"Справжній детектив не розгадує загадки, він знаходить відповіді, які вже існують."

                            📖   📖   📖
                         Сцена перша

— Пекельний Лялькар перебуває серед нас?! — здивовано вигукнула Пейдж, порушивши важку тишу, яка огорнула фойє готелю. Її голос звучав різко, тривога та паніка відбилися на обличчі, очі зблиснули недовірою.
   Донован, стоячи у центрі, поглянув на присутніх з крижаною твердістю в очах. Його погляд був холодним та проникливим, ніби він зазирав у саму душу кожного. Кожен присутній відчував, як невидимі крижані пальці детектива пронизують їх, змушуючи внутрішньо здригнутися.
— Так, — його слова прозвучали холодно і рішуче. — Я несподівано побачив одну річ, яка допомогла мені розкрити загадку. Це був... — він зупинився на мить, щоб посилити напругу, — цей нефрит.
   Брюс мовчки поклав на стіл зелений камінь, і його глухий звук ніби відбився луною в серцях усіх присутніх. Тривога зростала, погляди зосередилися на камені, який тепер здавався моторошним символом чогось злого.
— Той самий, що стоїть у нас у кімнатах? — здивовано промовив Адріан, трохи похитнувшись від напруги.
— І за ним ви змогли визначити, хто злочинець?
— Цей нефрит спочатку лежав у кімнаті Скарлет, — спокійно пояснив Дон, продовжуючи пронизливо дивитися на кожного з них, — але, після того, як її вбили, камінь зник і опинився в кімнаті поверхом нижче. — він зробив ще одну паузу, спостерігаючи за реакцією, ніби насолоджуючись моментом, коли істина почала проникати в їх свідомість. — Злочинець переніс нефрит, щоб відвести підозри.
— Переніс злочинець?
   Еш, який весь цей час мовчав, підняв руку до скроні, ніби намагаючись зібрати думки в єдине ціле. Його брови зійшлися на переніссі від напруги:
— А навіщо йому це робити? — запитав менеджер.
   Донован, нахилившись уперед, здавалося, змінив усю атмосферу в кімнаті своєю впевненістю. У його голосі більше не було сумнівів, лише незаперечна істина:
— Для того, щоб втекти з кімнати Скарлет!
   Від його слів у фойє зависла важка тиша. Шок та страх повільно огортали кожного. Їх серця шалено билися в грудях, і на якусь мить здавалося, що кімната стала меншою, стіни підступають все ближче, ніби затискаючи їх у пастці. Кожен присутній інстинктивно відчував небезпеку, але водночас намагався приховати паніку за маскою байдужості.
— Побачивши злочинця, Скарлет закричала. Ми одразу ж поспішили до її кімнати. Вбивці потрібен був швидкий шлях для втечі. — його голос став дедалі напруженішим, ніби кожне слово вагомо відлунювало в приміщенні, пронизуючи всіх присутніх. — Тут він знову застосував той самий принцип гойдалок, який використовував раніше, щоб покинути місце вбивства Тео. Він прив’язав мотузку до тіла Скарлет і спустив її з вікна. А потім перекинув мотузку через гілку дерева. Використовуючи тіло Скарлет як противагу, він сам вистрибнув за вікно.
   Всі затамували подих. Очі присутніх були прикуті до Донована, а тиша ставала все важчою, здавалося, можна було почути, як стискаються пальці на кулаках від нервового напруження.
— Але саме в цей критичний момент вбивця зрозумів, що зробив фатальну помилку. — він зробив паузу, ніби чекаючи, поки всі нарешті зберуться з думками.
— Момент? — Нора нахилилася вперед, її голос лунав тремтливо. — Що він не врахував?
— Вагу свого тіла, так? — припустив Фелікс, піднімаючи погляд на Донована.
   Той кивнув, підтверджуючи здогадку, його голос був як холодний дощ на розпеченому камені.
— Так. Вага його тіла виявилася легшою, ніж у Скарлет. Тому йому знадобилися додаткові п’ять кілограмів ваги. Ось для чого він узяв цей шматок нефриту.
   Детектив жестом показав на зелений камінь, що лежав на столі. Тепер погляд кожного з присутніх був спрямований на нефрит, який раніше здавався звичайним декоративним елементом, але зараз набув похмурого символізму.
— Він використовував його, щоб збалансувати вагу та спуститися з кімнати Скарлет, а потім підкинув його в найближчу кімнату, розташовану поверхом нижче. — Дон знову подивився на всіх, а у присутніх з'явилася тінь підозри, коли кожен думав про можливого винуватця. — Після цього втік.
   Фін, який досі мовчав, нахмурився, спостерігаючи за обличчями своїх товаришів. Він підозріло поглянув на Пейдж, його голос був невпевнений:
— Тобто виходить, що вбивця важить менше, ніж Скарлет?
   Дівчина помітно зблідла, її руки нервово ковзнули по сукні, а на очах з’явилися сльози від несправедливого звинувачення.
— Це не я! — її голос тремтів, у ньому відчувалося обурення та страх. — Як би я змогла? Я навіть не знаю, як це зробити!
   Її очі благали про підтримку, і вона озиралася навколо, намагаючись знайти союзника серед присутніх. Але підозра висіла в повітрі, і жоден із них не ризикував стати на її бік.
— Будь ласка, не поспішайте зі звинуваченнями. — Донован підняв руку, зупиняючи подальші суперечки. — Є ще дещо, що я хочу вам показати... Гарете!
   Гарет, до того мовчазний, як тільки почув своє ім’я, одразу ж схопив камеру, його руки тремтіли від нервів, але він швидко підключив пристрій до телевізора. Екран засвітився, і всі присутні зробили крок уперед, наближаючись до нього. У кімнаті не залишилося нікого байдужого – кожен відчував напругу, яка заповнила простір.
   Ця мить застигла в часі. Кожен погляд був прикутим до екрана, кожне серце билося швидше, очі блищали від напруги й страху перед тим, що ось-ось відкриється.
— Ну і що ти нам хочеш показати? — не витримав Арчі, його голос зірвав тишу в кімнаті, прозвучавши різко, майже різанувши присутніх.
— Будь ласка, спробуйте згадати: коли вбили Тео, дядько запитав усіх вас про вагу тіла. Ось ця сцена.
   На екрані з'явилося відео, а голоси персонажів, які відтворювали минулі події, звучали гостро, як удари ножем:
"— Моя... Моя вага п'ятдесят п'ять кілограмів, — першою відповіла Пейдж, її голос тремтів від нервозності, проте прозвучав досить виразно.
