Пройшов чималий проміжок часу. Вони наблизились до селища. Або вони так думали...

Вони бачили лише руїни від того, що мало бути на місці селища. Частина споруд була розірвана на дрібні кусочки дерева, а інші були спалені вщент. Не було жодної живої душі, не було крику чи плачу, лишень в деяких місцях була мокра земля.

Хаят з Ташою стояли і дивились на знищене селище - вони розуміли, сталось щось жахливе. Обдумавши ситуацію, було вирішено що це вже не їхній рівень авантюристів. Вони кваплячись, повернулись назад.

Вечоріло коли вони нарешті дійшли до мосту. Але його там не було. Лише з двох сторін були залишки того, що кілька годин назад було мостом через бездонну прірву, по якому вони йшли. Зараз це були лишень каміння та провалля з дном повним темряви.

Це було неочікувано для них. Вони розраховували, що заночують у селищі, але воно виявилось зруйнованим. На щастя у них були дві маленькі палатки та інший інвентар - все як було в правилах гільдії. Звірившись з картою Хаята вони пішли у напрямку - де можна було перейти провалля.

Розуміючи те, що вночі йти не надто хороша ідея, було вирішено піти подальше від зруйнованого мосту й невідомо ким знищеного селища.

Дійшовши до невеличкого пагорба, на якому були каміння та старі сухі дерева - авантюристи зробили там привал. Поставили палатку, закріпивши її між двома сухими деревами. Розпалюючи багаття Таша та Хаят постарались частково заховавти його з однієї сторони великої каменюки.

Раптом Хаят підвівся. Взяв свій бойовий посох та вийшов трохи вперед оглядаючись. Згодом і Таша почула це. Кроки. Чи, імовірніше, тупотіння чималої кількості ніг, але вони були не схожі на людські, а були дрібніші - як зграя тварин.

І ось показався один - це був невеличкий, розміром до коліна монстр. Його очі не були помітні, а на спині були нарости.

Показався ще один. Вони були схожі. І ще один вийшов з хащі. Вони відрізнялись лише кількістю гострих наростів на спинів. Довгі хвости, немов у ящірки, прижимались до землі. Найбільш яскравою деталлю їй здались ікла, які стирчали навіть із закритої пащі, а також кігті на лапах. Тепер стало зрозуміло - хто знищив попереднє селище.

Вони тихо заричали. Навіть в їхні пащі були гострі зуби. Це було створіння, яке всім своїм виглядом показувало агресивність.

Хаят взяв правої рукоою свій посох і зробивши тренувальни рух став у бойову стійку, яку він колись показував. Монстри кинулись вперед.

Посох рухався по великії дузі.

Одного з нападаючих монстрів підкинуло у повітря і навіть почувся чогось хрускіт. Хаят, зціпивши зуби, продовжив рух. Покрутившись на місці, він продовжив рух й відправив об камінь наступного. Третьому йому пощастило врізати у живіт і з пащеки вирвалась якась рідина не надто приємного вигляду.

Таша сама не помітила, яка витягнула кинжал й тримала двома руками під собою. Вона, скоріш за все, черпала мужність не втекти та не втратити свідомість. Або вона хотіла набратись мужності, щоб змогти застосувати магію.

Троє агресивних противників були подолані. Хаят взмахнув посохом, щоб відчути свої витрачені сили, але тут же, одразу став у стійку.

Почувся шелест. І пред їхніми очима вона побачили знову приближення цих монстрі. На цей раз їх було більше десяти. Власне вони не рахували їх. Це була велика кількість, яку не було бажання рахувати.

Хаят зрозумів, що це буде важкий бій. Він вирішив що повинен виграти час, щоб хоча б його нова напарниця змогла втекти. Чи хоча б вона зможе наткнутись на допомогу.

Він вже не старався відправляти в політ. Його намаганнями були спроби потрапити посохом по черепу або по ногах - щоб вони не могли нікого переслідувати.

