Розділ VIII
У будинок увірвалися хлопці.
– Майстре, Ліна зникла! – сказали схвильовані хлопці в один голос.
– Добрий ранок, – сказала з усмішкою Ліна дивлячись на хлопців.
Через декілька годин усе село зібралося біля входу у сховок щоб провести команду. Деріл допоміг Ліні забратися на коня.
– Повертайтеся живими та з не пустими руками! – говорили люди.
– Вони тікати будуть від страху! – сказав Раєн з ухмилкою.
– Будьте обережними, Ліна, пам'ятай, довіряй своїм відчуттям і не бійся своїх сил, – сказав Майстер.
– Я ніколи й нічого не боюся! – сказала Ліна з усмішкою.
Компанія виїхала зі сховку на конях і картина одразу змінилася. Сіре небо, густий темний ліс, чорна трава під копитами конів, тут було настільки тихо, що здавалося, що тут немає більше жодних тварин, усе ніби мертве. Ліна була у шоку.
– Це їх робота, навколо нашого сховку стоїть бар'єр який ховає його і зберігає, – пояснив Нік.
– А ти правда нічого не боїшся? – запитав Раєн з усмішкою.
– Так, мене ніхто не може налякати, – сказала Ліна.
– А! – крикнув Раєн на вухо Ліни. Хлопці здригнулися на конях, а Ліна навіть не кліпнула.
– РАЄН! – крикнули хлопці в один голос. Ліна знову не здригнулася. Вона була спокійна і впевнена.
Вони їхали уже 30 хвилин, Ліна і Раєн постійно сварилися, а хлопці просто наглядали за цим. Намагатися помирити цю парочку було марно. Навіть якщо виходило, то лише на декілька секунд. Раптом кінь Ліни став на задні копита і ледь не скинув вершницю із себе.
– Ей, ти чого? – запитала Ліна міцно тримаючись у кріслі. Її очі почали світитися фіолетовим.
– Спокійно, спокійно, – Деріл намагався заспокоїти коня своїми силами.
– Я знаю де мечі, скоріше, – сказала Ліна і її кінь зірвався з місця у хащі лісу. Хлопці переглянулися і зірвалися за дівчиною на конях. Через 15 хвилин Ліна зупинила коня, її очі перестали світитися. Хлопці наздогнали її через кілька секунд.
– Тихо, дивіться, – Ліна показала на поляну стоячи за великим деревом. Посеред поляни стояли чотири мечі увіткнуті у землю, але їх охороняли монстри. Мабуть, монстрів 40 в обладунках і зі списами у руках ходили на поляні. Команда переглянулася, вони прекрасно розуміли один одного без слів. Усі злізли зі своїх коней, і тихо підійшли трохи ближче. Вони заховалися за кущами.
– Я і Деріл відвертаємо їх увагу, а ви троє хапаєте усі мечі, – сказала тихо Ліна.
– До справи, – сказав тихо Марк.
– Зелені кути, – сказав тихо Деріл, його очі засвітилися зеленим. Ноги усіх монстрів зв'язали ліани, але не на довго. Монстри швидко розрізали ліани списами, декілька монстрів направилося у їхню сторону.
– Моїх сил не достатньо, – видихнув Деріл. Очі Ліни засвітилися фіолетовим.
– Зелені кути! – сказала Ліна. Усіх монстрів знову зв'язали ліани аж до ший, вони не могли поворухнутися. Хлопці переглянулися.
– А якого ми ще сидимо? Бігом! – першим одумався Нік. Хлопці побігли до мечів оминаючи монстрів які щось кричали на своєму.
– Земля! – Деріл схопив меч із зеленим руків'ям та одразу засвітився своїм кольором. Хлопці називали свій елемент та одразу починали світитися щойно бралися за руків'я меча. Ліна відчула, що ліани, які стискали монстрів, повільно почали втрачати свої сили, тому дівчина вийшла на поляну і стисла руки у кулаки. Ліани у мить міцніше стисли монстрів які продовжували щось кричати своєю мовою. Позаду дівчини пролунали дивні звуки, на які вона не звернула уваги, монстри по одному почали затихати й з усмішками дивилися за її спину. Хлопці перестали світитися зі мечами у руках і подивилися на Ліну. Вони не встигли зреагувати як до її шиї приставили холодне лезо. Очі Ліни одразу перестали світитися, закляття почало втрачати свою силу.
– ПУСТИ ЇЇ! – крикнув Деріл.
Коментарі