Недільний день зимової пори
У шибки вікон завивав вітер,
падало багато снігу,такого білосніжного,такого легкого і
ніжного,різноманітної форми,
а ще воно було холодне,коли
Марина взяла його в руки.
—Ти забула рукавички тому
не бери багато снігу в долоні,а
то твої сильні руки відмерзнуть,–
порадила подруга широко усміхаючись.У Каті не були рівні
зуби,але білі і які зливалися із
кольором снігу,а темнозелені очі
із ялинками навколо.І лише одна
була світла як у Марини.Та
у відповідь засміялась і сказала:
—Якщо ти будеш ловити язиком
сніжинки,то тебе простудиш горло,через що говоритемеш
менше.
—Ах,Марина,Марина.В мене здоров'я як у дерева кора – міцне.
А от в тебе не дуже.То ж,лови–дівчина нахилилась, зібрала в руку сніг і
кинула в іншу,а потім ще,і ще.
Ті засміялися у весь голос та почали холодну битву сніжками.
А з вікна за пустунками спостерігала,тримаючи в руках
чашку із гарячим шипшиновим
чаєм,літня жінка у синьому
светері,в'язаній чорній желетці,
чорних штанах,зеленій хустці
ззаду зав'язаній у гудзик.Та схвально кивнула і ледь усміхнулась,сіла у своє крісло-качалку та продовжила
читання зимової поезії в теплій
хатині біля шпору.
падало багато снігу,такого білосніжного,такого легкого і
ніжного,різноманітної форми,
а ще воно було холодне,коли
Марина взяла його в руки.
—Ти забула рукавички тому
не бери багато снігу в долоні,а
то твої сильні руки відмерзнуть,–
порадила подруга широко усміхаючись.У Каті не були рівні
зуби,але білі і які зливалися із
кольором снігу,а темнозелені очі
із ялинками навколо.І лише одна
була світла як у Марини.Та
у відповідь засміялась і сказала:
—Якщо ти будеш ловити язиком
сніжинки,то тебе простудиш горло,через що говоритемеш
менше.
—Ах,Марина,Марина.В мене здоров'я як у дерева кора – міцне.
А от в тебе не дуже.То ж,лови–дівчина нахилилась, зібрала в руку сніг і
кинула в іншу,а потім ще,і ще.
Ті засміялися у весь голос та почали холодну битву сніжками.
А з вікна за пустунками спостерігала,тримаючи в руках
чашку із гарячим шипшиновим
чаєм,літня жінка у синьому
светері,в'язаній чорній желетці,
чорних штанах,зеленій хустці
ззаду зав'язаній у гудзик.Та схвально кивнула і ледь усміхнулась,сіла у своє крісло-качалку та продовжила
читання зимової поезії в теплій
хатині біля шпору.
Коментарі