Що буде, якщо людина потратить всю ману? А що буде, якщо не маючи ману – пробувати її витягнути?
Її пальці тягнулись вперед. На кінчиках пальців ледь засвітилось зеленим, але одразу зникло. Вона знову спробувала, але спроба знову завершилась невдачею. Мана підвела, вона не просто закінчилась, але й не відновлювалась. Ходили чутки, що в Драконовірній імперії існували надзвичайно жорстокі методи виховання магів. Їх примусово заставляли витрачати ману повністю й так вони розширювали майбутній ліміт. І це працювало. Бойові маги цієї імперії були настільки сильні, що запросто могли висушити озеро радіусом кілометр – просто кидаючи в нього вогняні куля. Гігантьскі запаси мани дозволяли їм це побити. Але вони платили за це страшну ціну – тривалість їхнього життя була значно коротшою. Вони були не просто факелом, який спокійно горить та освітлює рівномірно все навколо. Вони було факелом який спалював саму тьму, а разом зі нею згорав той, хто тримав цей пекельний вогонь.
Погляд Таші на мить розплився, але чіткість вернулась і перед нею знову горіло її селище. І поранена сестра знову була перед нею. Вона, не в змозі стримувати сліз, знову закрила очі.
Перед нею, крізь гілки дерев, пробивалось сонечко. В очах та на щоках все ще були сльози. Це був сон. Про те, що трапилось в минулому. Одинадцять років тому майже все її селище було вбите. А їй, нікчемній восьмирічній дівчині вдалось вижити, опинившись під захистом старшої сестри, яка змогла вбити людину що добивала живих.
Лишень регулярний сон та кинджал нагадували їй постійно про це. Вона витерла сльози та піднялась. Вмившись у струмочку та перекусивши ноги повели у місто. Сьогодні вона знову спробує потрапити у якусь команду авантюристів. Хоча хто захоче бачити біля себе цілителя, який не може зцілювати?!