Пилена туману зійшла з його очей, показавши товстий шар золотого листя. Поворухнувши тонкими білосніжними пальцями на правій руці, почув тихий шурхіт сухого листя, помітивши величезний перстень із синім каменем. Він здивувався. Адже ніколи раніше йому не доводилося носити каблучки. Жив він досить бідно, а вже як переїхав, так вже й поготів. Він згадував, що були часи, коли йому не було за що купити їжу, а тут каблучка.

Піднімаючись з землі, вкритої товстим жовто-червоним листяним шаром, йому також довелося звернути увагу на ще кілька дивностей. По-перше, довге срібне вбрання, в якому він чомусь так недбало лежав посеред старовинного лісу. По-друге, це ніби сам ліс. Він явно був якимсь незвичайним. Десь високо в небі він бачив величезних літаючих птахів, які, здавалося, зовсім не помічали його.

- Майстер...? - Деріл почув тихий писклявий тремтячий голос десь неподалік - Майстер - це ж ви, так? - продовжував говорити голос вже трохи впевненіше.

- Хто це? - схвильовано підхопив було Деріл, Він ледь помітно здригнувся, коли знову почув голос.

- Про-ба-чте - всхлипуючи вимовляв невидимий співрозмовник - Я тут.

Раптово, перед очима чоловіка опинилася крихітна істота, зріст якої не перевищував і трьох футів. Величезні очі дивилися прямо на нього. Шкіра, вкрита густою шерстю темно-оранжевого кольору, зливаючись із загальним лісовим пейзажем. Величезні вуха звисали так, що закривали майже все крихітне тільце. На голові красувалася в'язана шапочка, одягнена трохи набік. Штани солом'яного кольору були сильно зношені, а на колінах красувалися дві акуратно пришиті сині заплатки. А з-під білої сорочки визирав дивний кулон. Дерілу навіть здалося, що ця незвичайна істота, з якою він говорить, ось-ось заплаче.

- Вибачте, Майстре - знову заговорив тихий писклявий голос.

- Ви хто? - тихенько прошепотів Деріл, дивлячись у величезні бурштинові очі.

- Я-я... я просто Тріма. Я свинта. - поспішила уточнити свинта, - я з'явилася в цьому лісі, - несподівано гордо пропищала Тріма, ховаючи крихітні, тендітні, тремтячі рученята, які були явно замерзлі та сховані у глибокі кишені. - А ви? - запнулася свинта, трохи подумавши, продовжила, спрямувавши величезні очі на Деріла.

- Тріма, - він помітив, як свинта мимоволі здригнулася, почувши своє ім'я - скажи мені будь-ласка, чому ти називаєш мене Майстром?

Її обличчя, вкрите дрібними зморшками, залило м'яке осіннє сонячне світло, і відбилося в очах. Вона трохи зам'ялася перед тим, як відповісти, поправила своє вбрання і пригладила свої вуха, повністю вкриті жовтим, помаранчевим і червоним листям. Деріл ніяк не міг зрозуміти, чому листя не обсипається. З такою незвичайною прикрасою Тріму здалеку можна було прийняти за величезну гору листя.

- Ну-ну... - вона невпевнено з невеликим тремтінням у голосі почала говорити. - Через це - вона вказала тонким кривим пальцем з жовтим нігтем на перстень на його пальці. - Це перстень Майстра. Воно володіє неймовірними магічними властивостями - він сів на вкриту товстим шаром листя землю і тепер його очі були на рівні з Трімою, продовжуючи захоплено слухати це незвичайне створіння. - Але у кожного Майстра перстень має свою силу.

- Перстень? - він з подивом почав розглядати блискучу на сонячному свитлі прикрасу. - І як зрозуміти, якою силою володіє моє?

Раптово їхню розмову перервав гучний крик, свинта злякано вскрикнула, потім вони почули тупіт коней.

- Лягайте на землю, Майстер, - наказала свинта, подивившись на Деріла так, що він не ризикнув не підкоритися й одразу ж ліг. - не рухайтеся і лежіть тихо. Не можна, щоб вас помітили, я вас сховаю - проговорила вона майже пошепки вимовила Тріма.

Лежачи на землі, він спостерігав, як маленьке тільце свинти робило якісь дивні рухи, які чимось нагадували танець, але з кожним новим па його накривало дедалі більшою горою листя, а за кілька миттєвостей Деріл був повністю ними вкритий. Він був занурений у цілковиту темряву, і навіть найкрихітніші промені сонця не могли пробратися до нього. Ще за кілька секунд йому довелося почути, як тупіт копит наблизився в супроводі звуку каретних коліс і шурхоту листя, які сповіщали всю округу про себе. Гучне іржання коней оглушило Деріла на деякий час, настала повна тиша.

- Тріма! - заговорив різкий владний жіночий голос.

- Так, пані - ледве чутно промовила свинта. - Вибачте, - її голос здригнувся, - я не хотіла вас потурбувати - поступливо промовила Тріма.

- Що ти тут робиш? - вимагав голос незнайомки, не звертаючи уваги на вибачення. - Ти знаєш правила чи ти забула? - поцікавилася жінка з ноткою єхидності в голосі.

- Ох, ні! - поквапилася відповісти Тріма. - Я просто трохи захопилася, виконуючи роботу осінньої свинти. Прошу вибачте мене - її і без того дуже високий голос, пролунав ще більш високо. - Вибачте, прошу - продовжувала благати Тріма.

