Ранок у Величарі був активним. Звичайні жителі залишились по домівках і на вулицях були або солдати, або авантюристи. У повітрі все ж відчувалась напруга, але паніки не було – це, мабуть, було наслідком великої довіри до керівництва міста.

Хаят, якого одноголосно зробили лідером команди, відправився у гільдію для отримання інформації. Таша збирала необхідні в бою речі, а Ехо переводив голему на одну з центральних вуличок, щоб легше відправитись з міста. Через годинку до нього підійшла Таша. Пройшло не так багато часу, як з'явився Хаят. В руках у нього була паперова карта. Як виявилось то був не звичайний папір, а створений за допомогою магії Нореха.

На карті був відмічений не тільки Величар, але й околиці. Також була відмічена позиції команд. Виявилось що в кожному квадраті було декілька команд. З ними була команда з назвою «Бере Аза Бала». З отриманою у гільдії інформації – ця команда мала дуже високий рейтинг, але самі вони прибули з іншого місця і це їхнє перше завдання у Величарі.

Отак, ділячись інформацією, вони відправились на свою позицією. Майбутня доба мала бути важкою, але в цей самий час – ця доба могла принести як порятунок, так і великі жертви. Мабуть через відчуття важливості цієї події, команда швидко дісталася до квадрату, за який мали відповідати.

Ехо за допомогою голема зробив невеличку вежу. В ній розмістили димовий сигнальний смолоскип. Його вони отримали у гільдії – це екіпірування видавали кожній команді безкоштовно. Його можна було просто підпалити без вогню – просто витягнувши дві невеликі пластинки з нього. І внаслідок цієї дії з нього починав виходити «дим». Вдень це був просто дим з певним кольором, а вночі чи похмуру погоду він щей світився. Тому гільдія знала у якому квадраті трапилась небезпечна ситуація. Звісно були й маги, які могли подавати сигнали, але гільдія вирішила що це буде не потрібна витрата мани.

Зробивши невеликий пост – просто очистивши галявину, та за допомогою гнучких рослин зробивши щось подібне на сигнальну систему, команда відпочивала на галявині. Голем закривав їхню спину зі сторони міста. Тому здалека, якщо йти з міста - це виглядало як просто симетрична каменюка, а поруч сидів один авантюрист. Це був Хаят, він старався сісти так щоб бачити не тільки попереду, але й спостерігати за спиною. Опирався він на невелику каменюку, яку теж приніс голем.

Пройшло небагато часу, як вони почули шум. До них хтось наближався. А те, що вони не намагались приховати своє наближення означало що це могли бути монстри.

Або.....

- Знову якихось малявок захищати. Тьху.

- Перше завдання бути няньками. Нічо. Ці тупі з гільдії не знають що таке злить нас.

- Гегеге. Та якби не параною тих стариків при владі, то та працівниця цілу б ніч перед мною б вибачалася.

- Гегеге.

- Гегеге.

Їх було троє. Один був у шкурі темного медведя. Інші теж в хутряній шкірі, але зі незрозумілої тварини. Вони наближались до них. Ехо та Таша поглянули на Хаят. Він їх попередив, що вони будуть не самі, а також сказав що союзники будуть непрості. Тепер вони зрозуміли що була за характеристика під цим словом.

Поки дівчину та індіанця не бачили, вона накинула каптур від плаща на голову. На її думку це могло б забезпечити від непотрібних конфліктів. І це спрацювало. Підійшовши ближче і оглянувши всіх, чоловік у накидці з ведмедем сказав:

- Я Едмераз. Це моя команда. Від такого непотребу як, - він поглянув на них, так що було дуже відчутно зневагу, - нам допомога не потрібна. Сидіть та не заважайте.

Ехо хотів щось сказати, але рука Таші на його заспокоїла та нагадала, що він не один й не потрібно створювати конфлікт.

Зі зневажливою посмішкою Едмераз кивнув і пішов оглядати всю галявину. Чи навмисно чи випадково він знищив всю сигнальну мережу зроблену Ташою. В цей час двоє поплічників, які були схожі між собою та скоріш за все були двійнятами, просто стояли та гиготіли.

Коли їхній лідер повернувся, на галявині з'явився ще один чоловік. Дрібна борідка на його обличчі та два мечі на поясі. Це були речі що найбільше впізались при погляді на нього. Прищуривши очі він зиркнув на них, а потім сказав:

- Едмераз. Замість розваг у борделі ти потягнув на якесь завдання де ще й не платять багато. Або взагалі не платять.

- Серосак. Якби не взяли то понили б наш ранг. То тіпа завдання для всіх й відмовитись нізя.

- Це так тупо.

Бородань оглянув знов трійцю. Гільдія вирішила що на цей квадрат достатньо дві команди з чотирьох та трьох людей. І дві сторони про це знали. Тільки от очі Серосака голодно блиснули. Облизнувши губи та перевівши погляд на свого лідера він почав ділитись своїми планами.

- Ти бачиив? Це ж голем!

- Де?

- Де?

- Де?

Трійця, немов у них затерпла шия, почали крутити головами. Це одночасно показувало які вони. Дрібноборідковий вказав рукою за спину Таші та Ехо.

Едмераз витягнув свою зброю. Це була велика кам'яна довбня покрита рунами. Хаят миттєво підірвався, але один з близнюків уже врізав йому коліном у живіт і той відлетів на кілька метрів, котячись по землі. Його брат теж не втрачав часу і вже заламав Ехо на землі. Таша помітила, що той вдарив його по шиї, а потім заламав руку. Скоріш за все, індіанець так і не встиг відати наказ на захист големові.

- Гегеге.

Трійця сміялася.

- Думала під капішоном ми тебе не помітимо.

