Розділ VI
Марк сів за стіл до хлопців. Кілька хвилин була цілковита тиша. Раптом Раєн піднявся.
– Чому ми сидимо тут?! Наше королівство руйнують! Дітей забирають невідомо куди! Ми королівські лицарі чи хто?! – говорив злий Раєн.
– Ми без мечів нічого не можемо зробити їм, навіть ранити! – сказав Деріл.
– Для того, щоб їх знайти Ліна має опанувати хоча б частиною своїх сил! — сказав Нік.
– Зараз мене цікавить інше, у Ліни дуже сильна магічна сила. Чому вона жила на Землі? Чому сили не прокинулися раніше? – запитав Марк. Це змусило задуматися усіх.
Сон дівчини був не спокійним, жахи змінювалися один за одним і не випускали її зі своїх тенет. Нік саме проходив повз її кімнаті, але почув дивні звуки та тихо зайшов.
– Ліна? – Нік тихо підійшов до ліжка та одразу почав будити дівчину, вона плакала у сні. – ЛІНА! ЛІНА! ЛІНА, ПРОКИНЬСЯ!
Нік уже кричав і тримав дівчину за плечі, не сильно бив по її щічках, але вона не прокидалася.
– НІ! НЕ ПОТРІБНО! ВІДПУСТИ ЇХ! – кричала Ліна і плакала. Нік уже серйозно почав хвилюватися за неї.
– Вибач, але тебе потрібно розбудити, – Нік встав біля ліжка і крикнув. – ХОЛОДНИЙ ДУШ!
На дівчину полилася холодна вода, очі хлопця світилися яскраво голубим. Ліна одразу прокинулася і раптово сіла на ліжку, важко дихаючи, мокра від води та трохи червоними очима від сліз. Вода одразу перестала литися, очі хлопця перестали світитися і він сів біля дівчини на її ліжко. Ліна обійняла свої зігнуті коліна. Кілька хвилин вони мовчали.
– Дякую, що витягнув мене із жахів, – Ліна підняла очі на Ніка. Її очі були повні вдячності.
– Що тобі снилося? Розкажи й легше стане.
– Жахи, один за одним, вони не відпускали мене, усі зв'язані з тим, що я бачила у дзеркалі. Потрібно скоріше закінчувати та знищити їх усіх до одного!
– Ти бачила їх?
– У дзеркалі та в снах. У них сіра шкіра, усі до одного в обладунках, очі чисто чорні, навіть білків немає.
– Так, це вони захопили наше королівство, але давай не про це. Ти голодна?
– Є трохи, – усміхнулася Ліна і встала за хлопцем.
– Щойно поїси я покажу тобі село та усе розповім, за межі села без нас ні ногою. Ці монстри ходять по лісу щоб знайти та знищити нас.
– Гаразд, – кивнула Ліна.
У тронному залі захопленого королівства сидить високий чоловік, шкіра його була сіра, очі чисто чорні, срібні обладунки на ньому. Губи скривилися в усмішці оголяючи гострі зуби жовтого кольору.
– Королю, тіара принцеси слабо світиться фіолетовим. Це означає, що принцеса жива і в королівстві, – поклонився монстр, що тільки-но зайшов.
– Ні, вона не у королівстві, але жива і в цьому світі. Знайти та привести її до мене живою і цілою!
– Буде виконано, – монстр вийшов із тронного залу.
У вечері усі розмовляли у кімнаті Деріла.
– Тобі достатньо один раз зосередитися на своїх силах і тоді зрозумієш як керувати ними, – сказав Марк.
– Вони підкоряться тобі, ти головне не хвилюйся, – сказав Деріл.
– Чи це занадто складно для тебе? – запитав Раєн з ухмилкою.
– Заткнися, поки я не врізала тобі! – сказала Ліна сидячи на підлозі у позі лотоса.
– Ой, ой, ой, які ми злі, пробуй уже, – сказав Раєн. Хлопці строго подивилися на друга.
– Не слухай його, він... – Деріла перебило яскраве фіолетове сяйво. Хлопці глянули на дівчину, яка висіла у повітрі у позі лотоса, її волосся само по собі розпустилося і піднялося у гору. Так само усі предмети та меблі піднялися у гору. Очі закриті, а губи міцно стиснуті. Від неї йшло фіолетове сяйво. На голові почав з'являтися ледь помітний контур тіари. Але у мить вона відкрила очі та упала разом з усіма предметами у кімнаті, сяйво зникло разом із контуром.
Коментарі