Розділ II
– ЩО?! — крикнула шоковано Ліна.
– Ти усе правильно зрозуміла, — сказав Марк.
– Ви четверо, хочете щоб я відправилася у ваш світ, допомогла звільнити королівство, ризикнула своїм життям, є шанс, що загину або просто не зможу повернутися додому. Я нічого не упустила?
– Усе вірно, та наша остання надія, — сказав Нік.
– Можеш подумати, щоб зв'язатися із нами назви нашу стихію та ім'я, роза це зв'язок із нами, — сказав Деріл і хлопці зникли.
Ліна кілька хвилин дивилася в одну точку. Чим вона може допомогти людям у яких є магічні сили?
Вона хоче допомогти, але... Але не знає як. Як покинути рідний дім? Як пояснити усе батькам які повернуться через декілька днів? Як вони відреагують на звістку про її смерть якщо вона загине там? Як допомогти звільнити королівство? Чим допомогти?
– Що робити? — запитала тихо Ліна у самої себе і схопилася за голову. Різкий біль проник у її голову, настільки сильний, що дихати стало важко. Ліна ледь дійшла до ванної кімнати, опираючись рукою на меблі та стіни.
Ліна подивилася на себе у дзеркало, опираючись руками на раковину. Голова просто розколювалася від болю. Рука сама потягнулася до рози у волоссі, не відводячи погляд від свого зображення у дзеркалі. Фіалкові очі почали сяяти фіолетовим і зображення у дзеркалі змінилося. Гігантський замок навколо якого стояли будинки й стіна, у деяких місцях за стіною йшов чорний дим, у деяких місцях замок був зруйнований. Ліна через дзеркало чула крики, дзвін мечей, вибухи, одинока сльоза скотилася по її щоці, очі перестали світитися. Дівчина похитнулася, але втрималася на ногах.
– Що це було? – запитала Ліна і глянула на себе у дзеркалі. На неї дивилася дівчина із рідкісними, фіалковими, очима і чорним волоссям із єдиною на світі такою розою. Головний біль пройшла.
Хлопці відпочивали у доволі великій кімнаті. Раєн спав на дивані, Нік і Марк розмовляли за столом, Деріл читав у кріслі.
– Я не думаю, що вона погодиться, – сказав Деріл і закрив книгу.
– Ти про кого? – запитав Марк. Деріл сів за стіл і схрестив руки.
– Про Ліну, вона не хоче ризикувати своїм життям.
– Але по словах Майстра вона остання наша надія, без неї ми не зможемо звільнити королівство, – сказав Нік.
– Знаю,– видихнув Деріл.
Коментарі