Марина поклала книжку під ліжко,примостилася біля
вікна і почала шити зимовий візерунок.Тим часом Катя підмітала дерев'яну підлогу.
   На дворі вже котру годину лило
як з відра.Вітер розгойдував голі дерева і де-не-де блискавка з'являлась на небі.Така ж атмосфера діяла між двома особами в затишному будинку.
  Стара бачила,що не все добре,тому замість того,щоб піти
допомагати в школі вони залишилися дома,замкнені.
А вона в гості до своєї
подруги дитинства в сусіднє
село.
  Нав'язливий стукіт в двері.
—Агов.Є хтось дома?
Дівчата переглянулися.
Передсмертний вигук.
Двоє підбігли до вікна,але горщик
із розслиною закривав майже
все тіло,крім двог ніг із знайомими
брудними штанами.
—Нам треба відчинити двері,–
сказала Катя.
—Чим ти їх відчиниш?–на крик
перейшла перелякана дівчина.
—А чим ми відчинили хімічний
кабінет.
—Ключем від біологічного.
—Шукаймо якийсь ключ!
  Ті почали перевертати все навколо,але дарма.Тут Марину
просвітило і вона згадала,що
двері закриваються тільки зовні.
—Тоді розіб'ємо вікно.
—Але ж бабуся нас вб'є!
—Якщо ми врятуємо людину ні.
Вони всміхнулись кутиками губ.
Трохи вища подруга сильніша,
тому вона розбила вікно качалкою
для тіста.
  Погода втихомирилися,але з даху ще текла вода.Перелізти
першою зголосилася Катя, адже
вона більше гнучкіша,і зможе
підтримати іншу,що не така пластична.
   Голова гіда лежала на сходинці,
а саме тіло на холодній і мокрій
землі.Від чоловіка пахло алкоголем,хоча це ще м'яко сказано.
   Пульс був ледь відчутним,якщо
вони правильно його перевірили,
а то на медицині їм більше подобалось малювати чим слухати
молоду вчительку,яка не представляли страшної особистості,навідмінно від вчительки зарубіжної літератури.
  Масаж серця нідочого непривів,то ж вони побігли  в село кликати допомогу.Коло струмка зустріли
свою бабусю.Вона була зовсім
нездивовано появі дівчат,тому пройшла повз них і їх нерозбірливих слів.
  На сходах сидів гід,милуючись
осіннім краєвидом.В дівчат очі
повилазили,коли вони його
побачили живого живіших.
Той кивнув старій і встав.
—Мололець справився,–сказала
вона замість привітання.Дістала
з торбинки бутилку гіркого напою
(самогону) і дала йому.
  Життєрадісний чоловік вклонився і пішов стежиною
грязюки ледь покритої зів'ялим
листям.
  Бабуся прикрила вікно в'язаною
ковдрою і сіла напроти двох внучок.
—Що ви сьогодні читали?
—Правила  медичної допомоги людині в екстреній ситуації,–
тихо промовила Марина.
—Що ви зробили,коли людина знепритомніла?
—Перевірили пульс,–відповіли
ті.
—А що мали?
—Спочатку покликати на допомогу?–невпевнено відповіла
Катя.
—Правильно.Але ви це незробили,бо неуважно читали.
—Але...
—В першу чергу потрібно заспокоїтися,щоб тверезо оцінити
ситуацію.Гаразд.Що ви засвоїли?
—Правила домоги людині...
—Ні,–перебила Катю бабуся.
—Спільна праця принесе  на багато більше користі.Але у вас її небуло.
Бо ви ще встигли посперечатися
хто робитиме масаж серця і залишити постраждалого на вулиці в таку погоду самого
—Навулиці так льє,можна у вас
залишитилися?–спитав хрипким
голосом п'яний гід.
—Не ж виганяти тебе,–відповіла
та,–коли мої внучки такі гостині.
Приготуєте щось перекусити для
гостя і вашого помічника,що стільки натерпівся.
  Кивнули.
  У Марини краще вдавалося
готувати,тому пригощати було
її завдання,тим часом Катя прибирала,бо в хаті наче ураган
пройшовся.

—Ох,дякую вам,смажена картопля
дуже смачна вийшла.Я вам за це,
поки ще сипле,розкажу одну
історію,але не перебивайте мене,а то забуду.
  Вони кивнули і уважно почали
слухати чоловіка,а з ними і бабуся,
хоча вже знала на пам'ять.
—Мені було 17.Я закохався в одну
дівчину із іншого села,яка була
донькою багатого землевласника.
Кожного недільного вечора вона
приходила до моїх батьків по
козяче молоко і ми могли поговорити.Я дізнався,що мої
почуття до неї взаємні,то ж запропонував одружитися,але
батьки моєї коханої були проти.
Тому  ми вирішили втекти першого дня зими.Коли на годиннику пробило одиницяту
ночі я зібрав свої речі, залишив записку на своєму ліжку і побажав
гарних слів батькам.Зустрітися
ми мали біля озера в лісі,але вона
так і не прийшла.Я чекав її довгу
холодну ніч,–він заплакав,але швидко опанував себе.–Потім
я дізнався,що вона зникла.Почав
шукати і до цього часу не знайшов.
Всі говорять,що вона втекла із
своїм сусідом свинопасом,але
я не вірю Моя Оленка цього б
не зробила.Її почуття до мене
були щирі.
  Витерши рукою червоні від сліз очі,допив чай,встав і,подякувавши за гостинність,пішов.Їх зворушила
історія цього чоловіка,сльози,
з якою ніжністю він говорив
про свою зниклу кохану.
  —Хай тебе бог береже,–вслід гостю сказала бабуся.