— Вісімдесят один кілограм, — продовжив Фін, здавалося, не усвідомлюючи, що його слова зараз набувають нового значення.
— У мене — п'ятдесят три. І що з того?! — Скарлет роздратовано відповіла, її тон звучав так, ніби вона втратила терпіння ще тоді.
— А я — десь у районі сімдесяти двох кілограмів, — промовив Арчі, його звична усмішка тоді не видавала нічого підозрілого. — Це вам що-небудь говорить?"
   Зараз, у теперішньому моменті, всі в кімнаті нервово пересмикнули плечима. Здавалося, час сам по собі став більш тягучим, відчуття невідомої небезпеки давило на груди кожного.
   Нора, завмерши, підняла руку до обличчя, її голос лунав так тихо, що майже зривався:
— П'ятдесят три кілограми? Пейдж важча за Скарлет?! — її шок був очевидним, адже це просте спостереження змінило всі її підозри.
   Брюс нахмурився, його голос пробивався крізь глуху тишу:
— Так хто ж тоді злочинець?
   Донован, завжди впевнений у собі, тепер замовк на кілька секунд, насолоджуючись моментом. Він відчував, як усі навколо схвильовано оглядалися, не знаючи, що їх чекає. Усі присутні озиралися собі за спини, кожен прагнув знайти того, хто зруйнує цю моторошну загадку.
— Тут є тільки одна людина, яка важить менше за Скарлет...
   Погляди тепер поступово почали звертатися в кінець кімнати, туди, де стояв той, чия тінь давно висіла над цією справою. Тиша в кімнаті була важкою, мов гроза перед бурею.
   І от, нарешті, тихий, майже невпевнений голос пробився крізь екран телевізора:
"— Наскільки я пам'ятаю, я важу приблизно п'ятдесят кілограмів, — Еш нервово поправив свої окуляри."
   Очі всіх присутніх миттєво застигли на ньому. Його незграбний рух, який раніше здавався невинним, тепер перетворився на ознаку страху. Усі його жести видавали тривогу, яку він безуспішно намагався приховати.
   Детектив зробив крок уперед, його голос наповнив кімнату, мов грім.
— Еш Рошні! Це ти вбив Джейкоба, Тео і Скарлет! Ти — Пекельний Лялькар!
   Остаточна заява пробила тишу, як блискавка вночі. Еш зблід, його руки різко стиснулися в кулаки. Він оглядався навколо, ніби шукав спосіб втекти, але тиск поглядів присутніх став нездоланною перешкодою. Його тіло тремтіло від страху й усвідомлення, що тепер він загнаний у кут.

                           📖   📖   📖
                         Сцена друга

— Еш... — очі Пейдж були наповнені сум'яттям і розгубленістю. Вона не могла уявити, що людина, яку вона так добре знала, може бути замішана в такому жахливому злочині.
— Пекельний Лялькар? — Арчі засміявся, але його сміх швидко перетворився на знервований кашель. Він був шокований і не знав, як правильно реагувати. Його звичні трюки з іронією й сарказмом не могли врятувати його цього разу.
— Це, дійсно, він. — впевнено і без тіні сумніву промовив Фелікс, який завжди зберігав спокій навіть у найнапруженіші моменти.
— Зачекайте хвилину... — голос Еша звучав нервово, але в ньому ще була надія на те, що він зможе виправдатися. — Це так. Я і справді важу всього п'ятдесят кілограм, але називати мене вбивцею через це... чи не занадто це? Крім того, коли труп Джейкоба зник з поїзда, як би я зміг перенести його в готель? Коли я сходив з поїзда, у мене теж перевірили багаж. У такій ситуації, це було б неможливо...
   Його голос ставав все більш нервовим. Його тіло напружилося, він жестикулював, намагаючись підкріпити свої слова. Його серце билося шалено, і кожен рух виглядав занадто різким, занадто нестриманим.
   Однак, Донован залишався незворушним. Його погляд був спрямований прямо на підозрюваного. Він знав, що слова вбивці – це остання спроба врятувати себе.
— Еше... — спокійно сказав він, його голос був настільки впевнений, що здавалося, ніщо не могло похитнути його твердження. — Як я вже сказав раніше, у цій справі вирішено вже всі загадки. Звичайно ж, я розгадав і трюк із переміщенням тіла теж. Ти влаштував усе в такий спосіб, що труп із потяга був доставлений у цей готель без використання твоїх власних рук.
— Дурниця якась! — роздратовано промовив Арчі, відкинувши руки за спину, намагаючись зберегти холоднокровність. — Поїзд до Мертвої Пустки ходить тільки один раз на два дні.
   Детектив злегка всміхнувся, вловивши натягнутість в голосі фокусника, і з легкістю вийняв з кишені складений папірець.
— Ось ключ до всієї цієї магії, — він дістав квитанцію, і присутні напружено стежили за кожним його рухом.
— Так це ж... залізнична багажна квитанція? — голос Нори звучав тихо, майже недовірливо. Вона не хотіла вірити, що звичайна квитанція може мати настільки вагоме значення у цій справі.
— Так. Для трюку в купе тобі потрібна була тільки голова Джейкоба. Інша частина тіла була упакована в багаж і доставлена в готель вантажниками.
— Ха! — усмішка Еша виглядала натягнутою, як тріснуте скло, що ось-ось розлетиться на шматки. — Ти сказав це так серйозно. Я вже подумав, що ти запропонуєш щось вагоміше. Як би я зміг відправити багаж із поїзда? Крім того, труп директора ми виявили в готелі практично одразу після приїзду сюди. Я ще ніколи не чув, щоб багаж доставляли раніше прибуття.
— Але це дійсно так. Секрет у тому, що ти влаштував паніку, повідомивши всім про бомбу в поїзді, після закінчення того магічного шоу.
   Брюс від несподіванки сіпнувся вперед, його очі наповнилися тривожним здивуванням.
— Що?! Паніка через бомбу? — його голос звучав гучно, ледь не у вигляді крику. Він не міг уявити, що все це — лише частина великого плану.
— Так. Ми тоді подумали, що це був жарт злочинця, але, насправді, він був необхідний йому, щоб провернути трюк зі зникненням трупа. Того дня, після магічного шоу, злочинець зателефонував нам і попередив, що скоро в поїзді вибухне бомба. Для того, щоб евакуювати пасажирів, поїзд екстрено зупинився на найближчій станції. Саме в цьому і весь сенс.
   Тепер усі присутні знову перевели погляди на Еша, але він стояв, неначе скам'янілий. Його очі були широко розплющені, а пальці знову нервово стискали краї піджака. Його усмішка поступово зникла, поступаючись місцем панічному виразу.
