство! - вигукнув детектив, уважно оглянувши місце злочину. - Як вона могла забратися так високо без драбини? - і справді, біля дерева не було нічого по чому вона могла б піднятись наверх. - Сідні вбили.

- Привид... - тихо сказала жінка. - Це привид!

- Норо...

- Я його вчора бачила! - налякано вигукнула вона. - У вікні!

- Тобто, це теж справа рук Бейа? - припустив Арчер.

- Більше того, її вбили відповідно до сценарію п'єси. - добавив вічно мовчазний Чен Куайле.

- До речі, так... - погодилась із ним Люсі.

- Що ти сказав? - перепитав у того Дон.

- П'єса "Привид Опери". - заговорив Куро. - Примара закохується в Христину й вбиває її суперницю, скинувши на неї люстру. - почав розказувати він. - Потім Примара вбиває працівника сцени, який його побачив, повісивши того на тросі.

- Причому вбивця все це провернув у зачиненій кімнаті. - заключив Донован.

- У зачиненій кімнаті? - нерозуміння відбилося на обличчі Арчі. - Сідні ж на вулиці вбили!

- Як бачиш... - чоловік вказав на відкрите вікно кімнати акторки та заглянув всередину. - Двері в кімнату Сідні зачинені на замок і ланцюжок. Тобто вона та нападник могли увійти чи вийти лише через вікно. Ось доказ. - він показав на землю.

   Місце злочину було вкрите плавучим болотом, вигляд якого створював враження забутого страхітливого сна, дощ не мав наміру вщухати та лише вперто лив.

- Це ж... Сліди! - зауважив Шадоу.

- Придивіться, їх залишила одна людина.

   Це справді було так. Сліди вели лише до дерева, не було ніяких ознак того, що хтось йшов разом із Сідні до нього.

- Тобто, це не сліди вбивці? - запитав Арчер.

   Донован підійшов до трупа дівчини, зняв із неї одну туфлю та приставив до тих слідів які були залишені на землі.

- Навіть якщо забути про бруд на взутті, сліди точно належать Сідні.

- Тобто вона сама підійшла до дерева... - тільки Нора почала говорити, як її перервали.

- Досить! - викрикнув Доджен не в змозі це все слухати. - Вистачить вже!

- Гей, якщо все йде за сценарієм п'єси, як помирає наступний? - спитала Халія виглядаючи з вікна кухні.

- Начебто його замикають у водному каналі... - відповіла їй Нора.

- Не може бути! - Радж перелякано подивився на детективів. - Один із нас скоро... Не жартуйте так!

- Наступним будеш ти. - зненацька прозвучало він спокійного Чена.

- Чене! - розлючений Луо підійшов до нього та схопив того за комір. - Чому я? Я був її хлопцем!

- Сам же казав, що окрім акторських навичок у ній не було нічого цікавого, що вона тобі набридла. - відповів Чен нахабно до нього усміхаючись.

- І що з того? - крикнув йому в лице актор. - Хіба це є причиною для вбивства? Іди ти! - він відпустив його. - У самого просто дівчат не було, от і заздриш!

- Заткнися!

   Поки всі були зайняті тим, що рознімали Раджа та Чена, Донован спробував заспокоїти свої нерви. Він міцно затиснув свою тростину, намагаючись зберегти спокійний вигляд. Втім, його увагу зайняла Люсі, яка стояла трохи віддалено від інших. Її тіло тремтіло від холоду, але чоловік відчув, що її страх набагато більший, ніж просто від дощу та болота. Його темні очі не відпускали її з вигляду, намагаючись розгадати таємничий пазл, який вона створювала. Він знав її не так довго, але це не завадило йому зрозуміти, що вона не така спокійна та байдужа, як хотіла здатися іншим.

   Бурхливий дощ лив як з відра, створюючи бризки на землі та збільшуючи глибину болота. Кожна краплина, що падала, здавалася пронизливою та холодною.

   Атмосфера була наповнена запахом крові, страху та невпевненості. Вертикальні промені спалахували крізь квапливий дощ, створюючи темні тіні серед розтрощеного дерева. Кожен подих наповнювався солоним присмаком сліз, що змішувався з протяжними відгомонами грому.

   Дощ, як божевільне малятко, не мав наміру заспокоюватися, лише ще більше збільшував втому, яка обгортала душі присутніх.

   Після напруженого розслідування та страшного злочину ніхто не бажав снідати. Апетит зник десь усередині душі, й навіть найсмачніші страви не могли втамувати жагу голоду.