Він не бачив що за його спиною, ще один такий ж монстр з'явився на пагорбі - де вони розбили табір. Тільки от нарости на його спині світились темним сяйвом. Він безшумно там появився і стрибнув прямо перед Ташею.

Вона не випустила кинжал і не промовила ні звуку. Звір перед нею видавив ніби злобну посмішку, готуючись знову стрибнути.

І в цей момент сталось дещо несподівана. Голову цього монстра розплющило. Це те що вона встигла побачити.

Потім вона підвела погляд вверх і побачила що це зробило.

Це був він? Чи вона? У темному костюмі з незрозумілими узорами і маскою, яка повністю закривала обличчя крім губ. Але й ті здавались немов витвір мистецтва. На мить здалось що від рук тягнуться білі нитки. Ця постать стояла нерухомо.

Таша побачила, як Хаята, один з монстрів зачепив за руку наростом й кинув на земля. Рука була вивернута під нереальним для людини кутом.

Підстрибнувши, вона хотіла йому допомогти. Це бажання йшло від самого сердця. Не було думок, що її теж можуть бути. Голова була заповнена думками про термінову допомогу людині - тій, яка повірила в неї, яка дбала про неї, яка брала з собою на завдання незважаючи на її сумнівню користь.

Але в наступну мить вона побачила ще одну постать. Вона була абсолютно така ж як попередня. Різним у цих двох невідомих був лишень головний убір. Якщо в першого це була просто маска, то в другого це був немов капішон, який не дозволяв побачити що знаходиться під ним.

Невідома людина кинулась на монстра, який нападав на лежачого Хаята і долонею відрубала голову. Перший теж кинувся вбивати монстрів.

Це виглядало як граціозний танець. Вони могли підстрибували на високу відстань у повітрі, і за допомогою чудово контролю своїх тіл - їхні ноги просто давили монстрів об землю. Одних роздавлювали, інишх розрубали долонями чи ногами. Це була неймовірна жорстока розправа над монстрами. Можливо, якщо б істоти з наростами на спині мали б страх - вони б втікли. Але вони вперто йшли в атаку. Незважаючи на велику кількість свої схожих мертвих побратимів - вони бігли вперед, стрибали, підкрадались чи повзли. Це було схоже на повернення бджіл у вулик. Воно просто бігли вперед. В якийсь момент уже було незрозуміло чи вона стараються напасти на Хаята чи вони хочуть вбити цих двох у темному одязі.

Інколи Таші здавалось що за їхніми руками та ногами летять білі нитки, але в наступну мить вона їх вже не помічала. Але вона подумала, що це скоріш за все після образ від їхніх атак. Пройшло дуже багато часу. таке складалось враження, але насправді це була мить.

З'явився ще один монстр з наростами що світились. Він одразу стрибнув, але другий з легкістю ногою опустив монстра об землю, але на цей раз - не вбив. Вдавлений в землю він не міг ні поворухнутись, ні поричати. Здавалось що нога зверху не просто придавила його до землі, а немов закувала у кайдани - не даючи поворохнутись. Навіть хвіст не поворухнувся ні разу від моменту коли прижали до землі.

Перший підійшов до неї й нічого не сказавши взяв тіло монстра, кристали якого все ще світилися і пішов нічого не сказавши. Другий взяв іншого такого монстра, який ще сопів, і тут вони ...... зникли. Точніше вони стрибнули у небо дуже високо і зникли за деревами, які були на чималій відстані від них.

Таша побігла до Хаята. дивлячись услід цим двом невідомим вона прошепотіла:

- Дякую.

Хаят уже підвівся й вона допомогла підійти йому до палатки. Там він сів на валун. Дівчина взяла його поранену розірвану руку лівою рукою. В цей час праву вона занесла над рукою. Це було її бажання. Допомогти людині, яка намагались її захистити.

Зелені вогники мани появились довкола. Рана повільно затягнулась на очах. Замість розірваної руки - це вже виглядало як простий поріз. Ще через короткий проміжок часу - ця рана повністю затягнулась.

Дивлячись на це Таша задоволено посміхнулась і відключилась.