Сонце мелькало через гілочки дерев та кущів. Вони вже третій день подорожували. Хаят інколи йшов сам, або їхав на големі. Це було неймовірна подія, коли вони наткнулись на Ехо та його голема.
Коли вони вечорами спілкувались, індіанець так і не зміг пояснити чому він довірився Таші з Хаятом. Інколи дівчина жартувала, що Ехо такий серйозний - ніби старенький дідуган, але це були лише дружні жарти. Адже, всі розуміли, що у випадку небезпеки невідомі можуть не просто втекти, але вони можуть виявитись дрібний злодюжками або бандитами, що постачають рабів.
Трійця подорожувала до школи Хіке Кє. Голем тягнув чималий візок - це було просто додаткове завдання, що, дарма не відправлятись так далеко від Величара. Основною ж "подією" було оглянути та вилікувати Хаята. Хоча йому і стало краще, але Норех наполягав на цій подорожі.
Згадуючи зустріч з бібліотекарем, вони розуміли - це сильна людина. Працівник бібліотеки був не тільки магічно сильний, але й, здавалось, фізична сила була такою, що запросто могла побити всіх їх.
Як виявилось, група "Бере Аза Бала" не складалась з кількох осіб і їхня кількість більше сотні. Але їхньою базою було інше місце. Це створювала небезку, адже офіційно група зникла після спільною місії з "Троє з половинкою". Під час подорожі, Ехо розмірковуючи, вирішив що їх відправили подальше від Величара, щоб не було змоги їм помститись. Це звучало правдоподібно, хоча ідея мала в основі підозри.
Йшов п'ятий день подорожі. Останніх два дня Хаят вже пересувався сам, без допомоги голема, а це показувало, що він дуже швидко відновився. Адже звичайні люди після таких ударів, такої одностороньої бійні, ще довго були кволі. Чи це показувало його бажання жити чи просто лікування було хорошим - невідомо.
Нарешті вони побачили стіни міста. Або так вони думали. Таша з Ехо були тут вперше, тому Хаят виконував роль провідника. Як виявилось це було не зовсім місто. Точніше все місто - це була школа.