   Та й взагалі, цього дня, ніхто не бажав разом їсти, всі снідали, та обідали по одинці.

   Кожна кімната була світла та привітна, але в душах подружжя детективів було темно. Їхні думки перепліталися з чорними хмарами, які тяглися над островом. Донован та Нора мовчки пішли до своєї кімнати, не обмінюючись словами, але відчували один одного без слів.

   Сідні, що тепер вже несамовито гойдалася на мотузці, збираючи всі сили та енергію від дощу, так і намагалася показати свою силу навіть після смерті. Вона стала символом війни між життям та смертю, позначена жахіттям, яке спричинив Привид Опери.

   Готель був мов занурений у атмосферу хаосу, де тільки дощ спробував затамувати крики, ненависть та загадковість, але вони так і лунали в серцях всіх присутніх.

   Удари годинника тихо били у кімнаті. Дощ за вікном переймався лише слизьким шепотом, розповідаючи про свою гру проти світла. Занурений у свої думки, Донован заслухався у мелодію дощу, що стукала по склу, і відчував, як важка втома розливається по його тілу. Все, що сталося, залишало слід на його душі.

   Поруч з ним, Нора з незмінним виразом стурбованості на обличчі, намагалась розповісти про щось важливе, але він залишався віддаленим. Її слова летіли у різні сторони, мов переплетені з дощем, що стікає по вікні.

- А потім Доджен подався шукати Бейа, сказав, що приведе його за шкірку. - вона легко вдарила чоловіка своєю рукою по його плечу. - Доне, ти мене слухаєш?

- А? - він тільки зараз глянув на неї.

- Не слухаєш же! - жінка ображено відвернулась від нього.

- Ну, сонце моє... - детектив ніжно обійняв дружину. - Вибач, але про кого ти говорила? - він ніяково посміхнувся.

- Ну ти... - вона втомлено видихнула та теж посміхнулася. - Що з тобою зробиш... Про Бейа, можливо він за цим всім стоїть.

- Бей, так?... - Дон замислився. - Як знати, як знати... На перший погляд все виглядає як його рук справа, але чи існує він насправді?

- Це ти про що? - запитала Нора.

- Ми бачили тільки порожню валізу та бинти, самого Бейа ніхто не бачив... Крім однієї людини...

- Куро...

   У цей самий час, Куро крокував по коридору, його темні очі пронизливо розглядали кожну деталь навколо. Голосні кроки дощу за вікном перетворювали його мислення в щось гіркувато-солодке, як перед надходженням грози. Він знаходився у пошуках Халії, щоб попросити її дещо зробити, він зайшов на кухню.

   Спокійна атмосфера не збивала власника. Халія сиділа за столом, як загадкова красуня, її очі іскрилися, а на обличчі грала хитра посмішка. Відбивалася від неї аура загадковості, яку Куро не міг зловити. Її настрій випромінював щось більше, ніж просто задоволення або хороший.

- Халіє... Не могла б ти перевірити, чи замкнені двері в театрі? Так, про всяк випадок. - він помітив, що вона читає чийсь щоденник. - Хіба це не клієнта?... Знову за старе взялася? Навіщо ти весь час ходиш чужими кімнатами?

- Та я поверну, як почитаю. - відповіла вона та попрямувала до виходу.

- Проблема не в цьому! Гей, ти куди?

- Ви що? Самі ж просили мене перевірити, чи замкнені двері. - вона усміхнулась до нього та вийшла з кухні.

   Надворі вже темніє, Халія покинула готель, схопивши із собою малий ліхтарик. За дверима, мокра смуга на землі засвідчувала про дощовий день, який все ще не збирався завершуватися. Під час кожного кроку, каміння на подвір'ї блищало яскравими блисками від світла ліхтарика, створюючи феєричне видовище.

   Вона увійшла до театру, де раніше проводили репетицію. За її спиною двері зачинилися, а дощ все продовжував лити. Вона ввійшла у велику залу, світло ліхтарика освітлювало дерев'яні лавки та сцену.

   Раптово жінка почула шурхіт у кімнаті звукозапису, вона подумала: невже тут є ще хтось? Тому, вирішила свою здогадку перевірити. Халія зайшла у кімнату, ліхтарик освітив її обличчя, вона помітила зламану касету на підлозі. Вона розуміла, що це може бути важливою знахідкою, й зігнулася, щоб взяти касету в руки.

