Розділ IV
Хлопець і дівчина з'явилися у просторій спальні. Ліна відпустила руку Деріла і зробила крок уперед, оглядаючи кімнату наповнену різними рослинами, але не занадто багато.
– Красиво тут. Це твоя кімната? — запитала Ліна з усмішкою.
– Так, уже пізно, я ляжу на дивані, ти лягай на ліжко, завтра я тобі покажу усе тут.
– Але... — Ліна хотіла заперечити, але Деріл не дав їй сказати.
– Моя кімната мої правила, тому лягай, — усміхнувся Деріл. Його позитив веселив, а очі від яких віє спокоєм заспокоювали. Ліна не стала сперечатися і просто лягла під ковдру. Сон одразу почав захоплювати її у свої тенета.
– Солодких снів, — сказав Деріл щойно помітив, що дівчина засипає, а створена ним роза обережно лежить на тумбі.
– І тобі, — позіхнула Ліна з усмішкою. Деріл вимкнув світло у кімнаті та заснув через кілька хвилин на дивані.
Ранок почався із дзвінка будильника, Деріл і Ліна одразу прокинулися.
– Яка година? — запитала Ліна із гніздом на голові.
– 8 ранку. Що у тебе із волоссям?
– А? — Ліна подивилася у маленьке дзеркальце. — Я це ніколи не розплутаю.
– А я так не думаю, — очі Деріла почали світитися зеленим і так само волосся Ліни. Через кілька секунд волосся було зав'язане у косу із квітами, а очі хлопця перестали світитися.
– А навчи мене так, — Ліна дивилася на себе у дзеркало на стіні й обережно всунула розу ближче до обличчя.
– Обов'язково, ходімо, покажу тобі твою кімнату та усе інше, — посміявся Деріл. Йому було приємно бачити свою розу у її волоссі. Вони підійшли до фіолетових дверей напроти його кімнати.
– Дозволь, — Деріл закрив її очі руками та завів у кімнату.
– Що ти робиш? — запитала Ліна з усмішкою обережно роблячи кроки.
– Обережно, тут сходинки, — Деріл обережно вів Ліну у середину кімнати з усмішкою. Він дуже сподівався, що їй сподобається яку вони підготували кімнату для неї. Деріл забрав руки із її очей.
– Можу відкривати?
– Так, сподіваюся тобі сподобається, — Деріл з усмішкою зробив крок назад. Ліна відкрила очі та ахнула від здивування. Кімната була просто шикарна, у темно фіолетових тонах, просто не передати словами наскільки кімната вразила Ліну. Гігантське ліжко стояло біля стіни, напроти стояв стіл майже у всю довжину стіни, велике вікно, біля стола ще було двоє дверей.
– Це ж кімната моєї мрії. Що за дверима? — запитала щаслива Ліна.
– Ванна і гардеробна, — сказав Деріл і одразу опинився у міцних обіймах Ліни.
– Дякую! Я в шоку! — кілька хвилин пара стояла в обіймах один одного. Їм було так спокійно і добре.
– Переодягайся і підемо до Майстра, я зачекаю тебе на коридорі, усі твої речі тут, — Деріл не хотів розривати ці обійми, але змусив себе і вийшов з усмішкою на обличчі.
Через кілька секунд із білих дверей вийшов Марк. Від одразу помітив щасливого друга, що стояв біля фіолетових дверей.
– Що сталося? — запитав Марк. З яскраво червоних дверей вийшов Раєн, а з голубих – Нік і вони підійшли до друзів.
– Ліна погодилася нам допомогти, — сказав Деріл.
– Ти жартуєш? — запитав Нік. Ліна саме вийшла із кімнати.
– Привіт, — привіталася Ліна.
Коментарі