Розділ X
Вони повернулися у сховок де їх чекали.
– Ми повернулися із мечами! Скоро королівство буде звільнене і ми усі повернемося додому! – крикнули хлопці із піднятими у гору мечами. Усі селяни вітали хлопців. Ліна тихо злізла зі свого коня і завела його у конюшню.
– Для усіх герої лише хлопці, але не я. Так, без мене вони не дістали б свої мечі, але для людей я звичайна дівчинка яка бігає за ними, – у голос думала Ліна, поки скидала із коня сідло. – Сама не знає відповіді на своє питання. Хто я така?
Наступного ранку усе село спало, окрім Ліни, Раєна та Майстра. Хлопець сидів у будинку Майстра.
– Майстре, я не розумію. Що зі мною таке? – запитав Раєн сидячи на дивані у будинку Майстра.
– Що таке? – запитав Майстер.
– Коли той монстр приставив свій меч до горла Ліни й сказав, що вона буде його. Я спалахнув від гніву і напав першим, але постарався, щоб її не зачепило. Із самого початку ми не знайшли спільної мови та не знайдемо, але вона не виходить із моєї голови. Її фіалкові очі, усмішка... Цієї ночі я не спав, а думав про неї. Що було б зі мною якби її убили на моїх очах?
– Знаєш, а вона також цієї ночі не змогла заснути. Їй не дали цього зробити.
– Хто посмів? – очі Раєна зло блиснули, а голос наганяв страх.
– Не хто, а, що. Питання на які вона не знає відповідей. Жодної відповіді. І зараз вона не спить, а шукає відповіді у собі. Ти сам дав відповідь на своє питання Раєн, можеш йти. Нехай Ліна зайде до мене.
– Гаразд Майстре, дякую, – піднявся Раєн і вийшов із будинку Майстра. Хлопець направився прогулятися по селі. Він думав про слова Майстра. Раєн намагався відкинути думку про те, що закохався, але це не так. Йому було достатньо побачити дівчину, щоб це зрозуміти. Ліна тренувалася користуватися своїми силами на поляні де часто граються діти.
Раєн стояв біля дерева і з усмішкою та закоханими очима дивився на дівчину. Чорне волосся зав'язане у високий хвіст, фіалкові очі яскраво світяться фіолетовим.
Ще хвилин 15 хлопець наглядав за тим як тренується люба йому серцю дівчина.
– Чому не спиш? – голос Ліни вивів хлопця із думок.
– Не спиться, те саме питання до тебе, – сказав Раєн з усмішкою.
– Потренуватися трохи вирішила.
– Як спалося?
– Я на допиті? Тобі знати не обов'язково, – сказала Ліна коли проходила повз Раєна. Раптом хлопець схопив дівчину за зап'ястя і притис до дерева. Ліна у шоку спробувала вирватися, але була м'яко відкинута назад до дерева.
– Ти що твориш! Відпусти мене! – вільною рукою Ліна спробувала відштовхнути Раєна від себе. Хлопець мовчки схопив другу її руку і так само притис до дерева. Він тримав однією рукою її тонкі зап'ястя над головою. Ліна не розуміла причини такої поведінки. Кілька хвилин пройшло в тиші, Ліна намагалася вивільнити свої руки, але усе було марно. Раєн дивився на дівчину та міцно притискав її руки до дерева. Ліна не дивилася на нього, а десь у бік.
– Подивися на мене!
– Спершу відпусти мене! Що на тебе узагалі найшло?! – запитала Ліна дивлячись десь у сторону. Раєн узяв її за підборіддя і повернув голову на себе. Він змусив дивитися на нього, тримаючи міцно її підборіддя, щоб вона не змогла повернути голову в іншу сторону. Пара дивилася один одному у вічі. Лише зараз Ліна помітила, що очі хлопця чорні як зимова ніч. Головна героїня тонула в цих очах і не могла знайти в собі сили, щоб відвести свій погляд. Раєн бачив своє відображення у фіалкових очах дівчини. Погляд хлопця опустився на губи дівчини, великий палець пройшовся по її нижній губі.
– Що ти робиш? – запитала тихо Ліна.
– Ти лише моя! – Раєн вчепився у губи Ліни. Дівчина була у ступорі. Вона намагалася звільнити свої руки, щоб відштовхнути хлопця від себе і вліпити йому смачного ляпаса. Хлопець лише сильніше притискав руки дівчини до дерева та не давав їй жодного шансу вибратися із його рук. Очі Ліни засвітилися фіолетовим та хлопця відкинуло енергетичною хвилею.
– Ти що твориш?! Узагалі уже?! П'яний?! – кричала Ліна на хлопця.
– Я тверезий, а твої губи на смак як спіла, солодка вишня, – сказав Раєн з усмішкою.
– Придурок!
– Майстер сказав, щоб ти зайшла до нього.
– Дякую що сказав! – Ліна пройшла повз хлопця. Вона була шокована його вчинком, на губи залишився приємний смак табака. Що із ним? Це було питання, яке змогло затьмити інші. Це відбулося так неочікувано. Ні, він не міг закохатися у неї! Вони ненавидять один одного і ледь витримують присутність один одного.
За роздумами дівчина і не помітила як підійшла до будинку Майстра.
– Ви хотіли мене бачити? – запитала Ліна. Вона змусила себе відкинути ці роздуми.
– Так, ходімо зі мною. Я тобі дещо покажу та розповім, – Майстер піднявся зі свого крісла та направився у глиб будинку, дівчина направилася за ним. – Я знаю, що зараз у тебе багато питань до самої себе і ти намагаєшся знайти відповіді у собі, але не можеш, з'явилися слабкі сумніви.
– Звідки ви знаєте?
– Я знаю усе, навіть те, що відбулося на поляні декілька хвилин тому між тобою і Раєном, але зараз не про це, – сказав з усмішкою Майстер. Далі вони йшли у тиші, спустилися по сходах і зайшла у доволі велику кімнату з однією картиною.
– Дитина на руках короля і королеви тобі нікого не нагадує? – запитав Майстер. Ліна підійшла ближче до картини. Це був гігантський портер королівської сім'ї. Очі маленької принцеси були фіалковими, а волосся чорне як ніч.
– На мене схожа, але я не можу бути принцесою. На картині їй років 4, не більше.
– Ти багато про себе не знаєш, дуже багато.
Коментарі