   Та раптово, її мислення перекинулося на нову загадку - хто міг хотіти брати касету та чому? Вона бачила, якість запису, яка не влаштовувала звукозаписувальний апарат. Можливо, на касеті було щось небажане, хтось намагався знищити докази?

   Захоплена своїми думками, Халія не помітила наближення небезпеки. Удар по голові був раптовим, сильним, й навіть її впевненість не змогла попередити атаку. Вона спалахнула від болю, намагаючись утриматися на ногах, але відчула, як земля швидко наближалася до неї, перш ніж навколо все не потемніло.

                             📖   📖   📖

                           Сцена третя

   Нора вирішила перед сном прийняти ванну, Донован у цей час пішов на кухню, щоб приготувати для себе та дружини вечерю.

   У ванній кімнаті поширювалася легка пара, створюючи приємну теплоту. Темне зеркало підвішене на стіні, відображало м'яке світло лампи над умивальником. На полиці стояла колекція різнокольорових пляшечок з ароматними оліями, додаючи атмосфери спокою та релаксу.

   Нора повільно залізла у ванну, розслабляючи своє тіло. Вода поступово заповнила простір, обволікаючи її ніжним дотиком. Вона закрила очі, дозволяючи собі забути про всі турботи та непевності, які оточували її в останні дні.

   Струми води плавно тікали по її оголеному тілу, залишаючи по собі свіжий аромат, змиваючи все негативне, що знаходилось у її серці. Жінка дихала рівно, поглинаючи спокій й тишу навколо. Але це тривало не довго, вона відчула як вода на дотик стає більш тягучою, та починає незвично пахнути...

   Навколо Нори все стало червоного кольору, й дівчина немов зачаровано дивиться на розфарбовану рідину, яка швидко наповнює ванну. Її серце б'ється збільшеною швидкістю, адже вона розуміє, що це не жарт, а жахлива реальність. Шум струменів води стає ще гучнішим у її вухах, й кожна краплина, що впадає на її тіло, приводить до жаху.

- ААААА! - її голос пронизав весь готель, коли вона закричала.

   Ванна кімната стала сценою жаху, де струмені крові розливаються по плитці, а крики настирливо розривають повітря. Нора відчуває, як вона втрачає зв'язок з реальністю, а страх охоплює її з кожною клітиною. Вона відчуває, що це не може бути випадковістю, це повинно мати свою причину.

- Норо! - Донован почув її крик та одразу прибіг на допомогу.

   Всі хто чув її прибігли до кімнати, Дон почав крутити ручку дверей ванної, але вони були зачинені.

- Доноване, що відбувається? - занепокоєно запитав Радж, ледь заспокоївши своє дихання після швидкого бігу.

- Двері зачинені!  - відповів Дон, намагаючись вести себе хоча б трохи спокійніше, але безуспішно. Його руки тряслися від напруги, коли він думав, що із його коханою дружиною могло статися щось жахливе.

- Спробуй відімкнути ключем. - запропонувала Люсі.

   Дон швидко спробував за допомогою ключа, але двері не рухалися.

- Нічого не виходить! Вони заблоковані зсередини.

- Треба якось проникнути всередину і подивитися, що сталося! - сказав Арчер.

- Чи можна виламати двері? - запитав детектив у Куро.

- Звісно! - швидко відповів той.

   Він, всім своїм тілом навалився на двері, поки ті не тріснули, і він не увійшов до кімнати та не побачив Нору, налякану й усю в крові. Він швидко взяв рушник та підійшов до неї. Переляк та стурбованість були написані на його обличчі.

- Що сталося, Норо? Хто це зробив? - запитав він, дивлячись їй у очі.

- Я... Я не знаю. - жінка переривчасто дихала, її голос залишався приглушеним від шоку. - Я тільки хотіла прийняти душ, але... Кров...

   Донован спробував заспокоїти її, обійнявши дружину.

- Напевно щось у цистерні. - сказав Куро.

- Можливо, це була лише якась дивина через проблеми з трубами або з водою. - промовив він до жінки. - Ми дізнаємося, що там сталося. А зараз давай виберемося з цього кров'яного кошмару. - хоча чоловік й намагався дати їй зрозуміти, що все буде добре, але сам він тремтів коли обіймав її мокре тіло загорнуте у рушник.

   Після того, як Донован впевнився, що із Норою все добре, він разом із Куро пішли до цистерни яка знаходилася біля театру.

