Дні минали повільно,но весело.
Дівчата готувалися до прийдешніх
свят і до їх першого колядування.
В цьому їм допомагала бабуся,розповідаючи різні пригоди,коли вона колядувала
і це втішало їх.
  З хлопцями час вони проводили
рідше,бо в них були домашні справи,але кожного вечора вони
телефонували,тому заскучати невстигли.

  Оті настав цей день.Катя і Марина
вдягли свої костюми і пішли.
Василь і Дмитро зустріли дівчат
на кінці села і разом подались
до остальних членів колядників.
Всього було 10.Шестеро дівчат і
четверо хлопців.
  Колядували вони "Темненькая
нічка".Через хвилювання Марина
вивчила її достемено.А от Катерина путала середину,тому
вирішила голосно не колядувати,щоб незпозорити інших.
   Люди в їхньому селі охоче приймали тих як і інших (першокоасників разом із їхньою
вихователькою).
  Потім вони пішли в друге село,
де зустріли тих самих дівчат,з
якими Катерина мала поза того
літа неприємні моменти.І зараз
вони виявляли не саме гарне
враження для неї.Особливо після того як одна з них(лідерка)чуть
не обійняла Дмитра.Но дівчина
не дала їй це зробити ставши між ними.
—Ти що ревнуєш?–запитав хлопець.
—Тобто ти був би непроти її обняти?–розгнівалася та.–Може
ви і в школі также обіймаєтеся?
—Вона просто однокласниця.
—Та ще й однокласниця.
  Катя пішла в перед покинувши
хлопця.

  В кінці села стояв гарний будинок
біля річки.Позаду нього високі ялинки.Весь дерев'яний і доьре освітлений.
  Двері відкрив чоловік.Коли Катя
його побачила,то дуде здивувалася.
А коли зайшла,то  її здивування,як і в Марини,не було меж.За столом
сиділа їхня бабуся і жінка в колясці.От заради якого дядько
Михайло відрікся від своєї мрії.
  Після колядування бабуся запропонувала залишитися тут
і ті погодилися.Попрощавщись
із всіма повернулись в будинок.
—А чії це роботи?–запитала Марина розглядаючи стіни прикрашені різноманітними картинами.
—Мої,–відповіла Тетяна(жінка в інвалідній колясці).
—Дуже гарні.
—Я колись ходила на уроки малювання,–мовила Катя.–
Але пейзажі немалювала.Тільки
натюрморт.
—Якщо хочеш ми модемо якось
разом помалювати.
—Залюбки.
—Я б до вас приєдналася,але більше хочеться покататися на
конях.
—Я тебе покатаю.
— Дякую.
—Орисю ти до кого?
—Я буду читати.Мені ця справа по душі.

  Так пройшов вечір.Лягаючи спати
в гостьовій кімнаті на великому мєякому ліжку,Катя думала про
Дмитра і його однокласницю.
Вона справді ревнувала,але небадала цього визнавати.Добре
те що,коли вони прощались,то
вона вибачилася і тим саме помирилися.А Марина думала
тільки про те,щоб поскоріше настав ранок і вона змогла покататися на коні.