На ранок п'ятниці випало багато
снігу.Кожна найменша гілочка
тримала кілька сантиметрів цього
білого дива.Чоботи дівчат були
вже повні снігу,а вони лиш зійшли
на дорогу села.
  Кілька людей розчищали шлях
до школи,але видно,що сьогодні
всі учні початкової школи затримаються.І,як на зло,вони
пообіцяли вчора прийти ранком
і прикрасити школу.
   В приміщенні було холодно і це
зрозуміло,бо сторож займається іншою справою,що пов'язана із
снігом.Тому ті швидко розпалили
камін і дістали з комірчини,що знаходилася поза школою,коробки
різноманітних новорічних прикрас:довгі сині,червоні,жовті,
білі дощики,іграшаки у формі кола,
шишок,сніжинок,сніговиків,
подаруночків.За півгодини все
було готово,але вони забули
про головну прикрасу зроблену
місцевим різбяром – дерев'яний
дід мороз,якого розмальовували
колишні учні школи і який став
символом цього будинку освіти.
  Тільки чомусь в комірчині його
не було,в ігровій кімнаті теж.
До школи вже сходилися учні,які
із захватом розглядали свій новорічний клас,але засмутилися
не побачивши ту головну прикрасу.
  Перед самим уроком подругам
зателефонувала Марія Володимирівна і сповістила,що
через не передбачену ситуацію вона не зможе прийти,тому
сьогодні вони стануть на один
день вчителями і водночас
вихователями.
   Так як Катя більше розбирається в навчанні,вона буде вчити дітлахів,а Марина займеться пошуком Діда Мороза.
   На думку брюнетка пошила ідея
розпитати чи хтось щось бачив,але майже всі говорили,що
нічого підозрілого.На цьому
пошуки закінчились і вона повернулась до школи.
  На той момент почалась перерва
і всі учні пішли їсти,а подруги
обговорити,те що сталось.
—Ніхто нічого не бачив,– зітхаючи
сказала Марина.
—Кого ти саме опитала?
—Ті кого зустріла і найближчих
сусідів.
—Якщо подумати та дерев'яна
скульптура важка,отже мали б
залишилися сліди,але снігом все
засипало,отже потрібно шукати
по будинках.
—Ні,я не буду лізти в чужі хати,–навідріз відмовилася
дівчина.
—Вони самі нас пускатимуть,тому
що ми прийдемо по новорічні
прикраси,комусь із нас стане
дуже холодно і нас запросять всередину.
—Підемо після уроків?
—Ні,зараз.
—Що?Як?А вони?
—Я піду на пошуки,а ти посиди
із ними,–швидко сказала вона
й зникла за дверима.
   Надворі тиснув мороз,падав
сніг і гримав в шибки якийсь чоловік.З будинку,де той вештався,
вийшло двоє чоловіків у гуцульсих
костюмах,вони радісно привіталися і зайшли до середини.
За хвилину звідти долинули звуки
баяна,сопілки і цимбалів.
  Обійшовши кілька будинків дівчина засмутилася,що не знайшла предмет пошуку,але продовжила свою справу.
  Хтось відкривав охоче,як і запрошував до будинку;деякі
відмовляли,бо в них не було
прикрас;інших взагалі дома не було.
  На краю село знаходилися ще
два будинки.В одному жив тракторист,а в іншому напроти
різьбяр.
  В будинку чоловіка,що любить
запах риби нікого не було,то ж
вона пішла до сусіднього,тільки
там также.
  З пустими руками повернулась до
школи і застала дуже гарну атмосферу.В ігровій кімнаті всі
дітлахи сиділи смирно і уважно
слухали читачку.
  
—Нічого?–попрощавшись із
останньою ученицею запитала
Марина.
—Ні.
—І що тоді нам робити?
—Розкажемо Марині Володимирівній,а вона вже вирішить.
—Сьогодні пару дівчаток запитувало,чому не має Діда Мороза,я не знала,що відповісти,тому промовчала.
—Ми не можемо так просто
здатися.
—Але як ми його знайдемо?
—З допомогою місцевих.
—Ні,ні,ні.
—Так,–закивала світловолоса.
  Подруги пішли до дому колишнього хлопця Марини.
Загалом з ним теревенила Катя,
а та лише кивала і розглядала
все навколо тільки лиш би не
зустрітись з поглядом Василя.
Коли вже прощались,то повз
проходив Дмитро,якому Катерина
дуже зраділа і навіть не приховувала цього.
—А ви розповіли Марії?–спитав
хлопець.
—Ні.Думаю вона би нас
попередила,–відповіла Катя
зиркаючи на Дмитра.
—То що ви пропонуєте?–запитав
Василь,його голос досі був
холодним.
—Нанароком розпитати про
дерев'яну скульптуру,–кинула
Марина і нарешті глянула
на хлопця.
—Це буде просто,тільки чи
ефективно?
—Хтось та мав би бачити щось,–
затвердила світловолоса.
—А ви чим займетеся?
—Оглянемо місце злочину,а потім
буде видно.
—Ну тоді зустрінемось у школі
о шостій.
 
