Передмова
Пролог
Кинджал пам'яті
Моє оголошення
Двері гільдії ..... відчиненні завжди?!
Бібліотека
Лісова дорога
Селище Кам'яне сердце
Кам'яний міст
Нічне багаття
Нічне небо
Це викрадення?
Думки
Вістря
Нічне місто
Робота в бібліотеці
Паніка
Нова інформація
Мій улюблений......ринок
"Бере Аза Бала"
Бойовий посох
Тепло
Знову дорога
Сонячні ванни
Хіке Кє
Повернення
Епілог
Доповнення 1. Металічна коробка пам'яті
Епілог

Хмари повільно пливли по нічному небу. Місяць, який інколи поза них визирав освічував все до чого міг дотягнутись. В тому числі й до вікна цієї кімнати. Кругле вікно зроблене з металу було щільно замкнуте і хоча на перший погляд це було звичайне вікно, але його було б важко розбити якомусь силачу з молотом. Така кімната була тілтки одна і знаходилась вона у верхній частині будівлі.

Стіл та книжкові полиці. Вона була абсолютно звичайною.

Крісло! Ось що було справді незвичним. Воно було надзвичайно розкішним. Чи мабуть варто було б сказати, що воно було королівським.

Хазяїн цього крісла закінчив читати сувої та ще дещо. Це невідоме він вклав у книгу й спеціальним невеликими механізмом закріпив. Потім закрив книгу й поставив зверха руку. Його тривожили якісь роздуми? Чи він просто був задоволений виконаною роботою?

Двері повільно та безшумно відкрились. У них зайшов Нореха. Закривши за собою двері він пішов уперед та присів навпроти.

- Що ж. Ти як завжди приходиш без запрошення. Плащ. Чи все таки називати Мабився.

- Така угода, Норех. І Давай без образ.

- Ну це ж ваші мають таку фантазію, щоб давати імена поєднуючи слова "мана" та "вбивця".

- Так-так.

- Ех. Відповіді як завжди.

- Що скажеш про друїдку?

- Така, як інші. Не побачив у ній чогось незвичного.

- Якби була сильна, то б вампіри давно б з'їли.

- Говори прямо. Це надійна та захищена кімната.

Норех Підсунув Мабися сувій та кивнув.

- Сувій пам'яті? Не люблю, але маю читати. Кристал так розумію вже готовий.

Норех хмикнув та спокійно очікував коли прочитає й поверне назад. Потім взяв сувій та заховав у стіл.

- Гіпноз не твоя сильна сторона?

- Це не стосується нашої спільної роботи, Х!

- Так. Ми знаємо приблизні вміння один одного, а все інше діло інтуїції.

- Ви багато накопали, тому це - брехня.

- Ти правий, Нореху. Ви, хижаки, ледь не зруйнували старий світ.

- Це ж не зовсім правда.

- Так – так.

- Мої предки та .... однолітки викачували ману звідусіль й накачували нею себе. В результаті втрачали регенарацію мани. Навіть, якщо вони мали її від народження.

- І отримували за це велику силу та безсмертя.

- Ну...безсмерття - це коли не можна вбити. А ми швидше просто добре... харчувались?

- Ага, для вбивства такого як ти, не безсмертного, потрібна або армія або надзвичайно велика підготовка. О. І ще якщо вбити то під кінець вибухнути стерши ціле місто.

- Або материк. Вірно, Мабисе?

- Не Смішний жарт, Нореху. Але король Акта Цек Нер неочікувано виявився хижаком.

- Думаю у вас хтось точно знав. Не будем цю слизьку тему обговорювати.

- Так-так. Що там з друїдкою дальше?

- Мій контроль тіла не залишив ніяких відбитків у пам'яті. Простіше вона була ложкою, якою ми накидали цукор, а потім повернули назад.

- Вона нічого не памятатиме про ту ніч?

- Ні. Власне ж все, як завжди у цьому місті.

- Так-так.

- Не відчуваю довіри, але вона мені не потрібна. Повідомиш своїх, що я виконую свої обов'язки та й справа закрита.

- Так, звісно.

До нового друїда, Мабисе.

До нового друїда, Нореху.

Мабис повільно встав з крісла й потягнув руку до столу. Норех підсунув невеличку металічну коробку зі рунами. Піднявши її та сховавши вийшов з кімнати так само тихо та безшумно закривши двері, як і прийшовши.

Норех теж встав й підійшов до вікна.

Коли ж з'явиться справжній друїд?

Але на його слово ніхто не відповів, бо їх ніхто й не почув. Ці слова розчинились у кімнаті де був тільки він один.

© Liumento Люменто,
книга «АВАНТЮРИСТИ ЗІ КХВАРНИ "Троє з половиною"».
Доповнення 1. Металічна коробка пам'яті
Коментарі