   Цистерна була старою та виглядала занедбаною. Від дощу вона наповнилася водою, й темна поверхня відбивала навколишні образи. Її стінки вкриті були водоростями, що створювало загадковий вид.

   Дон та Куро обережно підійшли до цистерни. Вони замислено дивилися на її водяну поверхню, сподіваючись побачити щось корисне.

- Там щось є! - збуджено сказав детектив, спробувавши розгледіти, що це.

- Можливо, там щось закрите або затонуло. - подумав власник.

   Вони направили в центр цистерни світло від ліхтарів, та не могли повірити своїм очам.

   Тіло жінки лежало непорушно, зігнуте у ненормальних для живої істоти позах. Її руки здавалися сплющеними, ніби вона протестувала проти страшних подій, які призвели до її трагічної долі. Волосся її розкинулося по мокрому дну цистерни, доповнюючи жахливу картину.

   Обличчя жінки було бліде, як мармур, з закритими очима, що здавалося відмовлялися бачити жах, який її оточував. Рот був ледь відкритий, наче вона змагалася за останні подихи.

   Тіло було повністю вологим та оббризканим  кров'ю, а мокра сукня прилягала до тіла, підкреслюючи контури без життєвої форми. Звідусіль пахло кров'ю та страхом, і навіть дощ, який продовжував падати, не міг змити цей моторошний запах.

   Труп спокійно лежав на дні цистерни, ніби зазнав страшного образу, що відбувся в цьому місці. Скупчення водоростей навколо тіла, виглядало неначе пам'ятник страшним подіям, які трапилися на острові Пісні.

- Це... це Халія. - пробурмотів Дон зі слабим голосом, не знаючи, що думати та що говорити.

- Ми повинні повідомити решту. - відповів Куро з серйозним виразом обличчя.

   З тяжкими серцями, чоловіки покинули місце злочину, щоб повідомити іншим про те, що вони знайшли. Новина про труп розповсюдилася швидко серед всіх присутніх, і панувала загальна збудженість та тривога.

- Ось, випий філіжанку гарячої кави, я налив туди трохи бренді. - сказав Чен, ставлячи чашку на столик перед Норою.

- Дякую... - відповіла вона.

- Третя жертва – потопельниця. - стривожено промовив Арчер хапаючись за голову.

- Її не втопили, а пробили голову. - відповів детектив. - Напевно, її вбили в іншому місці, а труп потім кинули в цистерну. (Дивно... Всі попередні вбивства були точно за сюжетом. Чому? Навіщо цього разу настільки очевидна постанова?)

- Ні, ні, ні! - вигукнула Люсі. - Досить!

- Люсі? - Нора із хвилюванням поглянула на неї.

- Ні! - акторка вибігла з вітальні.

- Люсі! - жінка побігла за нею.

- Норо! - а Донован за ними.

   Чоловік підійшов до дівчат, яких він знайшов сидячими в коридорі. Люсі була зруйнована, обличчя облите слізьми, а її очі блищали від безпорадності та розчарування. Вона сильно тремтіла, а руки миттєво стали сухими та захисно стискати її груди.

   Нора сиділа поруч із нею, тримаючи її в обіймах, намагаючись заспокоїти та дати зрозуміти, що все буде добре. Вона чула усі її скритні почуття, відчувала, як її тіло тремтіло від переживань. Донован підійшов ближче, уважно придивляючись до Люсі. Він був відчайдушно занепокоєний, але його обличчя залишалося безжальним, як у справжнього детектива. Він хотів знати правду, зрозуміти, що трапилося, та розкрити таємницю заради справедливості.

- Люсі. Ти нічого не приховуєш? - запитав він з глибоким голосом. - Про Єву Джин?

- Розкажи правду, будь ласка. - добавила Нора. - Інакше... Ти, швидше за все, будеш наступною жер...

- Я не винна! - різко викрикнула вона. - Не винна... То був нещасний випадок!

                             📖   📖   📖

                        Сцена четверта

- Нещасний випадок? - перепитала здивовано Нора.

- Мені було прикро, що її обрали на головну роль, я її ненавиділа. - відповіла Люсі. - Тому я просто хотіла її налякати. Чиста правда! Більше нічого!

   "Той момент у гримерці став недолугою трагедією, яка змінила все. В темному театральному приміщенні, засіяному кривавим світлом сцени, стояли Люсі, Іто та Сідні з дивними предметами у руках - скляна банка кислоти та маленькі колбочки. Намагаючись сховати свої наміри від підозрілих очей, вони зійшлися біля дзеркала, де Єва намагалася ладити своє обличчя перед виступом.

