На перший погляд стіни були звичайними. Але Хаят пояснив, що це не зовсім так. Виявилось, що самі стіни містять зачарування і просто так непомітним проникнути на територію чи з території вийде.

На питання, чому він так багато знає, лишень віджартовувались, тому Ехо й Таша зрозуміли, що він, скоріш за все, раніше був чималим шибайголовою. Вирішивши, що як прийде час то дізнаються за минуле, авантюристи давали інші питання.

Виявилось, що школа не така вже й стара. Точніше, колись це була місто де вчили різноманітних бойових навичок, але нове керівництво вирішило: варто спробувати навчати щось більш конкретніше. І це дало плоди. За тридцять років нової системи навчання Хіке Кє багато учнів стали хорошими воїнами, яких хотіли бачити багато аристократів у своїй охороні. Це було високою ознакою. Але в цей же час, Хаят розказував, що не багато зі школи йдуть в авантюристи. Зазвичай це йшли ті, хто не зміг закінчити нормально все навчання у школі.

Ось так от несподівано виявилось, що їх супроводжував не повноцінний бойовий монах. Але Ехо відчув, що щось не так й запитав:

- Але ж ти добре володієш зброю та маєш розвинуто фізично тіло. Чому ж ти не закінчив?

З гіркою посмішкою Хаят відповів:

- Ну...... я її закінчив.

На жаль, продовжити розмову їм не дали.

- Доброго дня, - це до них промовила людина, що підійшла. Її одяг був одночасно звичайний і показував, що це точно не звичайна людина. Туніка багряного кольору ідеально доповнювала красу обличчя. Дивлячись на на неї, можна було відчути, що це немов великий орел, який летить у просторому небі - в той самий час відчувався страх, відчувалась велика сила.

- Молодший учитель, доброго дня!

Хаят відповідаючи їй поклонився. Це показало, що вони були раніше точно знайомі. Таша з Ехо також поклонились вітаючи її. Поклонившись їм у відповідь, вона продовжила:

- Думаю тобі варто піти до майстра Хіка Кє. А для твоїй компанії зроблю невеличку та відведу в місце де вони зможуть відповісти.

Хаят повільно йшов. Його зараз чекала важлива зустріч. Адже після того, як він покинув школу ставши авантюристом, головний учитель не бажав з ним спілкуватись, а деякі інші взагалі вважали його зрадником. Але він вже тут, тому точно буде неввічливо, якщо не привітається з майстром. Ну і якщо б він привітався, його здоров'ю загрожувало б багато неприємних речей, особливо бойових посохів учнів.

На території школи зазвичай була тишина. Зараз, йдучи туди, де ніколи не зупиняються тренування, йому було страшно. Як Хіке Кє відреагує на його повернення?

Він бачив що далеко, як завжди, тренується якась група учнів. Найближе було двоє, ще зовсім молодих, які тримали віники в руках, замітаючи листя. Його вже помітили. Дівчина, та скоріш за все, ще одна нова вчителька пошепки про щось говорили через вікно дивлячись в його сторону.

Учитель підійшов вперед. Його руки були заховані у одягу. Ряса чи то туніка була до самої землі. Хаят намагався запам'ятати назву, але в нього так і не вийшло. І ось підійшовши ближче, він похилив голову так склав руки у знак вибачення.

Набравшись сміливості, щоб поглянути вперед, Хаят побачив усміхненого Хіке Кє. Це зігріло його серце. Але його ще чекала довга розмова з майстром.