Розділ XIV
Закляття упало із компанії у коридорі замка перед родинним деревом королівської сім'ї.
– Я більше не можу тримати закляття, — сказала Ліна стоячи спиною до гобелена.
– Головне що пробралися у замок не поміченими, – сказав Деріл. Хлопці глянули на зображену принцесу на гобелені, потім на Ліну і так декілька раз.
– Що таке? – запитала дівчина.
– Подивися на принцесу, – Раєн повернув Ліну обличчям до гобелена. Від короля і королеви тягнулися три золоті нитки до двох маленьких хлопчиків і зображення Ліни.
– Зображення принцеси змінюється кожного року із того моменту як вона зникла у свої 5 років, мені батько розповідав, – сказав Деріл.
Ліна дивилася у власні очі на гобелені. Зображення перед її очима змінилося.
Дівчинка у красивому платті, з чорним волоссям і фіалковими очима бігає серед квітів із широкою усмішкою. Красива блондинка із голубими очима у королівській сукні й короні ходить за дівчинкою.
– Мама, а коли папа прийде до нас? – запитала дівчинка дивлячись на матір.
– А ось і наш папа, – сказала з усмішкою Королева. Чоловік із карими очима, чорним волоссям, у красивому костюмі й короні розмовляв із лицарем.
– Папа! – дівчинка обійняла чоловіка за коліна. Чоловік з усмішкою узяв доньку на руки та підкинув у повітря, але одразу впіймав.
– Привіт принцеса, — казав Король з усмішкою.
Тепер усе стало на свої місця, Ліна усе згадала, згадала хто вона...
– Я усе згадала, – сказала тихо дівчина.
– Це звісно прекрасно, але нам потрібно знайти королівську сім'ю, – сказав Нік.
– Розділяємося? – запитав Деріл.
– Так, я і Ліна перевіряємо темницю, вони скоріш усього там, – сказав Раєн і схопив дівчину за руку. Вони побігли униз по сходах.
– Ти як?
– Нормально, але найближчі дві години силою краще не користуватися, – сказала Ліна. Вони переміщалися тихо і швидко. Раєн тримав свій меч на готові. Двері у темницю охороняли двоє монстрів.
– Я беру їх на себе, – очі Раєна засвітилися червоним. У монстрів влучило два вогняні шари, ті згоріли живцем за декілька секунд.
– Скоріше, – Ліна забігла за двері, а за нею Раєн. Вони швидко бігли вперед і заглядали у камери через решітки.
– Я на право! – Ліна повернула не дочекавшись відповіді хлопця
– Будь обережна! – крикнув Раєн і побіг прямо.
Дівчина бігла хвилин 5, а ж раптом із кимось зіткнулася. Дівчина у шоці підняла голову і зробила два кроки назад. Перед нею стояв Король Монстрів із двома охоронцями.
– Хто тут у нас? – запитав з усмішкою Король Монстрів. – Узяти її.
Двоє охоронців схопили Ліну і не давали їй можливості поворухнутися.
– Де твої друзі? Скажи мені! – Король Монстрів з усмішкою підняв обличчя дівчини за підборіддя.
– Я не знаю! Пусти мене! – крикнула Ліна і спробувала вирватися, але усе було марно.
– Це поки, скоро скажеш мені де вони, а зараз побудеш трошки зі своєю сім'єю, мила моя, – Король Монстрів провів своєю сірою рукою по обличчю Ліни.
По камері ходив король Джеймс, королева Емілі та маленькі принци наглядали за чоловіком.
– Пап, хтось йде, – сказав Майк щойно кроки наблизилися. Через декілька секунд за решітку пихнули злу Ліну.
– Випусти мене! – крикнула зла Ліна і схопилася руками за металеву решітку, але отримала удар струмом.
– У тебе дві години, золотце, я прийду по тебе, – Король Монстрів пішов геть залишивши охоронців.
– Урод! – крикнула Ліна і повернулася до сім'ї.
Батьки одразу впізнали доньку, на очах королеви Емілі з'явилися сльози щастя.
– Доню, – щаслива королева обійняла доньку.
Коментарі