   Люсі пильно спостерігала за Євою, таємно зливаючи кілька крапель кислоти. З напруженим виразом, вона підходить до Єви, ніби випадково бризкає кілька крапель на спідницю дівчини. Єва, перелякана цим несподіваним діянням, відступає, не впоравшись із стримуванням своїх емоцій.

   Але банальність виникнення трагедії не ослаблює її жахливого впливу. Єва падає на підлогу, а колбочки Іто обривають її падіння, впавши поряд із нею, розбившись об стіл з банкою кислоти. Момент стає крижаним та безжальним, а кислота бризкає на обличчя дівчини, залишаючи сльозоподібні сліди на її яскравій шкірі.

   Люсі, Іто та Сідні залишаються поруч із Євою, що лежить бездумно на підлозі, а від їхніх очей випромінюється холодний, безжалісний план. Цей темний трикутник стає точкою виникнення страху та злості, яка обіймає всіх."

   Шок був настільки могутнім, що відбився на обличчях Нори та Донована зразу ж, коли вони почули про жахливий злочин у гримерці та зрозуміли, який план придумали Люсі, Іто та Сідні. Їх очі відбивали страх та недовіру, вони не могли повірити, що таке могло статися. Вирази обличчя подружжя говорили самі за себе, вони були збентежені та в одночасно нерішучі, як зіпсована мозаїка, що складалася з безлічі складних емоційних відтінків.

   Їхні погляди переплелися, і в тих хвилинах, коли вони знаходились поруч та сприймали цю страшну картину, вони мовчали, намагаючись осягнути те, що сталося.

- Якийсь час переночуєш у нашій кімнаті, а я в твоїй. - впевнено промовив Донован. - Норо, дивись за нею.

- Добре. - погодилась Нора, піднімаючи Люсі на ноги.

- Піду візьму чогось прохолодного попити. - сказав детектив та пішов на кухню.

- Дякую... - тихо проговорила дівчина.

- (Три люди довели Єву до самогубства: Іто, Сідні та Люсі. Дуже схоже, що це мотив убивств, що відбулися. Тоді вбивця, швидше за все, був близький з Євою... Наприклад... Коханець.) - думав він заходячи на кухню. - Та-ак... Чогось попити... - його увагу привернув якийсь зошит, він підійшов ближче та взяв його до рук. - Це ж... Щоденник Єви Джин! Звідки він тут? - він відкрив його та почав зачитувати.

   "Весь час думаю про Р. Він просто зводить мене з розуму!".

- "Р"? - чоловік читав далі. - "Сьогодні знову їздили вдвох на море. Таємний час наодинці...", "Так сильно закохатися в когось... Я живу тільки для Р!". - чоловік почав підставляти імена всіх чоловіків на острові. - Арчер Шадоу - "А.Ш", Чен Куайле - "Ч.К", Радж Луо - "Р.Л". Невже...

У той час, в Нори та Люсі.

- Як почуваєшся? - запитала Нора, але Люсі мовчала. - Не хвилюйся, Донован обов'язково спіймає вбивцю. Все буде добре! На вигляд не скажеш, звичайно, але коли треба, на нього можна покластися.

   Тільки під час розмови Нори, Люсі звернула увагу на щось незвичне. За вікном блищав слабкий промінь світла, а до нього близько підійшов темний силует незнайомця. Він замахнувся, та розбив вікно, вздовж кімнати пронеслись сильні подихи вітру. Краплі дощу падали на підлогу, і кожен крок незнайомця викликав страх, який відбивався на обличчях жінок. Вони підскочили, ледь стримуючи крики, вже піддавшись паніці.

   Незнайомець заліз у кімнату, тим самим налякав їх ще більше. Його обличчя було приховане за маскою, і лише зліва виступала коса темного волосся, як знак небезпеки. Вони побачили його очі, що вперто спостерігали за ними, серця їх забилися ще швидше. Взаємодія з ним була напруженою, вони спробували надати своїм голосам впевненості, але через страх, не змогли стримати тремтіння.

   Перед дівчатами стояв Привид Опери із ножем в руках.

- Норо! - Донован вбіг у середину. - Ти, Бей? - звернувся він до невідомого.

   У коридорі панувала мовчазна темрява, лише слабкі промені місячного світла пробивалися крізь вікна, змішуючись із слабким вогнем ламп. Дон не підозрював про наближення небезпеки, коли раптово відчув, що хтось зачепив його за плече.