— Дивіться сюди... — знову заговорив Донован, вказуючи на екран телевізора.
   Тиша знову огорнула фойє. Нора, злегка затамувавши подих, схилила голову вперед, намагаючись краще роздивитися екран. Фелікс склав руки на грудях, спостерігаючи за тим, що відбувається, з непохитним виразом на обличчі. А Пейдж відступила на кілька кроків, невпевнено дивлячись на Еша — людину, яку вона, здавалося, більше не впізнавала.
— Одночасно із зупинкою нашого поїзда... біля цієї платформи стояв інший.
— Це ж... поштово-багажний поїзд! — вигукнула Пейдж.
— Точно. Це якраз той самий поїзд, що використовують для перевезення багажу. І коли наш поїзд ще тільки-но прибував у Мертву Пустку, цей — вже був там.
— Справді...
— Еше! — детектив дивився прямо на нього, його голос ставав усе більш впевненим і категоричним. — Ти заздалегідь розрахував час, коли наш поїзд наблизиться до вантажної станції, а потім навмисно зателефонував нам і розповів про бомбу. І зробив ти це для того, щоб змусити наш поїзд зупинитися на тій самій станції, що й багажний. Найімовірніше, ти заздалегідь планував використати цей багажний поїзд, тож завчасно вислав свій багаж у точно таких самих сумках, у які спакував тіло. І коли ти знайшов там свій багаж, ти непомітно підмінив сумки. Вантажний потяг прибув на кінцеву станцію раніше за наш, і сумки доставили в назначену кімнату працівники, які нічого не підозрювали. А ти прикинувся звичайним постояльцем готелю, який заздалегідь надіслав багаж зі свого будинку.
   Брюс стояв мовчки, але його обличчя відображало внутрішнє захоплення планом злочинця.
— Як усе продумано... — офіцер повільно видихнув, стискаючи долоні в кулаки, немов не вірячи у те, наскільки хитро все було сплановано.
— Доноване, а хто ж був одержувачем цього багажу?
— Так, трюк не був би повним без одержувача багажу. Але ним мав бути хтось, не пов'язаний із "командою магів". Це був Філіп Маріонетка.
— Це та людина в білій масці, про яку розповів адміністратор?
   Адріан, котрий до цього моменту спостерігав за всім мовчки, тепер уперше втрутився. Його погляд був спрямований прямо на Еша, а голос звучав із глибоким недовір'ям:
— Значить той Філіп насправді був замаскованим Ешом?
— Так, — продовжив Дон звертаючись до підозрюваного. — Ти приїхав у цей готель за два дні до нашого прибуття. Закривши обличчя білою гумовою маскою, ти записався як Філіп Маріонетка. А коли поїзд подали у зворотному напрямку, ти швидко замаскувався під іншу людину і повернувся назад у Елінд. Коли реєструвався, ти заборонив персоналу готелю входити в твій номер, щоб ніхто не дізнався, що кімната два дні стояла порожня. А потім, двома днями пізніше, туди доставили сумки з тілом. Прибувши в готель знову, ти поспішив у кімнату Філіпа, де підвісив труп директора до стелі, прямо, як цю скручену маріонетку.
   Чоловік неспішно підняв догори ляльку, яку тримав у руках, неначе демонструючи всім фінальний штрих його розгадки. У кімнаті запанувала гнітюча тиша.
— Ну що, не хочеш тепер мені ще що-небудь розповісти?
   Еш повільно видихнув, відчуваючи, як увага всієї кімнати сконцентрована на ньому. Його пальці нервово смикнулися, але швидко затихли. Він посміхнувся майже непомітною, гіркою усмішкою.
— Ну треба ж... Передчуття мене не обмануло. У мене майже вийшло: найграндіозніший трюк у моєму житті був практично завершений... Все-таки, потрібно було мені тоді простежити, що ти точно загинув, Донован Беккет. — його голос на мить зазвучав із металевим відтінком, підкреслюючи злість на самого себе за недопрацювання.
   Детектив слухав уважно, його обличчя залишалося незворушним, але очі стали трохи твердішими, коли Еш продовжив:
— Ти маєш рацію. Це я вбив Джейкоба та інших. Я — Пекельний Лялькар.
— Ого! Це, дійсно, щиросердне зізнання.
— Хм... Коли магію вже викрито, фокусник має негайно закінчити трюк, — Еш не міг стримати саркастичної усмішки, його очі блищали від якоїсь дивної, фанатичної гордості.
— Еше, я б хотів поставити тобі одне запитання: чому ти використав саме такий спосіб? Ти розробив такий складний план... Вважаю, що можна було б придумати простіший і безпечніший сценарій, щоб покінчити з ними. Але ти, тим не менш, пішов на ризик і навіть спеціально надіслав до поліції попереджувальний лист. Це ж виглядає так, ніби ти сам захотів, щоб тебе притиснули до стіни!
— Так, адже, це ж дуже нудно, просто вбити їх.
— Що ти сказав?!
— Я хотів продемонструвати досконалу магію. Красивий, загадковий і божественно-артистичний виступ, щоб публіка просто заціпеніла на місці. Саме так!
   Раптово, він зробив граційний рух рукою і підкинув свої окуляри в повітря. На очах у всіх окуляри почали повільно обертатися, а потім перетворилися на троянду, яка м’яко розсипалася пелюстками вниз. Присутні мовчки спостерігали, не в змозі повірити своїм очам.
— Я ж, чарівник як ніяк.
— Ти?!... — викрикнув Арчі, наповнений гнівом і недовірою. — Чарівник? Та хто ти взагалі такий?!
— Хто я? Я — законний спадкоємець записника Арлін Шенн.
— Ну звісно ж! Ти й Арлін... — тихо прошепотів Фелікс, який стояв поруч, але в його голосі прозвучала ясність.
— Так, — спокійно продовжив Еш, — Я — єдиний син убитої Арлін Шенн.
   Ці слова, як громовий удар, сколихнули кожного в кімнаті. Атмосфера стала важкою, ніби кисень раптово вичерпався. Кожен із присутніх опинився у своєму власному світі шоку і недовіри. Очі Арчі розширилися від страху, його пальці мимоволі стиснулися в кулаки, а обличчя стало блідим, наче він зіткнувся з привидом минулого.

                           📖   📖   📖
                          Сцена третя

   Пейдж стояла вражена, її очі широко розкриті від шоку. Вона знала історію Арлін Шенн, але думка про те, що перед нею стоїть її син, не вкладалася в голові.
— Син учительки?... — її голос був тихим, майже безбарвним.
