День пройшов просто чудово. У розмовах про фільми та книги, у простих балачках і танцях під яскравими променями весняного сонця. Поспіхом пообідали бутербродами запив соком, підлітки схопили м'яч і окупували галявину під волейбол.

- Все-таки чудово, ось так вибратися. – Констатувала Оксана кроша огірки.

На вечерю планувалася шашлики і взагалі ситніша їжа. Роман перевірив шашлик у підполі, піднявся нагору.

- Зашибісь. Згоден. - Глянув на стопку дров біля сараю. Начебто має вистачити і на шашлик, і на підігрів будинку. Значить усе гаразд.

- Чи не час розпалювати?

- Так фіг його знає. - Роман не думав, що так швидко пролетить час. Сонце вже торкнулося вершин дерев. - Напевно і час би.

Залишалося дістати з сараю мангал, що було проблематично. Там рідко хтось пробирався, та й сам апарат був громіздким. Звареним з міліметрівки, з гарними гнутими ніжками. Витончений, але важкий і незручний.

- Кирило! – Рома покликав брата. - Давай мангал витягнемо. Час.

- Ага. - Хлопець підійшов, рум'яний, захеканий. – Давай.

У сараї стояв сутінок і дивний запах. Наче свіжої землі і ще чогось, гидко нудотного. Біля стін стояли дошки, шматки шиферу, граблі, та чого тільки не знайдеш у дачному сараї.

Хоча одного точно тут не мало бути - овальної дірки в підлозі, темної і трохи страшної. Півметра в діаметрі.

- Якого хєра? - Завмер біля порога Роман. Невпевнено підійшов ближче до незрозумілого феномена.

Землі навколо дірки не було, отже, явно прибирали всередину, не можна ж винести її з замкненого зовні сараю?

- Ніхрена собі! – Кирило обійшов брата. - Це що?

- Не знаю.

- Алё! - Підліток визирнув назовні кликаючи друзів. - Тут дірка утворилася!

- Що за дірка?

– Куди?

Трійця рвонула до сараю. З дому вийшла Оксана, витираючи руки рушником, попрямувала туди. Насилу протиснулася всередину, розштовхавши молодь.

- Це кроти так?

– Хера собі! Дірища!

Роман здивовано подивився на кохану. Потім зазирнув усередину незрозумілого отвору, там було темно, і ніфіга не видно.

- Ну, таких кротів не буває, це однозначно... - Він навіть не знав, як продовжити. Такого не бачив і не сподівався побачити, вже у своєму сараї точно.

– Мутант. – Вагомо сказав Денис, обминаючи темний овал. - Чорнобиль, радіація, такі діла.

- Ага! - Гучний крик від дверей змусив усіх здригнутися. Всередину вдарив сильний промінь світла.

Настя ледве побачивши дірку і повне нерозуміння на обличчі Романа здогадалася, що це явно щось несподіване і раніше тут не було. Зрозуміла, що таких ексклюзивів ні в кого немає і рвонула в будинок за телефоном. Мобільні компанії всі лежали всередині, за тимчасовою непотрібністю. Вже вибігаючи з дачі вхопила ліхтар, ось здалося, що зайвим не буде.

На правах принісшої - проштовхалася до дірки і направила промінь вниз.

- Ти геній, Насте. – Похвалив Роман. Але впевнено забрав ліхтар і відтіснив дівчину рукою.

- Звичайно. Я Анастасія мудра.

- Точняк. – Підтримала Кіра.

Навколо ями утворився натовп, який захоплено розглядав... підлогу внизу. Звичайна втоптана земляна підлога. Навіть трохи прикро стало. Кожен формував свою думку у тиші.

Знизу тихо та наполегливо, глухо, лунали дивні удари та човгання. Все це начебто наближалося.

– Відійшли всі! - Роман продовжуючи світити вниз, іншою рукою трохи відштовхнув брата з сестрою, що стояли поруч. - Загалом, вийдіть звідси.

Звичайно, ніхто й не думав залишати таку цікаву знахідку. На додачу коли там, внизу, хтось видає незрозумілі звуки. Іноді замість того, щоб боятися, людина занадто сильно зацікавлюється. На своє лихо.