   Перед ним стояв Привид - таємничий та жахливий. Маска ховала його обличчя, й тільки холодні очі блищали. Не давши Доновану навіть збагнути що сталося, Привид притиснув його до стіни. Його дихання було неприємно прохолодним, й в душі детектива звучало страшне передчуття.

   Ніж, блискавично виникнувши, піднявся до його голови, гостре лезо було недалеко від шкіри. Зловісний погляд Привида глибоко проникав у Донованові очі, викликаючи дезорієнтацію та безпорадність.

   Привид не сказав жодного слова, але його дії та вираз обличчя говорили самі за себе. Затемнене серце Дона билось, в його грудях було відчуття страху та нерозбірлива рішучість боротися, відбивалися одне від одного.

   Але раптом, як дим, Привид встав та побіг коридором, після пару секунд, зник з поля зору, наче його ніколи не було.

- Доноване! - Нора схвильовано вийшла з кімнати до нього та торкнулася до його щоки.

- Бей! - розлючений Дон побіг за ним. - Не втечеш! - за поворотом він врізався в когось. - Чене? - вони обидва шоковано дивилися один на одного.

- Що таке? - сказав Радж який тільки прибув. - Що трапилося? - за ним прибігли Арчер та Доджен.

- Тут був Бей! - відповів Дон.

- Що?! - Додж шоковано подивився на детектива.

Вони побачили сліди бруду які вели до вікна.

- Агов, дайте ліхтарик! - сказав сценарист, вони підійшли до вікна та оглянули море. - Це ж... - там плавала біла маска.

- (Бей, що тікав, помітив, що ми наближаємося з двох сторін, та спробував бігти через вікно. І зірвався в море.) - замислився Дон.

- У таку бурю він навряд чи виживе. - Додж видихнув.

- Це означає... Що вбивця мертвий? - промовив Арчер. - Як Привид в Опері?

- Що сталося? Навіщо ви тут усі зібралися? - до них підійшов Куро, мокрий з голови до ніг.

- Ми врятовані! - вигукнув Чен. - Цей Бей упав у море!

- Тепер усе скінчилося? - запитала Люсі.

- Так! - Чен підійшов та обняв її.

   Всередині Донована, відчуття впевненості та безпеки повністю розтопились, замінені гострим відчуттям підозри. Навіть в обіймах коханої Нори, що була в захваті від того, що загроза минула, його думки були зосереджені на Привиді.

- (Чому він так легко втік?) - Донован замислився. - (Що мотивує його дії?) - він не міг знайти відповіді на свої питання, і це робило його ще більше засмученим.

   Знаходячись серед радісних обіймів та поздоровлень, Дон прагнув виглядати, як і всі інші, але в його душі лунали тільки неспокійні думки. Він був впевнений, що Привид ще не зник з їхнього життя. Тимчасове перемир'я у нападах може бути лише способом дати їм відчуття безпеки, але він відмовився вірити, що загроза насправді зникла.

   З очима, що ніколи не переставали шукати небезпеку, Донован дивився на всіх присутніх. Вони зустрічалися з його підозрілим поглядом, але ніхто не розумів його страху та занепокоєння. Всі були занурені у свої радісні емоції, залишаючи Дона сам на сам з його демонами.

- (Може, це все моя уява?) - він спробував відкинути свої думки, але його серце не вдалося переконати. Він впевнений, що Привид не просто так зник, і все, що відбувається, має якийсь підступний план.

   Поки всі з ним раділи та обіймалися, Донован думав про наступні кроки. Він знаходився на краю двох світів - світу нормального життя, який він міг би повернутися, та світу загадкових злочинів, який магнетично тягнув його в себе. Йому було не легко прийняти рішення, але його внутрішній голос казав йому, що він не може забути Привида та його мотиви.

- (Цей погляд... Так безглуздо вмираючі люди не дивляться.) - він провів рукою по підвіконні, той був чистий. - (Все-таки це прийом... Тоді виходить, що вбивця... Він і є справжній Бей та справжній Привид... Один із них?)

   Ще одна боротьба розгорталась у серці детектива - боротьба між розумом та серцем, між миром та неспокоєм, між нормальним життям й темним світом злочину. Він відчував, що його рішення неодмінно змінить все, що його оточує, і його життя назавжди віддасть одному з цих світів. Та все, що він хотів, - це знайти відповіді та зупинити Привида, хто б він не був.