Хмари повільно пливли по нічному небу. Місяць, який інколи поза них визирав освічував все до чого міг дотягнутись. В тому числі й до вікна цієї кімнати. Кругле вікно зроблене з металу було щільно замкнуте і хоча на перший погляд це було звичайне вікно, але його було б важко розбити якомусь силачу з молотом. Така кімната була тілтки одна і знаходилась вона у верхній частині будівлі.
Стіл та книжкові полиці. Вона була абсолютно звичайною.
Крісло! Ось що було справді незвичним. Воно було надзвичайно розкішним. Чи мабуть варто було б сказати, що воно було королівським.
Хазяїн цього крісла закінчив читати сувої та ще дещо. Це невідоме він вклав у книгу й спеціальним невеликими механізмом закріпив. Потім закрив книгу й поставив зверха руку. Його тривожили якісь роздуми? Чи він просто був задоволений виконаною роботою?
Двері повільно та безшумно відкрились. У них зайшов Нореха. Закривши за собою двері він пішов уперед та присів навпроти.
- Що ж. Ти як завжди приходиш без запрошення. Плащ. Чи все таки називати Мабився.
- Така угода, Норех. І Давай без образ.
- Ну це ж ваші мають таку фантазію, щоб давати імена поєднуючи слова "мана" та "вбивця".
- Так-так.
- Ех. Відповіді як завжди.
- Що скажеш про друїдку?
- Така, як інші. Не побачив у ній чогось незвичного.
- Якби була сильна, то б вампіри давно б з'їли.
- Говори прямо. Це надійна та захищена кімната.
Норех Підсунув Мабися сувій та кивнув.
- Сувій пам'яті? Не люблю, але маю читати. Кристал так розумію вже готовий.
Норех хмикнув та спокійно очікував коли прочитає й поверне назад. Потім взяв сувій та заховав у стіл.
- Гіпноз не твоя сильна сторона?
- Це не стосується нашої спільної роботи, Х!
- Так. Ми знаємо приблизні вміння один одного, а все інше діло інтуїції.
- Ви багато накопали, тому це - брехня.
- Ти правий, Нореху. Ви, хижаки, ледь не зруйнували старий світ.
- Це ж не зовсім правда.
- Так – так.
- Мої предки та .... однолітки викачували ману звідусіль й накачували нею себе. В результаті втрачали регенарацію мани. Навіть, якщо вони мали її від народження.
- І отримували за це велику силу та безсмертя.
- Ну...безсмерття - це коли не можна вбити. А ми швидше просто добре... харчувались?
- Ага, для вбивства такого як ти, не безсмертного, потрібна або армія або надзвичайно велика підготовка. О. І ще якщо вбити то під кінець вибухнути стерши ціле місто.
- Або материк. Вірно, Мабисе?
- Не Смішний жарт, Нореху. Але король Акта Цек Нер неочікувано виявився хижаком.
- Думаю у вас хтось точно знав. Не будем цю слизьку тему обговорювати.
- Так-так. Що там з друїдкою дальше?
- Мій контроль тіла не залишив ніяких відбитків у пам'яті. Простіше вона була ложкою, якою ми накидали цукор, а потім повернули назад.
- Вона нічого не памятатиме про ту ніч?
- Ні. Власне ж все, як завжди у цьому місті.
- Так-так.
- Не відчуваю довіри, але вона мені не потрібна. Повідомиш своїх, що я виконую свої обов'язки та й справа закрита.
- Так, звісно.
До нового друїда, Мабисе.
До нового друїда, Нореху.
Мабис повільно встав з крісла й потягнув руку до столу. Норех підсунув невеличку металічну коробку зі рунами. Піднявши її та сховавши вийшов з кімнати так само тихо та безшумно закривши двері, як і прийшовши.
Норех теж встав й підійшов до вікна.
Коли ж з'явиться справжній друїд?
Але на його слово ніхто не відповів, бо їх ніхто й не почув. Ці слова розчинились у кімнаті де був тільки він один.