Раптом унизу, в промені ліхтаря, з'явилась кудлата потилиця. Оксана ойкнула і відступила на крок, Настя теж сіпнулася від несподіванки, заплуталася рукою в кишені, намагаючись дістати телефон. "Супер фотки! Бомба!" носилося в голові дівчини. Поки голова не обернулася і на неї не дивилися два порожні, неживі собачі очі.

- Якого ху.. - Почав Роман і онімів.

Те, що було внизу, витягло вгору цілком нормальні людські руки і схопилося за край провалу.

Це був цілком нормальний мужик, якщо не вважати що голова його належала сенбернару, була облізла, з розірваним вухом і відвислою нижньою губою, що демонструє жовті ікла. Тіло мало неприємно синій відтінок, зі спученими венами та якимись шрамами. Не видаючи ні звуку тварюка ривком викинула себе назовні, в сарай. Клацнула щелепою в обличчя Кирила і той перекинувся на спину, покотився до дверей. Кіра тихенько пискнула і монстр смикнув до неї руку.

Роман, який був трохи в ступорі від побаченого, вдарив швидше інстинктивно, ніж обдумано. Тяжкий ліхтар відбив синюшну кисть, що майже схопила дівчину, убік. Зомбі вдарив у відповідь, прямо по ліхтарю і той кулею вилетів з руки хлопця, мало не зламавши пальці, перекинувся в куток сараю і звідти продовжив висвітлювати нереальну картину.

Денис злякався. Справді, сильно, до тремтіння в руках, хоча ось таких, а то й страшніше, чудовиськ, тисячами відстрілював і рубав у іграх. Те саме з ними проробляли у фільмах та мультиках. Загалом - думав що потрап йому зомбі просто на вулиці, він його переможе. Або втече. Але насправді ні зомбі, ні інших монстрів не існує, а отже й боятися особливо нічого.

І ось, коли реальність дала тріщину, і з-під землі вилізло цілком справжнє, швидке і страшно мовчазне чудовисько, хлопця пробив жах. Він інстинктивно відступив назад, втиснувшись у стіну сараю. Мимо з розкритим ротом майнула Кіра, може Денис оглух від шоку, але крику він не чув.

Роман не церемонячись, грубо, штовхнув Оксану прямо в дверний отвір. Вона не чинила опір, просто вилетіла і завмерла зовні.

- Дітей забирай і в'їбуйте звідси! - Крикнув Рома, обернувся до монстра, але трохи спізнився.

Зомбі схопив юнака за плече, другою рукою вдарив у груди, собача паща рвонулася до горла, але в справу втрутилася сковорідка, обертаючись вона врізала прямо по щелепі і ікла лише подряпнули вилицю Романа.

Звір повернув голову, не відпускаючи жертву, він продовжував стискати лещата пальців на плечі, а вільною рукою потягнувся до кривдника. Настя, біла, і дихаюча через раз відскочила назад, зачепилася за мангал і перекинулася на спину, вдарившись потилицею в стіну. Бліді пальці зомбі просвистіли там де щойно була її голова.

Вона і сама не розуміла як так вийшло, що злякавшись до паніки, побачивши безглузду, облізлу, собачу голову на голому чоловічому тілі, вона змогла схопити перше, що трапилося під руку і запустити у ворога. Вже те, що ЦЕ не друг Настя розуміла точно.

Роман нарешті зміг вдихнути. У тварюки був страшенно сильний удар, а кулак наче камінь. Перехопив кисть, що тримала його, обома руками, незважаючи на біль відступив, потягнувши монстра за собою, і прокрутив кінцівку, відриваючи хватку і викручуючи суглоб. Такий прийом звалив би нормального дорослого мужика, але зомбі були чужі біль та дискомфорт у суглобі. Твар ступила слідом за своєю жертвою, з неприродно вивернутою рукою затиснутою в хватці Романа. Смикнулася вперед, клацнула зубами, але не дістала, махнула другою рукою. Хлопець відчував, що його сил не вистачить довго утримувати цю істоту. Швидко оцінив ситуацію: двоє залишилися в сараї, начебто цілі, кохана та інші вже бігли до будинку, там телефони отже й допомога, та й просто зачинитися всередині це вже порятунок.