- Припини. - незнайомка різко обірвала тираду свинти, - Тебе буде покарано - Деріл почув, як бідолашна Тріма звалилася на землю з благальним вигуком. - Мовчати. - заволала жінка, не приховуючи свого роздратування.

Було зрозуміло, що розмова завершена, проте Деріл не поспішав вилазити зі свого укриття, він дочекався, поки повністю вщухне звук копит. Вибравшись з-під величезного шару листя, він навіть трохи здивувався тому, як він примудрився не задихнутися.

- Боже, - взмолився було Деріл, побачивши Тріму, що стояла на колінах, покрита якимось дивним шаром льоду, - Тріма! - він присів поруч, дивлячись у величезні бурштинові очі, які продовжували жваво кліпати - Ти жива? - вона моргнула - Як так? Чому? - запитував Деріл до нещасної Тріми.

- Так, Майстре, - відповідала свинта, і він помітив, які в неї величезні вії. - Не хвилюйтеся, все гаразд - пошепки заспокоювала його Тріма.

- Як же? - він легенько доторкнувся до величезних вух, вкритих листям, і з очима, повними співчуття, продовжував дивитися у величезні очі маленької свинти.

Раптом, він помітив, що під його рукою чари злої відьми почали розвіюватися. А вже за кілька секунд Тріма стояла перед ним повністю вільна від чар. Раптово, його накрив величезний потік щастя, і він кинувся міцно обіймати свинту. Вона виявилася такою крихітною і дуже тендітною.

- Ох, який же я радий - відпустивши свинту, підсумував Деріл - Що це було? Хто ця відьма?

Тріма обтрусилася, поправляючи свою білосніжну сорочку, витягуючи з-під неї величезний кулон з каменем бурштинового кольору у вигляді листочка клену.

- Жінка, яка силою захопила владу і нарекла себе Володаркою Лісу Пір Року. - вона з прикрістю кинула погляд своїх бурштинових очей на Деріла - Ніхто не міг чинити опір їй. Навіть якщо хтось намагався, то його практично перетворювали на живу статую або гірше, на пил, - по її щоках потекли маленькі прозорі краплини солоних сліз, падаючи на землю вони перетворювалися на крихітні грибочки. - Так вона замкнула дуже багато свинт з усього лісу, але як вам, Майстре, вдалося мене звільнити? - задумливо промовила Тріма, витираючи сльози.

- Навіть не уявляю - здивовано пробурмотів Деріл.

- Може, - невпевнено почала було Тріма, пильно дивлячись на його величезну перстень, - може, справа в ньому? - вона вказала на перстень. - Може це його сила?

- Не знаю. Усе може бути. - промовив Деріл, вмощуючись на землю і покручуючи свій перстень, як і раніше не розуміючи, звідки він узявся, і як він на ньому опинився. - Я можу дещо запитати?

- Звичайно, ви врятували мене від ув'язнення, тепер я ваша боржниця. - усміхаючись жовтими зубами, вимовила Тріма, радіючи тому, що може чимось допомогти.

- Що таке "Ліс Пір Року"? - невпевнено вимовив Деріл, акуратно піднімаючись на ноги і поправляючи свій блискучий одяг.

- О, це неймовірне місце, - натхненно промовила свинта. - Бачте, це дещо незвичний ліс. - з якимось щастям сказала вона. - Знаю, в світі людей усі пори року йдуть, так би мовити, по черзі, одна за одною, - чоловік закивав, дивуючись незвичному опису сезонів у його Нью-Йорку, - Тут усе трохи інакше. Усі сезони існують одночасно. - вона плавно порухала кистю руки, малюючи якісь візерунки, перед ними з'явився жовтий аркуш і біле перо. - Ліс має форму кола - вона намалювала пером невелике коло, розділивши його на чотири частини. - Він жорстко розділений на чотири частини.

- Осінь - продовжив Деріл, здогадавшись, до чого вела свинта - Зима, Весна і Літо.

- Вірно! - підтвердила його здогадку Тріма - у центрі знаходиться круглий стіл. Туди сходяться представники від кожної частини. Там вирішуються всі найважливіші питання, обирають гідного Майстра на роль Володаря лісу. Зазвичай це місце називають Радою.

- В чому причина, що ви не збираєте Раду? - раптово для самого себе він заговорив якимось трохи хрипким голосом. - І скинути самозванку.

- Ні. Потрібно, щоб був Майстер від кожної пори року. - Її величезні очі подивилися на аркуш із якимось сумом - Пані, знищує всіх нових Майстрів. Так, в Осені немає Майстра, адже наш помер у бою з нею.

- А чи не може хтось перейти до вас? - поцікавився Деріл, вже здогадуючись якою буде відповідь його нової супутниці.

- Не можна. Кожен відповідає своєму сезону, і його вміння також залежать від цього. - легке тремтіння пробігло по її маленькому тільцю від спогадів про загиблого Майстра Осені.

- Тим паче за всім лісом стежать Темні. 

- Темні? - поспішив запитати Деріл.

- Теж Майстри, але темряви, а не світла, - підсумувала свинта, вкотре смикаючи сорочку.

- За сезони можуть відповідати тільки Майстри Світла, а Майстри Темряви взагалі не повинні бути в цьому лісі. Їхнє місце в озері Мороку далеко звідси.

Раптово, Деріл відчув сильне запаморочення, якийсь поштовх в спину і схвильований голос свинти.

- Майстре, - вигукнула вона, помітивши його падіння, - Прокляття! - вилаялася Тріма - Темні. Вам час повертатися - вона легенько торкнулася чола Деріла, а її "пробачте-е" розпливлося в тумані.