- Але ви отримаєте покарання від гільдії.

- Ти чо, тупа? Завдання небезпечне. Не всі вернуться!

- Але...

- Ну тобой покористуємося і викинем. Або продамо в рабство без язика. Нам свідки не потрібні.

- А за голема отримає кучу золота. Хто ж знав, що нам так просто золото дадуть.

Про золото добав вже один з близнюків. Поки вони це говорили Хаят підвівся, взяв посох у руки й кинувся на Едмераза. Але той просто рукою зарядив йому в бік. Іншою рукою він відібрав посох. Хаят знову, на цей раз вже зі болісном стоном, опинився на землі. Четвірка засміялась.

Кинувши посох на землю, лідер взяв правою рукою свою довбню й замахнувся.

- Зараз ти відчуєш що таке справжня сила.

На кам'яному стовпі, а це скоріше по вигляду був саме він, засвітились руни.

І в цей момент почувся свист. Щось немов розрізало повітря. Наступне - це був скрегіт каменю. У наступну мить, майже вся верхня частина довбні полетіла вниз. Це було одночасно фантастично і викликало страх. Адже це був приклад великої сили. Сили що зламала посилений рунами предмет.

Едмераз та його три посіпаки поглянули вбік. Таша теж побачила їх.

На плечах та голові були накидки темних кольорів. З правого боку звисали якісь мечі. Їх було тільки двоє, і жоден з них не тримав руку з таким жестом ніби щось кинув. Їхня права рука була тримали рукоятки мечів біля лівої талії.

- Це що катани?!

Це вигукнув Серосак. І немов це був сигнал до дії. Близнюки кинулись в атаку. Як зрозуміла Таша, вони були бійцями і бились тільки кулаками та ногами. Вони пересувалися швидко. Але повільніше, ніж ті двоє, що допомогли їм біля проваля. Забігаючи з двох сторін, вони мчали кидаючись то в один бік, то в інший. Вони мабуть намагалися уникнути контратаки від невідомих.

Один із «плащів» здавалось просто витягнув дуже швидко меч, так само швидко ним взмахнув, та засунув назад у піхви.

Вже після того, як він сховав меч – почувся крик. За ним ще один. Близнюки покотились по землі. Дівчина, в одного з них встигла помітити – в нього не було ноги, лишень зріз. Рівненський зріз на місці ноги. Вона закрила рота, щоб зупини рвоту, яка вже збиралась появлятись. Двійнята упала на краях галявини й вона вже їх не бачила. Через трохи їхні крик затих – скоріш за все вони відключились від больового шоку.

Тепер залишилось стояти тільки троє – двоє в плащах та Едмераз. Його очі були налиті кров'ю й вени від злості виступали на обличчі.

- Ви знаєте хто я?

Це був крик? Чи він старався просто говорити якомога сильніше.

- Так. Едмераз Монтуракт.

- Та моя команда така сильна що

- Ні! Це все може й діяло у твоєму рідному місті. Де керуються погрозами, побоями та вбивствами. Але то місто-королівство таке одне. Більше такої жорстокості не існує.

- О. Тепер дійшло. За нами багато хто стоїть.

- Ти помиляєшся. У світі інші правила. Це добре що ми прийшли так швидко. А то ще б ці авантюристи стали вашими жертвами. Ми не представники гільдії.

- Ви....Ви мисливці?

На цей раз голос його тремтів. Що це ж були за мисливці, що так його залякали?

Раптом він перейшов на сміх. Сміявся немов божевільний.

- Тоді у мене немає вибору.

Він надзвичайно швидко зірвав з грудей амулет та проковтнув його.

- Це погано.

- Це погано.

«Плащі» сказали це одночасно. Один з них зняв меч з поясу, й тепер одною рукою тримав руківя, а іншою піхви. Саме лезо було ще заховане. В цей самий час, другий витягнув невелику дерев'яну плоску палочку, зламав її, прошепотів та викинув у повітря. І вона розчинилась.

Шкіра Едмераза стала вже темною, його налиті червоним очі почали вже повністю світитись червоним. Він пожбурив залишком довбні, але вони відхилились. І цей імпровізований снаряд полетів вперед, розтрощивши кілька стовбурів дерев.

Передній «плащ» знову взмахнув мечем. У повітрі немов появилось полярне сяйво, але повністю білого кольору. Цей ефект тягнувся до руки вже потемнівшої дюдини. При контакті все ж атака розірвала шкіру. Але за кілька секунд шкіра почала набувати звичного кольору. А сама рана заятгнулася.

Едмераз, якщо це все ще був він, заричав. Він зігнув ноги у колінах готуючись до стрибка. Ате не встиг. Його окутали світло білі ланцюги не даючи поворухнутись. Вони світились, і як згадувала потім Таша – скоріш за все були створені маною.

З неба повільно спустився Норех. Сидячи на грифоні його одна рука тримали повідки, а іншу навів на лідера команди "Бере Аза Бала". Надзвичайно елегантно зістрибнувши він направив дві руки вперед і почав малювати повітрі. У наступну мить довкола Едмераза з'явився напів прозорий циліндр. Потім його стінки стали темні й почали стискатися . І у наступну мить вже на цьому місці літала невеличка темна сфера. Взявши з однієї сумок на грифоні щось подібне на ліхтар він підніс до кульки. Її затягнуло всередину й одразу замкнув за нею дверцята.

Раптом Таша згадала, а де ж Серосак. І немов підсвідомо вона оглянулась. За один метр від неї був цей псевдоборадань. Точніше рівного його половина.

Останнє що пам'ятала Таша, були слова Нореха:

- Вони побачили та пережили надто багато. Хай поки що посплять.

Після цих слів вона поринула в темряву.