Він потягнув зомбі за собою, тягнучи від сараю подалі, кинув погляд усередину і всередині все похололо.

Коли Ромка якось хитро вивернув тварюці руку, Дениса нарешті прошибло. Або відпустило. Повернулося мислення, хоча скутість ще тримала м'язи, руки і ноги тремтіли, навіть око трохи смикалося. Але він міг діяти.

У дверях, вірніше вже зовні, боролися Роман та тварюка. Але він не шукав, як втекти, Денис кинувся до Насті. Перестрибнув дірку і відштовхнув мангал. Нахилився допомагаючи підвестися. Заодно згріб із підлоги півметровий прут арматури.

- Ти норм? - Він оглядав дівчину, сподіваючись, що голос не сильно тремтить.

- Яке нахєр норм? - Настя швидко підняла зброю, важку чавунну сковороду ще радянських часів. Але таку рідну. В іншу руку схопила такий самий прут як у Дениса, їх виявився розсип, лежали в мангалі і чекали, мабуть, поки їх застосують. Ось і час настав.

- Треба його зафігачити. - Уклав хлопець хитнувши головою у бік собакочоловіка. Той вже майже звільнився від хватки, все лютіше сіпаючись і кидаючись на кривдника. Клацаючи пащею так голосно, що дзвеніло у вухах.

- А як? - Логічне питання дівчини поставило в глухий кут їх обох.

Пошуки засобів до умертвіння незрозумілого ворога перервали дві покриті брудом руки, що з'явилися з ями. Широкі кисті схопилися за край, напружилися і викинули нагору ще одного мертв'яка. Він завис на краю, перевалився і миттю підвівся. Як і попередній він був гол, але цілком людського вигляду, голова та інші частини тіла точно були людськими. Тільки начебто різних пропорцій. І ще не викликало сумнівів, що він був мертвий. Синюшна шкіра та стійкий запах формаліну, моторошні порожні, потьмянілі очі.

- Пиздець. – Сказав Денис і врізав гостю по щелепі прутом.

Незручно бити вгору, та до того бити те, що болю не відчуває і зовсім безглуздо, але стояти і дивитися це вже верх тупості. Тому й вирішив хлопець що відволікатиме зомбі, а Настя проскочить у двері. Про себе якось не думав навіть.

Щелепа зомбі смикнулася від удару, а ось уся голова ні . Це виглядало настільки неприродно, страшно та дико. Мерець ударив, так швидко що не чекав ні Денис ні Настя. Долоня врізала хлопцю по лівій щоці, та що щоці - широка лапища накрила і вухо, і скроню. Затріщина кинула його на стіну, де він приклався правою стороною обличчя. В очах спалахнули зірки, у вусі стояв дзвін і бубонці. Зомбі ступив до нього, простягаючи руку і отримав по ній перевіреною сковородою. Настя, закусивши губи, вдарила по кисті, віддача була немовби по колоді приклалася, але дівчина не зупинилася, зворотним махом врізала по голові. Особливо не цілячись, тут не до точності. Удар припав у під око, голову мотнуло вгору, сковорода потрапила краєм і розсікла мертву шкіру від перенісся майже до скроні, оголивши білу кістку.

Зомбі схопив дівчину за комір, мотнув, відірвавши від підлоги і кинув у інший бік. Тут вже хочеш не хочеш, а закричеш. Настя верескнула, відчувши як земля йде з-під ніг, а вітровка дуже впивається в тіло перекручена сильною рукою, закричала вирушаючи в політ. Недовгий. Кидок відправив її прямо в дірку. Дівчина вдарилася грудьми об край, крекнула, і зникла у темному провалі.

Зомбі різко змінив рух, забувши про Дениса кинувся до дірки.

– Куди? Падла! - Хлопець, ще не цілком розуміючи, наводячи фокус в очах, рачки кинувся слідом. - Захерачу!

У дірці було темно. Такої темряви Насті ще не доводилося бачити, якщо слово "бачити" взагалі застосовується до темряви. Вона впала, але якось боком, на коліно і плече. Було боляче, але гірше було б приземлитися на прямі ноги. Боліли забиті груди і було моторошно, вона прямо відчувала як тремтить кожен м'яз у тілі.