— Це нонсенс! Я ніколи не чув, що у Арлін був син! — слова Арчі вирвалися різко, зі злістю і панікою, неначе ця правда могла зруйнувати його світ.
— Це не дивно, що ви всі нічого не знали. Мій батько навіть мені сказав, що мама померла, коли я був ще маленьким. Я сам бачив її тільки два рази в житті.
   Він на мить замовк, його погляд віддалився, ніби він знову занурився в спогади свого далекого дитинства.
— У дитинстві я разом із батьком жив у Ра-Восенг. І коли мені було сім років, батько якось привів мене на магічне шоу в центральному парку. Саме тоді я вперше побачив Арлін Шенн. — Еш продовжував спокійно, але його голос став більш задумливим, — Я був так зачарований її магією, що навіть не помітив, як потім сам почав вивчати фокуси.
— Схоже, вони — точно родичі... — у цих словах відчувалася тиха згода з тим, що все стало на свої місця. Брюс ніби нарешті зрозумів, чому в Еша завжди була таємнича харизма.
— Ти — такий самий, як я, Доноване.
— Ні, — чоловік відповів коротко, але рішуче. Здавалося, він зовсім не піддався на цей виклик.
— Просто я отримую задоволення, обманюючи глядачів, а твоя місія — це викривати складений іншими людьми сценарій.
   Із цих слів було зрозуміло, що для Еша це була не просто гра — це був його сенс життя.
   Наступний спогад охопив його як раптовий спалах. Він знову був тим хлопчиком.
— Я відзначив свій десятий день народження і, як зазвичай, відпрацьовував у парку фокуси. — почав він, його голос звучав тихо, ніби він говорив сам із собою.
   "Арлін, яка з'явилася наче примара з його минулого, підійшла до нього з усмішкою, яку він запам'ятав на все життя:
— Гей, хлопчику! Ти цікавишся магією? — її голос був м'яким, але сповненим енергії.
— Угу...
— Ну, тоді дивись сюди! — сказала Арлін і зробила простий, але неймовірно ефектний фокус із трояндою.
   У хлопчика було відчуття, що його серце зараз вистрибне з грудей.
— Чудово! Як ви це зробили?! А! Я вас згадав! Ви та сама фокусниця, яку я бачив тоді в Ра-Восенг! — маленький Еш був у захваті, його голос бринів від захоплення.
— Га? — жінка здивовано подивилася на нього.
— Ваша магія була просто сліпуча! Тому, я теж вирішив вивчати магію. Сподіваюся, що і я зможу стати таким же класним фокусником, як і ви!
— Правда? — вона на мить задумалася, а потім усміхнулася. — Ось, значить, як... То ти хочеш стати фокусником?
— Ага! — з ентузіазмом відповів хлопчик, майже стрибаючи від щастя.
— Тоді зробимо так: якщо ти продовжуватимеш тренуватися, я поділюся всіма своїми магічними секретами з тобою.
— Що? Правда?! Я обіцяю! Обіцяю! — його обличчя було наповнене радістю та надією."
   Теперішній Еш, оповідаючи цей спогад, знову усміхнувся, але це вже була не дитяча усмішка. Це була усмішка людини, яка втратила все і вирішила помститися світу, створивши свою власну ілюзію, де він — головний майстер гри.
— Відтоді я ніколи її більше не бачив. Коли мені було двадцять років, помер мій батько, а я вирішив поїхати вчитися основ магічного мистецтва. Коли я пакував речі мого батька, я випадково знайшов його щоденник. Там були записані всі його спогади про Арлін Шенн. Також там йшлося і про те, що вона - моя мати. Про її смерть я почув уже через два роки, коли продовжував своє навчання в Бакумані. Чесно кажучи, це був великий удар для мене. Тому що вона померла ще до того, як я зміг стати відомим фокусником. Коли я повернувся в Ра-Восенг після завершення курсів, серед листів я виявив ось це, — він дістав записник із кишені піджака. — Там були записані секрети трюків геніальної чарівниці Арлін Шенн. Вона, справді, поділилася всім зі мною. І це вразило мене найбільше.
— Виходить, що у неї було дві записні книжки?
— Так. Причому друга — та, яку дістав Арчі та інші, була всього лише копією, — голос Еша був пронизливо холодним, наче він розкривав давно забуту правду, заховану в тіні років. — Після цього я спакував свої речі і повернувся назад у Елінд. Насамперед я попрямував на шоу учнів Арлін Шенн. Але те, що я там побачив, було... — він зробив коротку паузу, щоб відчути напругу в кімнаті.
   Його обличчя спотворилося на секунду від ледь помітного болю, який він намагався сховати, проте у його очах було видно гнів, що знову розгорався зсередини.
— Я був просто шокований. Усе те, що команда магів називала оригінальними номерами, майже дослівно повторювало записи із зошита. Для того, щоб дізнатися правду, я приєднався до них як менеджер. А потім...
   Арчі, який стояв осторонь, з кожним словом відчував, як земля під ногами розходиться. Його серце билося швидше, а руки непомітно тремтіли. Він спробував сховати свій страх за звичними зухвалими словами, але очі видавали його внутрішній панічний стан.
   Еш зробив крок уперед, його голос став ще гучнішим і напруженішим, коли він почав розповідати ту підслухану розмову, яка змінила все:
" — Так! — першим заговорив Джейкоб. — Цього я не очікував... Ми ж хотіли просто заманити її під стелю і, всього лише, погрожувати їй трохи... Хто б міг подумати, що все так вдало складеться і ця дошка відвалиться!
— А це був не збіг, — відповіла Скарлет. — Фін учора мені сказав, що це Арчі зробив щось із дошками, ще перед тим як ми всі прийшли туди.
— Тобто, цей шмаркач?! — вигукнув Тео, не вірячи почутому."
   Арчі, відчуваючи, як його паніка починає перетворюватися на відчай, спробував зберегти контроль, виступаючи з показовою зухвалістю.
— Гей, гей! — він різко перебив сповідь Еша, його голос нервово тремтів, але слова звучали наполегливо. — І як довго ви ще збираєтеся слухати балачки цього вбивці? Офіцере, заарештуйте його швидше!
   Він намагався повернути ситуацію під свій контроль, але, здавалося, сам розумів, що це марно. У його рухах відчувався неспокій, і навіть коли він зухвало кинув записну книжку під ноги Ешу, це був не жест впевненості, а спроба врятувати себе від провалу.
— Ось вона, та сама записна книжка.
   Еш подивився на кинуту йому книжку і лише посміхнувся. Його погляд був сповнений презирства.
