Вона пливла по воді. Такі були відчуття. Колись у дитинстві їх відводили на криштально чисту лісову річку. І там навчили плавати. Таші та ще кільком дітям найбільше сподобалось плавати на спині. Це було щось схоже на політ – легке погойдування вверх-вниз та відчуття повної розслабленості. Такі ж відчуття були й зараз.

Таша відкрила очі, проте була змушена одразу їх закрити. Це було важко - тримати очі розплющеними, тому повіки опустились. Небо та оточуюче гілля пливло нед нею. Її кудись несли. Різко встати теж не могла, відчувала що виснаженна настільки, що не може поворухнути рукою. До неї долинула тиха розмова, й, на щастя, один голос був відомий - голос Хаята.

- Ми направились на завдання по розвідці рослин, а селище виявилось повністю зруйноване.

- Теж бачив його. Але на карті був позначений кам'яний міст. Вони ж не могли знищити.

Таша зрозуміла - вони спілкуються вже довгий час і намагаючись прийти в себе, спокійно слухала розмову.

- Теж так думаю. Можливо хтось захотів знищити селище.

- Можливо провалля саме розширилось, в горах інколи були зсуви каменів.

- Ого. Нас вчили тільки бойовим мистецтвам.

- Все ж неможливо все вивчити. Ех.

- Ех.

- Добре що ви пішли на обхід прірви, а не до іншого мосту. Так змогли зустрітись

- Ну, якщо це природнє явище – то інші мости теж б виявились знищення.

- Це так.

- А після магічного виснаження довго сплять?

Це питання прозвучало трохи голосніше. Здавалось Хаят повернув голову й дивився на неї, одночасно питаючись невідомого їй подорожнього.

- Одразу помітно що ви недавно подорожуєте разом. Зазвичай це триває до однієї доби. Хоча якщо людина штучно нарощувала ману, тоді це буде довше.

- Штучно нарощували?

- Так. В селищі розказували ло бувають такі методи. Як саме це роблять – не знаю. Природно що людина за добу повністю відновлює весь об'єм своєї мани регенерації.

- Зрозуміло. Але не так багато про неї знаю.

Таша покашляла. Здається це було від того що у неї була спрага. Цього разу, вона все ж таки змогла відкрити очі і не закривати їх одразу. Її «політ» зупинився, та почала опускатись вниз.

- Це добре що ти проснулась.

- Багато часу пройшло?

- Ні. Але скоро буде обід.

Хаят відійшов убік та вказав рукою на людину позаду.

- Знайомся це Ехо. Він з нами відправляється до міста.

- Приємно познайомитись, я Таша.

- Хай.

Цей молодий чоловік носив незвичне вбрання, але він спокійно поклонився.

- А це мій голем.

Таша оглянулась. Це була велика каменюка, яка мала місця, які світились зеленим. А сама вона сиділа на його руках, які були зведені до купи як ліжечко.

Зрозумівши, що весь цей час її на руках тримав голем, дівчина почервоніла, але знайшовши сили у собі, промовила:

- Дякую за турботу.