"Думай" сказала собі. І придумала. Поспіхом сунула руку в кишеню кельми, телефон опинився на місці. "Зробила офігенних фоток, Настюша!" резюмувала дівчина та ввімкнула ліхтарик. Темний коридор півтора метра заввишки тривав від її ніг кудись у темряву. За спиною було так само.

Зверху звалилося тіло зомбі. На виставлені руки, не побоюючись травм, просто, як шматок м'яса, впало прямо біля ніг дівчини і підняло голову.

- Бля! - Зойкнула Настя. П'ятами відштовхнулася і так, спиною вперед, перебираючи ногами і руками на всій можливій швидкості кинулася геть.

Тварина піднялася рачки. Дівчина зрозуміла, що це єдиний шанс, затиснула телефон зубами, до скрегота екрану, так щоб ліхтар світив уперед, перекотилася в позу переслідувача і рвонула, перебираючи руками та ногами.

Денис дістався провалу, глянув униз, там смутно розрізнялася бліда спина. Начебто не так і високо, пара метрів. А ще – внизу Настя. Тут і думати нема чого. Мовчки стрибнув цілячись колінами в спину. Потрапив дуже добре, можна сказати ідеально, удар і вага хлопця вбили зомбі в підлогу, всередині мертв'яка щось голосно хруснуло, і не раз, одна рука підламалася в передпліччі. Сам Денис лише приклався головою об дерев'яну стіну незрозумілого коридору. Розсік лоба, але це фігня, він побачив світлу пляму, яка віддалялася вглиб. Якось легше стало на душі.

- Біжи Настя! Давай! - Крикнув услід ліхтареві.

Під ногами різко стрепенулося, миттю розпрямилося, підводячись, мертве тіло. Хлопець скотився із зомбі, щільніше перехопив прут, розуміючи що проспав свій шанс, потрібно було не кричати а пробити тварюці голову. Тепер і дурню зрозуміло, чим усе закінчиться. До очей підступили сльози. Можна храбритися скільки завгодно, але настане момент, коли ти розумієш - смерть це дійсно страшно. Та назавжди. Денис зрозумів, що його сил недостатньо для перемоги, та якої там перемоги, просто опору навіть. Але тепер хоч дівчина житиме. А це вже коштує найдорожче, і його життя теж.

- Давай, гнидо. - Юнак не хоробрився, не прогарчав, як розраховував, ці слова. Сказав так що позаздрили б дорослі чоловіки – тихо, хльостко, з гідністю.

Але, як виявилося, в спину, а точніше в зад віддаляючомуся ворогові. Зомбі і не намагався помститися кривднику, припустив за дівчиною припадаючи на зламану руку, що суттєво знизило швидкість. Нова думка жахнула Дениса "вони лізуть звідси, а значить там куди повзе Настя їх взагалі дохера!"

- Усіх замочу! - Хлопець на ходу підібрав сковорідку, сунув за пояс ззаду, поруч із прутом, і наосліп кинувся вперед. Тепер йому було не страшно. Вперше в житті він відчув справжній, туманний гнів.

Настя вже захекалася, коліна страшно боліли, а долоні здавалося горять вогнем. Телефон уже весь покрився пилом і слиною, їй хотілося чхати і кашляти, але якимось дивом поки що вдавалося стриматися. Вона частенько прикладалася головою об бруси зверху, вже відчувала течучу по маківці кров. А легені відмовлялися вдихати повітря.

Тільки у фільмах зовсім непідготовлені люди пробігають кілька кілометрів від маніяка нічним лісом. А то й увесь фільм. Стільки факторів, які вимотають людину до безсилля вже за пів години, та хоч за пару хвилин.

- Давай, давай. - Бубоніла дівчина крізь телефон у роті. Промінь мотався убік, висвічуючи коридор якому, напевно, не буде кінця. А ні, ось поворот праворуч.

Вона трохи зменшила темп, щоб не врізатися в стіну, повернула...

І звалилася вниз. Телефон вилетів і застрибав землею. Сама дівчина впала з метрової висоти, встигнувши тільки виставити руки, прикрити обличчя. Але все одно розбила ніс об свої ж кисті. Було боляче, кров текла по підборідді теплим струмком. І Настя нарешті чхнула. Потужно, голосно розбризкуючи кров'яний туман.