   Брюс стояв із розширеними очима, його руки стиснулися в кулаки, а обличчя було спотворене гнівом. Від того, що він щойно почув, усе всередині нього кипіло.
— От лайно! Так це, дійсно, був ти?! — він ледве стримувався, щоб не кинутися на Арчі, голос гримів від люті.
— Вона сама віддала її нам! — самовдоволена посмішка не покидала його обличчя. — Навіть якщо я випадково й опинився тоді там під стелею, хіба можна через це стверджувати, що це я вбив Арлін? Це абсолютно нічого не доводить!
— Ах ти, виродку!
   Еш повільно нахилився і підняв записну книжку з підлоги, обережно перегортаючи сторінки. Його очі ковзали по тексту, і в одну мить він зупинився на конкретному записі. Розуміння спалахнуло в його погляді.
— Усе нормально, офіцере, — раптом спокійно промовив він.
— Що? — Брюс спантеличено повернувся до нього.
— Скажіть, Арчі, я можу залишити цю книжку собі? На згадку про мою матір.
— Звичайно, бери, — відмахнувся той. — Я вже запам'ятав там усе, до останнього слова.
— Ось, значить, як... — прошепотів він сам до себе, зітхаючи. — Ну що ж, ходімо, офіцере. Я просто хотів повернути собі цей зошит, ось і все.
   Брюс повільно, не відводячи очей від Еша, надів йому наручники. У його очах ще світилася підозра, але він не міг ігнорувати відчуття, що у цій історії є щось більше, чого вони ще не знають. Вони почали рухатися до виходу, коли Еш несподівано зупинився і поглянув на Нору.
   Його очі засвітилися дивним блиском, а на обличчі з'явилася легка, майже лукава усмішка, яка змусила жінку здригнутися.
— Що це було? — прошепотіла вона. — Якась неприємна посмішка...
   В її голосі чулася невпевненість, а її руки нервово зім'яли тканину на сукні. Вона не могла позбутися відчуття, що ця історія ще не закінчена, і що усмішка Еша приховує дещо темніше, ніж усі ці фокуси.
   Сонце піднялося високо, своїми променями воно лагідно огортало все навкруги, неначе намагалося стерти важкість подій останніх днів. Повітря було насичене свіжістю нового дня, але між людьми все ще висіла невидима напруга, яку не змогли розвіяти навіть теплі сонячні промені. Група учасників нарешті зібрала свої речі, залишаючи позаду готель, що став свідком численних таємниць і зради.
   Арчі ішов попереду, явно задоволений тим, що сталося. Його кроки були легкі, рухи розслаблені, і він весь час кидав переможні погляди на інших. Як тільки він побачив поїзд, що тільки-но прибув на колію, його настрій, здається, піднявся ще більше. Він рвучко ступив на сходинку вагону, намагаючись першими кроками зафіксувати свою перемогу.
— Ну нарешті! — промовив він із радісною усмішкою, яка майже затьмарювала сонце. Його голос був наповнений задоволенням, наче він тільки що виграв найважливіший приз у житті. — Можна буде поспати всю дорогу до Елінду.
   Його сміх, що лунав за ним, здавався безтурботним, але інші не могли поділяти його легкості. У повітрі ще залишалися невисловлені запитання, незакриті рани від подій, які щойно відбулися.
   Донован, не відриваючи погляду від Арчі, зціпив зуби. Його руки нервово стиснулися в кулаки, і в очах спалахнув вогонь несправедливості.
— Це так несправедливо, — пробурмотів він, його голос був наповнений гіркотою. — Все сходить йому з рук.
   Гарет підійшов ближче, його плечі були опущені, він явно відчував втому не лише фізичну, а й моральну.
— Усю правду розкрито, а доказів узагалі ніяких немає... — сказав він зі зітханням, ніби його віра у справедливість була підірвана.
   Нора стояла на місці, ніби приклеєна до землі. Її погляд затримався на Еші, якого поліціянти саме забирали в наручниках. Вона дивилася на нього з відчуттям важкості у грудях, згадуючи той момент, коли він обернувся й кинув їм ту свою дивну, тривожну посмішку. Посмішка, що ніяк не давала їй спокою. Її мозок раптом затріпотів від прозріння — все склалося в єдиний пазл. Вона зробила крок уперед, із серцем, що шалено калатало в грудях.
— Еше! — вигукнула вона, її голос був наповнений неспокоєм і сум'яттям. — Що ти...
   Еш, відчувши її заклик, зупинився. Він повільно обернувся, його обличчя залишалося незворушним, але в очах промайнула м'яка іронія. Його голос, коли він заговорив, був таким же м'яким, спокійним, майже ласкавим, але в кожному його слові було приховане щось більше.
— Я зробив усе, що мені було потрібно зробити, — сказав він, усміхаючись їй. — Ви дуже гарна жінка, я навіть трішки заздрю Доновану, що він зміг знайти таку як ви.
   Його слова пробилися до серця Нори, і вона на мить застигла, відчуваючи змішані емоції. Її щоки ледве помітно почервоніли, але вона відчула не схвильованість, а щось інше — дивне занепокоєння, що глибоко проросло в її душі.
   Дон миттєво надав своєму голосу загрозливих ноток, зробивши крок уперед, ніби захищаючи Нору.
— Тільки спробуй їй щось зробити...
   Еш м'яко усміхнувся, ніби зовсім не боявся його.
— Заспокойся, — сказав він, голос його був ледве чутним, але в ньому вловлювалася впевненість і відчуженість. — Я не збираюся її забирати. Що стосується Арчі — Арлін сама покарає його.
   Нора знову вдихнула, коли зрозуміла, що він щось замислив. Але перш ніж вона встигла щось сказати, Еш завершив, ледве стримуючи усмішку:
— Вона використовує "палаючий вогняний молот".
   Його слова прозвучали як передчуття чогось жахливого, але вони були вимовлені так спокійно, ніби це був просто черговий фокус. Після цих слів Еша поліціянти повели далі, його фігура зникала вдалині. Нора стояла на місці, відчуваючи, як її серце тривожно стискається. Слова Еша залишилися з нею, їх відлуння ще довго звучало в її голові.
   Жінка знала — справжнє покарання тільки почалося.

                          📖   📖   📖
                     Сцена четверта

   Місто Елінд було залите яскравим сонячним світлом. Гарет, Донован та Нора повільно йшли вузькими вуличками міста, прямуючи до великого театру, де мав відбутися сольний виступ Арчі. Незважаючи на те, що день був теплим і приємним, атмосфера навколо театру була дещо напруженою.
— Як багато тут людей... — м’яко прошепотіла жінка, озираючись навколо. Її очі ковзали по натовпу, який жваво обговорював майбутнє шоу.