   Маленька комірчина забита
коробками із малюнками колишніх учнів,кілька зламаних
стільців,поламані іграшки.
—І що ти будеш шукати?
—Зачіпки.
—Які?
—Якісь,що допоможуть нам знайти Діда Мороза.
—Гаразд.Скульптура стояла о там
в лівому кутку між коробками
і зламаними стільцями,бо там
слід від пилу.Схоже що його
не тягли,бо на цих старих лршкаж
був би слід,значить викрадачів
двоє або один дуже сильний.
Спільно в цьому селі лиш
могилу копають,то ж нам треба
шукати сильного чоловіка.
—Або жінку.Пам'ятаєш,коли ми
останній раз були в цій місцевості,
то дізнаалися про бабу Параску,що
підняла один ковбан,якого двоє
хлопців не могли підняти.
—Навіщо цій бабі Дід Мороз?
—Незнаю.
—Гаразд ходімо,а то тут сквозняк,
ще застудимось.
—Катя,–мовила Марина сідаючи
за вчительський стіл,–мені потрібно тобі дещо розповісти.
—Я тебе уважно слухаю.
—Моє розтавання із Василем
небуло без причини.
—Що?
—З ним ми розталися напередодні
цього літа.Причиною тому стало
моя зрада із другим моїм колишнім.Ця помилка відбулася
неочікувано і я нехотіла.
На наступний день
виклали відео,де я з ним.Його
побачив Василь і от...
—А чому ти йому не сказала...
—Говорила,тільки він не вірив,
а згодом і я...
—Складні твої справи.Марино,
тобі ще подобається Василь?
—Так, здається.
—Так,значить,так.
  Світловолоса дівчина заглянула
у вікно і помітила хлопців.Ті
йшли швидко і впевнено.Спражні
альфа самці,подумала та і усміхнулась.
—Є двоє осіб,що бачили близько
третьої ранку одну особу біля
школи,але описати не можуть,бо
було темно,–доповів Дмитро
рівним тембром.
—Тільки без Діда Мороза,–
доклав Василь.
—Хто ці люди?
—Напроти живуть.Ми їх в
сусідньому селі зустріли у крамниці зустріли.
—Навіщо ви йшли аж туда?
—Там модна дізнатись про все,що
потрібно,бо там єдина крамниця
на три села.
—І що тепер?–запитала швидше
сама себе брюнетка.
—Будемо думати,–відповіла Катя.
  Раптом з надворі долинув звук
пили.Дівчина підійшла до вікна
і побачила зниклу скульптуру.
Одягнула куртку та вибігла надвір.
—Зупиніться!–кричала та і це
почув чоловік в гуцульському наряді.–Звідки у вас це?–переводячм дихання запитала
та,в той же момент підбігли інші.
—Знайшов біля свого дому.А що
це твоє?
—Так,тобто ні...
—Діл Мороз належить школі,–
впевнено вимовила інша дівчина.
—Ну тоді забирайте.
—Дякую,на все добре,–сказала
Катя залишаючи двір чоловіка.
—І вам не хворіти,–відповів той
і продовжив пиляти вже ковбани.

  Дерев'яну скульптуру поклали
біля сходів школи.Дівчата подякували хлопцям за допомогу
і вони розійшлися по домам.
—Кать.
—Що?
—Як думаєш, чому ми не помітили
його там,коли шукали?
—Мабуть господар поклав до
сараю,а там ми не перевіряли.
—Дивно,він  живе напроти
школи і не знає хто власник
Діда Мороза?!
—Справді дивно.Але я так втомилася,що ні про що думати
не хочу.
  Катерина солодко позіхнула.
Дівчина із чорними волосами
глянула позаду і зустрілись
поглядом із тим чоловіком,той
посміхнувся.