- Капець... - Швидко підповзла до телефону оглянувши місце, де виявилася. Щось на кшталт невеликої круглої кімнати метрів двох у діаметрі та у висоту. З одного боку дірка через яку вона і випала.

І звідки з'явилася голова зомбі. Той повторив трюк дівчини - просто впав униз нітрохи не дбаючи про себе. Піднявся одним неприродним, ламаним рухом. Гребнув рукою але дівчина швидко відскочила. У душі наростала паніка, у маленькій печері їй нема куди подітися. Зовсім. Це кінець. Хребтом пробіг розряд жаху.

Мрець зробив крок, махнув правою намагаючись зловити. Настя ухилилася, пірнула вниз і одержала ліву прямо в лоб. Її ніби колодою вдарили, загорнутою в холодну неприємну шкіру, але все ж колодою. Дівчину відкинуло спиною в стіну, повітря вибило з легень в очах поплив туман. Зомбі ривком нахилився простягаючи руку.

Денис вилетів головою вперед, перекинувся. Він по квадратному прямокутнику світла здогадався, що попереду щось не те. Коли в цей прямокутник провалився труп, що повзав попереду. Думав, що буде нижче падати. Але вийшло вдало, перекотився, заткнута ззаду за пояс нехитра зброя дуже вдавилася в спину. Він вихопив прут. Стрибнув на зігнутого мерця, прямо на спину, обвив ногами за пояс рукою за шию і вдарив прутком як списом.

Це виявилося не фільмом.

Залізяка пробила шкіру на скроні тварюки, він навіть почув як тріснула кістка, але не більше. Замахнувся ще, зомбі крутнувся на місці, закину руку через плече хапаючи хлопця. Денис відчув як з-за пояса витягають сковороду.

Настя проморгалася і від побаченого серце мало не розірвалося від радості. Над синюшною мордою мерця раптом з'явилося перекошене злістю обличчя Дениса. Рука із затиснутим прутом. Потім удар і... нічого не змінилося. Тільки в Анастасії раптом багато чого змінилося. Вона побачила, відчула самовідданість. Силу волі та рішучість на межі нерозсудливості. В одному простому хлопці, який вирішив битися, а не бігти.

Труп розвернувся підняв руку, хапаючи Дениса за курту на спині. З-за пояса хлопця стирчала річ, що полюбилася Насті. Вона вихопила сковороду, присіла і рубанула, затиснувши в обох руках, прямо по коліну. Зомбі може і безсмертний, і не відчуває болю, але щоб стояти всім потрібна опора, закони фізики однакові всім. Коліно хруснуло, згорнулося трохи набік, тварюка хитнулась і почала повертатися до дівчини, не припиняючи смикати з себе Дениса.

- Ломайся сука! - В люті Настя вдарила знову. Із замахом, усім тілом проводжаючи чавунну улюбленицю.

Потужність удару геть-чисто вибила коліно відділивши гомілкові кістки від стегнової. Вага самого мерця, та ще хлопця на додачу, і зовсім змістили кістку, вона прорвала шкіру, тварюка впала набік. Денис скотився не випускаючи прут, Настя встала поряд освітлюючи зомбі ліхтарем.

– Я за тебе злякався. - Юнак говорив не зводячи погляду з мерця.

Потвора піднімалася спираючись на три кінцівки. У блідих очах нічого не було.

По печері пронісся яскравий промінь, засліпивши на мить підлітків. Уперся вниз, у спину зомбі. Він виходив з проходу, звідки вони всі й приповзли. Потім з'явилися черевики і чоловік стрибнув ногами прямо на спину мерця. Приземлився, у трупі тріщали кістки, невідомий швидко нахилився і став часто-густо завдавати ударів у правий бік тварюки, кудись нижче ребер. У світлі Настіного мобільного і, затисненого в іншій руці ліхтаря незнайомця, лезо ножа миготіло немов срібна рибка.

На подив юнаків зомбі розпластався на підлозі як і належить трупу - не рухаючись. Хто б подумав, що неживе можна заколоти ножем? "Хоча... якщо вже зомбі існують, то чому не існувати і спеціальним ножам?" подумала Настя "є ж спеціальна сковорідка!" Вона з ніжністю притиснула зброю до грудей.