   Донован, пильно оглядаючи натовп, здався зануреним у свої думки. Він завжди підозріло ставився до Арчі, і зараз його логіка підказувала йому, що цей виступ може виявитися далеко не звичайною театральною виставою. Його очі блиснули, коли в натовпі він помітив знайоме обличчя.
— Норо! Ідіть сюди! Сюди! — почувся голос, що вирвав її зі стану замисленості. Це був Брюс, який стояв трохи далі, махаючи рукою.
— Ну треба ж, дядьку, ти теж тут?
— Так, ми дізналися, що цей Арчі дає сольну виставу. Насправді, я не хотів сюди приходити, але суперінтендант чомусь наполіг.
— Наполягав? — скептично повторив Донован, відчуваючи, як його підозри почали лише посилюватися.
   В цей момент до них підійшов Фелікс, його обличчя теж було серйозним, і він коротко кивнув на натовп.
— Ми тут зовсім не для того, щоб дивитися на фокуси Арчі. Просто, у мене є передчуття, що тут щось трапиться.
   Вони зайняли свої місця. Натовп поступово затихав, очі всіх були прикуті до сцени. М'яке світло погасло, зануривши зал у темряву, залишаючи лише тьмяні обриси навколо. Тиша стала гнітючою, але всередині кожного глядача вже зростала напруга.
   Раптом включилися прожектори, яскраві й ріжучі, різко освітлюючи сцену, наче розбиваючи темряву. Світло було настільки потужним, що Нора, на мить заплющивши очі, відчула, як її тіло напружилося. Її інтуїція в цей момент стала невблаганною — щось мало статися.
   Арчі стояв посеред сцени з самовпевненою посмішкою, оглядаючи натовп, який зібрався для його сольного магічного шоу. Його голос звучав гучно і урочисто, немов він вже був на вершині світу.
— Пані та панове! Ласкаво просимо на перше сольне магічне шоу. П'єро Арчі! — його слова розливалися по залу, заповнюючи кожен куток театру, як туман, що поступово обгортав глядачів.
   Завіси неспішно роз'їхалися в різні боки, відкриваючи сцену. Перед присутніми постав величезний камінь, похмурий та таємничий. Він ніби виростав із землі, загрозливо нависаючи над сценою. Напруга в залі посилювалася, глядачі з цікавістю і тривогою спостерігали за кожним рухом Арчі.
— Отже, зараз я увійду в цей гігантський камінь, а потім він повільно підніматиметься в повітря і його з усіх боків охопить палюче полум'я. Я назвав цей номер: "літаючий палаючий камінь"!
   У цей момент Нора схилила голову до Донована і прошепотіла з гіркою іронією в голосі:
— Це, мабуть, ще один трюк, вкрадений із книжки Арлін.
   Її слова були просякнуті болем і розчаруванням, вона відчувала злість від того, як Арчі використовував талант матері Еша для власної слави. Але водночас, в її очах блищало щось більше — передчуття, що цей виступ може закінчитися не так, як він собі запланував.
— Га? Що буде зі мною? Зі мною все буде гаразд! Я ж, усе-таки, фокусник, а зникнення — це фірмова фішка фокусників.
   Його слова прозвучали впевнено, але для тих, хто уважно стежив за його поведінкою, було помітно легке хвилювання в його очах. Він не міг собі дозволити помилку, не сьогодні.
   Кілька асистентів наблизилися до нього. Вони швидко і професійно наділи на нього наручники на руки та ноги, а потім обережно поклали в середину каменю, який невдовзі мав закритися навколо нього, наче ковчег. Тривога в залі зростала.
— Так, до речі! Щойно я почну зникати, я можу безпорадно кричати щось на кшталт: "Ай! Тут так гаряче!" Але ви, будь ласка, не панікуйте і не обливайте камінь водою.
   В його голосі була нотка глузування, але також і виклик — він свідомо провокував публіку на емоції, граючи з їхнім терпінням і нервами. Асистенти закрили камінь, і зал затамував подих. Всі чекали.
   Камінь повільно почав підніматися в повітря, його тінь пронеслася по сцені, створюючи відчуття небезпеки, що ось-ось щось станеться. І раптом, як за сигналом, камінь спалахнув вогнем. Полум'я огорнуло його з усіх боків, охоплюючи кожен дюйм каменю. Погляди глядачів були прикуті до цієї сцени — палаючий вогонь створював жахливу і водночас величну картину.
   Арчі, що кілька хвилин тому тримався так впевнено і навіть зухвало, тепер панічно кричав із середини каменю:
— Гей! Щось не так! Відкрийте його! Тут надто спекотно! — його голос лунав розпачливо, крізь нього пробивалася справжня паніка. Він більше не міг тримати себе в руках. З кожним його криком в залі ставало все тихіше, адже публіка почала розуміти: це більше не частина вистави.
— О боже! Він так реалістично кричить... — прошепотів Гарет, але в його голосі вже відчувалося занепокоєння.
   Після кількох секунд напруженого очікування камінь нарешті відкрився, і з нього випало тіло Арчі, охоплене вогнем. Публіка, яка раніше затамувала подих, вибухнула зойками і шоком. Дехто в паніці підвівся з місць, не вірячи, що це відбувається насправді. Арчі, який щойно був живим, самовпевненим і майже тріумфуючим, тепер лежав на сцені, охоплений полум’ям. Його обличчя було перекошене від болю і жаху.
   Асистенти та працівники сцени негайно кинулися до нього, обливаючи тіло водою, намагаючись загасити полум'я. Але було вже пізно. Вогонь майже повністю знищив тіло. Нора, Донован, Брюс і Гарет стояли остовпівши на сцені, спостерігаючи за тим, що залишилося від людини, яку вони всі по-своєму зневажали. Але навіть зневага не могла пом'якшити шок від такої жахливої смерті.
   Брюс, спантеличений і відчуваючи важкість на серці, нахилився до тіла, оглянув залишки. Його обличчя було суворим, на ньому читається професіоналізм поліціянта, який вже бачив багато смертей.
— Справа погана... Схоже, він дійсно згорів, — пробурмотів чоловік, оглядаючи сцену, де панував хаос та розгубленість. Ніхто не очікував, що вистава закінчиться так трагічно. Він підвівся і витер долонею чоло, відчуваючи, як напруга наростає в його голові.
   Раптом у Фелікса задзвонив телефон. Він майже автоматично підняв слухавку, але його обличчя змінилося, коли він почув новини з іншого боку.
