Вони йшли дорогою по не дуже густому лісу.

- Це так чудово Ташо! Ти так чудово орієнтуєшся у лісі та знаєш так багато рослин, що одразу зрозумів - ти мені потрібна!

Дівчина похилила голову та подякувала. Її вперше похвалили. Це було приємно і одночасно дуже неочікувано. Вона хоч і була напівдруїдом, знавцем зеленої магії та знала магію зцілення, але цим всім вона не могла користуватись. В очах одразу згадувалась сестра і те, як на кінчиках пальців ледь жевріла зелена мана - жевріла та одразу згасала. Це якраз була причина чому ніхто не брав у групи, адже для чого потрібен цілитель чи друїд - якщо він не можу використовувати магію. Але зараз молодий чоловік поруч вважав інакше.

Він прибув з іншого й належав до категорії мандрівних авантюристів. Завжди брав лише прості завдання у лісах поруч з містами й так заробляв собі кошти. В гільдії на його очі потрапило оголошення Таші й він зрозумів - що майже його доля, адже це був ідеальний варіант для команди, хоча команда ще не була укомплектована.

- А я тільки фізичну силу маю. Після школи....

Він замовк. На обличчі на мить промайнув сум. Це тривало лише мить, але дівчина помітила. Вони були майже однолітками, але чомусь їй здавалось що їхній "справжній" вік значно більший.

Губи Таші майже відкрились, щоб сказати, але він продовжив:

- Це чудове завдання. Зазвичай завдання дають на якісь чагарники і доводиться акуратно пересуватись, а тут ціла дорога.

- Чому ти вирішив взяти мене в команду?

Таша нарешті наважилась запитати те, що її цікавило і те, що потрібно було знати.

- Просто відчув, що ми будемо хорошою командою.

- Але....

- Інколи не потрібно додаткових причин. Люди самі відчувають чи варто спілкуватись з людиною. Інколи відчувають, що ось з цією людиною їм буде комфортно спілкуватись. Це дуже філософська тема.

- Так.

- Якщо будем продовжувати виконувати завдання разом, то буде час повернутись до цієї теми.

Вони продовжили свій шлях. Лісова дорога була акуратна, з боку було повалене дерево, але їхня невелика подорож-завдання пройшло надзвичайно спокійно.

Повертаючись назад їм навіть пощастило зібрати кілька трав для ахлімії й цим підвищили заробіток за сьогоднішній день.

Хаят йшов попереду, а Таша трохи позаду. В руках у нього була довга палиця - більше його росту. І хоча вона була дерев'яна, але точно не звичайне дерево, яке було довкола них. Це заставило знову поринути у думи - як вона мало знає про цей світ. Піднявши голову, їй в очі посвітили приємні промінчики сонечка, які пробивалась через гілля лісу. Це не тільки освітлювали дорогу, але здавалось, ніби освітило її майбутній шлях.

- Потрібно буде відвідати бібліотеку.

- О! Мені теж! Потрібно передати послання від свої вчителів.

На його лиці була приємна посмішка. Здавалось, що вони знайомі уже довгий час. Вже майже підходячи до міста Таша вирішила ще дещо запитати.

- Хаят, а чому ти подорожуючи по різних містах? Не простіше жити та працювати в одному місті?

- Двері гільдії завжди відчиненні. Чому б не подорожувати по світі, адже завжди можна буде повернутись назад.

Ці слова заставили Ташу задуматись. Справді, якщо двері відчиненні, чому б не спробувати нове майбутнє....