— Так. Так, це я... Що? Еш помер?! — його голос наповнився здивуванням. Він закляк на місці, не знаючи, як реагувати на цю новину.
   Залишивши за собою спалений труп Арчі, герої покинули театр, не обмінявшись жодним словом. Вони мовчки попрямували до найближчого кафе, де можна було бодай трохи оговтатися від всього, що сталося. Напруга не покидала їх. Усередині кожного нуртували питання, на які ніхто не міг дати відповіді.
— Кажуть, що охоронець відволікся всього на п'ять хвилин, а Еш якимось чином перерізав собі вени, — голос Фелікса був рівним, але в очах світився сумнів, наче він сам не міг повірити у правдивість цієї інформації.
   Від його слів в приміщенні запанувала тиша. Нора, сидячи за столом, лише легенько стиснула чашку з чаєм в руках. Її думки металися між жахливими подіями, що відбулися на виставі, та загадковим самогубством Еша.
   Брюс зітхнув важко, проводячи рукою по обличчю, на якому відобразився суміш жалю і роздратування:
— Боже мій! Плакала тепер репутація поліції... — буркнув він.
   Нора різко підняла голову, її обличчя стало більш серйозним, але в її очах загорілося щось, чого не було видно раніше — вона мала відповідь.
— Еш назвав себе "справжнім чарівником". І, схоже, він справді був правий. Хоч я поки що й не розумію, яким чином Еш зумів убити себе, але зате я знаю, яким магічним трюком він прикінчив Арчі.
   Реакція була миттєвою. Усі здивовано озирнулися на Нору, а в їхніх поглядах читалося повне нерозуміння і хвиля запитань, що ось-ось мала вибухнути.
— Що?! — вигукнули майже всі водночас.
   Гарет нахилився вперед, його погляд був напруженим, а голос — хрипким:
— Він ще й убив Арчі?... Тобто, це був не нещасний випадок?
— Так. Той камінь був намазаний фосфором, а це — дуже легкозаймиста речовина.
— Фосфором? Звідки ти це можеш знати? — запитав чоловік, але його цікавий тон миттєво був припинений різким поглядом Донована.
— Феліксе... — його очі блиснули гнівом, але суперінтендант тільки знизав плечима.
— Ну а що? Мені просто цікаво.
— Я — журналістка. Якщо ти, Феліксе, не знаєш, чим займаються журналісти, то можеш про це прочитати.
— Ха-ха-ха! — Брюс розреготався, його голос лунав у кафе так, що на нього почали оглядатися інші відвідувачі. — Молодець, дівчинко!
— Я стараюсь.
   Гарет, все ще тримаючи напружений вираз обличчя, підштовхнув Нору до продовження:
— Давай, Норо, продовжуй. На чому ти закінчила?
— У цьому трюку внутрішня поверхня каменю була покрита фосфором, щоб Арчі міг бачити, де знаходиться вихід. Але на репетиціях із фосфором проблем не було. Арчі забув дещо важливе — те, що завжди присутнє на великій сцені.
— Прожектори, так?
— Саме так. Температура запалення фосфору дуже невисока.
— А прожектори так сильно його прогріли, що після того, як камінь підпалили зовні, фосфор всередині теж спалахнув? — Брюс обережно підняв брову.
— Так і є.
— Але це так дивно... — проте Донован, глибоко замислившись, стиснув руки в кулаки. — Цей фокус він узяв із того записника. Але чому Арлін записала туди трюк із такою небезпечною вадою?
   Фелікс посміхнувся, наче він давно чекав цього моменту. Він обережно вийняв зі свого рюкзака дві записні книжки й поклав їх на стіл перед усіма.
— А ти подивися на це.
   У кафе запанувала важка, напружена атмосфера. Кожен із присутніх був глибоко занурений у свої думки, намагаючись осмислити жахливу правду, яку щойно дізналися. Фелікс, здавалося, був єдиним, хто на мить відчував задоволення від свого відкриття. Він обережно поставив на стіл дві записні книжки, відчуваючи, як у повітрі зростає напруга.
— Це книжки Арлін, — тихо промовив він, дивлячись на Донована. Його голос був серйозним, але в ньому не було слідів сумніву. — Еш залишив її у в'язниці. Ти сам усе зрозумієш, щойно прочитаєш їх. Арлін спеціально залишила у своїх записах це прокляття.
   Детектив обережно розгорнув записники, його пальці тремтіли, хоча він намагався цього не показати. У його голові змішалися думки, і він на мить не міг повірити у те, що читає. В очах відобразилося нерозуміння, яке швидко змінилося жахом, коли все стало на свої місця.
— Так ось, що вона задумала... — промовив він, не відриваючи погляду від запису, а потім різко підвів голову. — Цей смертельний трюк є тільки в Арчі, а в книжці Еша його взагалі немає! Не може бути! Він обдурив нас! — в його голосі з'явилося відчуття глибокого обурення, змішаного з шоком. — Так ось що таке "Палаючий вогняний молот", про який тоді говорив Еш!
   Нора уважно стежила за кожним його рухом, і її обличчя залишалося непроникним, хоча в глибині душі вона теж відчувала розчарування і гіркоту. Вона зробила глибокий вдих, намагаючись опанувати свої емоції.
— Перед тим як Арлін убили, вона, мабуть, помітила, як жадібно дивляться на її записник учні, — вона намагалася знайти слова, щоб пояснити те, що сталося, і водночас приховати своє внутрішнє здивування від цієї моторошної розв'язки. — Тому вона вирішила сама винести тому, хто вкраде її зошит, смертельний вирок, навмисно вписавши туди трюк із небезпечним дефектом.
   Сказавши це, жінка опустила погляд на чашку з чаєм, яку тримала в руках. Вона відчула, як її пальці ледве помітно тремтіли. Їй було важко прийняти, що такий кінець був частиною ретельно спланованої помсти. Вона могла тільки здогадуватися, як важко було Арлін, коли вона приймала таке рішення.
— Коли Еш побачив другий записник, він, найімовірніше, одразу помітив це, — продовжувала вона, її голос звучав тепліше, але в ньому було щось трагічне. — Ось чому він дозволив заарештувати себе. Його наміром було дозволити цьому смертельному шоу дійти до свого жахливого фіналу і дати покійній матері можливість самій здійснити свою помсту.
   У цій гнітючій тиші всі відчували глибоке нерозуміння і невимовну тяжкість від того, що щойно дізналися. Емоції переповнювали їх — гнів, біль, співчуття, та водночас полегшення від того, що загадка розкрита. Але разом із тим залишалася гіркота від усвідомлення, що ніяка правда не змінить уже того, що сталося.

        ЗАКІНЧЕННЯ ДРУГОЇ СТОРІНКИ

                           📖   📖   📖

   Літній вечір у Геноні був наповнений спокоєм і теплом. Промені західного сонця лагідно освітлювали кухню, кидаючи на стіни довгі тіні. Нора була зайнята приготуванням вечері, майстерно перемішуючи інгредієнти, її рухи були плавними та спокійними. Навколо ширився аромат запечених овочів і смаженого м'яса. Її обличчя було зосереджене, але водночас спокійне, ніби всі події останніх тижнів були забуті за цим простим, але важливим моментом домашнього затишку.
   Донован стояв трохи далі, спостерігаючи за нею з легкою усмішкою. Він відчував глибоку вдячність за цю звичайну, але таку цінну мить. Вона була його всесвітом, і ось тут, в цій кухні, серед запахів домашньої їжі, він відчув нестримне бажання наблизитись до неї. Його серце тепліло від того, що вони знову могли просто бути разом після всього пережитого.
   Підійшовши ближче, він обережно простягнув руки, вирішивши обійняти її ззаду. Його дотик був ніжним, а бажання поцілувати її — сильним. Він нахилився, щоб торкнутись її шиї губами, але в останню мить Нора м'яко відвернулася.
— Не зрозумів, — здивовано промовив чоловік, намагаючись зловити її погляд, але вона лише невинно промовила:
— Що таке, милий?
   Його здивування швидко перетворилося на азарт. Він знову зробив спробу її поцілувати, але вона вдруге вміло ухилилася, тепер уже з лукавою посмішкою на обличчі. У цьому моменті була вся Нора — грайлива, загадкова, одним словом прекрасна.
— Сонце моє, не рекомендую дражнити мене, — його голос став глибоким, трохи загрозливим, але більше в жартівливому тоні.
   Він різко розвернув її до себе і підняв на руки, як вона любила. Жінка не втрималася і вибухнула сміхом — дзвінким, щирим, який лунав як найсолодша мелодія в його вухах.
— Ха-ха-ха! — її сміх був заразливим, і мить наповнилася легкою радістю, яка, здавалося, розганяла всі тіні минулого. Вони обоє потребували цієї безтурботності після стількох тижнів стресу та напруження.
   Донован м'яко опустив її на кухонний стіл, але його погляд вже горів пристрастю. Їх очі зустрілися — він бачив у її погляді ту саму жінку, яку кохав усім серцем, яка знала його кожну слабкість і силу, кожен страх та мрію. Її руки легенько торкалися його плечей, а він, не чекаючи ні секунди більше, нахилився і пристрасно впився в її губи. Їхній поцілунок був глибоким і наповненим палким бажанням.
   Нора відчувала, як серце б'ється швидше, її руки охоплювали його міцніше, піддаючись його напору. У кожному їхньому дотику було щось більше, ніж просто фізична близькість — це було відчуття єдності після бурі, яка ледь не зруйнувала їхнє життя.
   Кожна секунда поцілунку була сповнена палкою пристрастю, але водночас ніжністю, як два серця, що знаходять спокій одне в одному.
   Їхній пристрасний поцілунок тривав, близькість наповнювала кімнату напругою, що здавалося ось-ось вибухне. Донован, ніби забувши про все на світі, пестив її шию і плечі, опускаючись усе нижче, коли раптом різкий стукіт у двері перервав цей момент. Спочатку він вирішив проігнорувати його.
— Хто б там не був, хай думають, що нікого нема вдома... — пробурмотів він, майже не відриваючись від її губ, відчуваючи її запах, тепло її тіла.
   Але стукіт ставав дедалі голоснішим та наполегливішим. Він чув його десь на тлі, але не хотів, щоб це руйнувало момент, що тільки-но набирав обертів.
— Доноване, треба відкрити двері, — Нора легенько відштовхнула його руками, її голос звучав тихо, але твердо.
— Сонце моє, я не думаю, що це важливо. Хто б там не був, вони зачекають... — його очі все ще горіли бажанням, і він намагався переконати її, що те, що між ними, важливіше за все на світі.
— Доноване... — цього разу її погляд був серйозним, і він зрозумів, що сперечатися марно. Її слова прозвучали як наказ, хоч і м'який.
— Ну гаразд, — зітхнув він ще раз, підвівся і схопив свою тростину, ледь стримуючи роздратування. Ця несподівана перерва у їхньому вечорі була йому не до душі.
   Він вийшов із кухні, його кроки лунали по дерев'яній підлозі. Коли він підходив до дверей, стукіт не припинявся, додаючи ще більше напруги у його рухах. Різко відчинивши двері, він уже приготувався виплеснути невдоволення на того, хто наважився заважати їм у таку мить, але коли побачив знайоме обличчя, розгубився.
   На порозі стояв Крістіан, двоюрідний брат Нори. Донован коротко кивнув йому і злегка відкотив очі.
— Привіт, Крістіане. Яка несподівана зустріч.
   Нора, почувши, хто прийшов, трохи розгубилася. Вона швидко підійшла до дверей, обережно тримаючи фартух, і злегка підняла брови, побачивши родича.
— Крістіане? Що ти тут робиш?
   В його руках був конверт, який він простягнув їй з легкою усмішкою.
— Я просто заскочив ненадовго, щоб передати вам ось це.
   Жінка повільно відкрила конверт і побачила два запрошення. Її очі округлилися від подиву.
— Що? П'ятиденна путівка на базу відпочинку?
— Мене запросили випробувати базу відпочинку на озері Лайв, яку відкриють наступного року. Але я не можу поїхати через проблеми на роботі. Якщо хтось спробує потрапити туди не під моїм ім'ям, можуть виникнути проблеми. Тому я хочу, щоб ви поїхали замість мене.
— Навіть не знаю... — Донован злегка нахмурився.
— Це чудова можливість відпочити! Нам уже давно треба було взяти відпустку.
   Її голос був переконливий і водночас мрійливий, ніби думка про спокійні дні на озері вже поселилася в її голові.
— Ну, добре. Я згоден.
   Крістіан задоволено кивнув і махнув рукою на прощання. Коли двері зачинилися, Донован, повертаючись до кухні, знову підняв брову й весело підморгнув.
— Отже, ми їдемо у відпустку? Сподіваюся, там ніхто не буде стукати в двері, перериваючи нас.
   Нора розсміялася і взяла його за руку. У її очах був той самий вогонь, що й перед несподіваним візитом, і вона прошепотіла:
— Я впевнена, що нам ніщо не заважатиме. І ніщо не зможе зіпсувати нам відпочинок!
                                                       ДАЛІ БУДЕ...