Величезне приміщення з неймовірною атмосферою, незвичайної круглої форми. Зал ніби поділений на чотири частини і в центрі стояла мармурова чаша.

Частина залу, на якій вони перебували, була оформлена в зелені кольори, багато зелених рослин, стіни і підлога вкриті зеленою травою. Інша, трохи лівіше, червона. Стіни нагадували яскраво-блакитне літнє небо з кількома білими хмаринками. Різні плодові дерева вкривали цю частину приміщення. Деріл зміг розгледіти великі яскраво-червоні яблука, а на землі невеликі кущики зі стиглими червоними ягодами. Малина, полуниця, суниця і багато інших невідомих йому ягід так і рясніли відтінками червоного з усіх боків. Квіти тут також були тільки червоні. Область, напроти, нагадувала Дерілу ліс, який він бачив уві сні. Там стояли дерева з листям усіх відтінків від світло-зеленого до темно-червоного, а вся підлога була вкрита густим шаром листя. А ось частина праворуч була вкрита снігом. Товста біла ковдра весело відблискувала на світлі, відбиваючись на стелі світловими зайчиками.

- Де ми? - захоплено вимовив Деріл, адже прохід крізь дзеркало вже зовсім не турбував і не лякав, це неймовірне місце, чомусь так скромно назване "Тренувальною залою" поглинало всю його свідомість.

- Деріл, це місце, де пройде твоя офіційна ініціація Майстра. - Арат помітив запитання в очах Деріла і продовжив. - Майстри називають це місце початком усього, так би мовити наше Світилище. Тут багато століть тому все почалося. Рік поділився на пори року, кожна з них унікальна і неповторна. Гадаю, ти вже здогадався - він повільно підійшов до білої частини - Тут править - зима. - Він акуратно ступив у м'який хрусткий сніг. Легк рухи руками призвели до того, що безліч маленьких сніжинок зависли в повітрі. Ще кілька поворотів кистей, і вони сформували велику ідеальної форми сніжинку, яка тепер зависла в повітрі на метр від землі.

- Я-як це? - красиві сірого кольору очі Деріла, розширилися від подиву.

- Це магія Майстра Світла Зими. - він посміхнувся тільки кінчиками губ, насолоджуючись такою захопленою реакцією Деріла - Арат плавно провів руками в повітрі, і сніжинки лягли назад у густий шар снігу.

Вийшовши зі снігового замету, він легенько махнув руками і струсив залишки снігу на траву, де вони в одну мить перетворилися на крапельки роси.

- Кожен Майстер Світла має мітку - Арат відвернув трохи задовгий рукав своєї бездоганної мантії та повернув руку, показуючи внутрішню частину передпліччя правої руки, де красувалася сніжинка, така сама, яку він створив кілька хвилин тому. - Вона відображає наше відношення до того чи іншого сезону. Так у мене сніжинка, у Майстра Світла Весни - зелений чудернацької форми листок дуба, Літо - це яскраве червоне яблуко, Осінь - жовтий кленовий листочок, - запнувся на секунду. - Нам потрібно провести ініціацію Майстра Світла.

- Як? - здивувавшись власному натхненню, прорік Деріл. - Що мені потрібно робити?

- О... почекай, не так швидко. - Арат притиснув долоні одна до одної, як у молитві, потім повільно розгорнув їх, спрямувавши на мармурову чашу, з його долонь почав з'являтися промінь світла.

- Як? - очі Деріла схвильовано дивилися то на чашу, то на Арата, дивуючись щоразу дедалі більше, адже тепер із чаші визирала величезна водна сніжинка. - Рука! - вигукнув Деріл, помітивши, як світилася сніжинка на руці Арата.

- Красиво, так? - усміхаючись, спокійно вимовив Арат, опустив руки, і промінь світла зник в одну мить. - Зараз ти маєш навчитися випромінювати із себе світло. Щойно в тебе вийде, ми зможемо провести твою ініціацію.

- Що мені потрібно робити? - поцікавився Деріл, твердо вирішивши, навчитися, щоб якнайшвидше пройти ініціацію.

- Це не просто, тому для початку тобі потрібно сконцентруватися і максимально чітко уявити це у своїй голові.

Деріл повільно заплющив очі, намагаючись уявити, як з його рук виходить яскраве біле світло і повторив рух руками, які робив Арата. Світло так і не з'явилося. Він намагався знову і знову, здавалося час зупинився в цю мить, але світло так і не виходило отримати.

- Досить! - голосно закричав Арат, опускаючи руки Деріла. - Спробуєш наступного разу. Не варто так поспішати з цим в тебе попереде ще багато часу.

Чоловік раптово впав на землю від виснаження, після нескінченних спроб отримати світло. Його розчаруванню не було меж, і руки знесилено опустилися на коліна. Деріл і сам не очікував, що такі прості дії призведуть до такого важкого стану. Здавалося, йому важко зрушитись навіть на міліметр. Усі думки кудись зникли, навіть вії йому здавалися неймовірно важкими.

Сідаючи на зеленій траві, він сподівався, що станеться диво і в нього все-таки щось вийде. Деріл усе життя мріяв стати особливим, стати кращим хоч у чомусь. Він захоплювався різними сферами життя людини образотворче мистецтво, спорт, танці, намагався розвивати письменницький талант, але так і не вийшло стати особливим. Дедалі глибше занурюючись у свої спогади та розчарування, не помітив, як до нього тихо підійшов Арат.

- Деріл, - м'яко, дуже м'яко промовив Арат. - Вставай. Я хочу тебе познайомити.

Тут Дєріл насилу зміг підняти голову, помітивши перед собою незнайому жінку. Голова паморочилася, ноги не слухалися, але все ж йому вдалося піднятися на ноги. Трохи похитуючись, він спробував сфокусувати свій погляд на таємничій незнайомці.

- Знайомся. - Арат покл ав руку на тендітне плече жінки, і вона м'яко посміхнулася куточками губ. - Це Ліа, вона теж Майстер світла, як і я.

- Деріл. - Чоловік простягнув тремтячу руку до жінки. - Дуже приємно познайомитися - вимовив він, іншою рукою поправляючи своє розпатлане волосся.

- Ліа, - весело прощебетала жінка тонким голосочком маленької дівчинки, а в її очах з'явилися грайливі іскорки, і вона м'яко вклала свою руку в його. - Я - Майстер Світла Весни - гордо заявила вона, коли він поцілував тильний бік її долоні - А ти хто?

- Судячи з усього, - взяв на себе ініціативу Арат. - Осінь, - вона здивовано подивилася на Деріла. - Хоча я не можу сказати точно, ініціації ще не було.

- Ой! От би було б добре, якби Осінь, - вона змовницьки глянула на Арата. - Правда? - допитувалася чоловіка в білому довгому вбранні Ліа.

- Правда, - похмуро пробурмотів чоловік, погоджуючись із жінкою.

Здавалося, сяючі яскраво-зелені очі Лії раптово згасли, засмутившись, а її довгі пальці стиснули атласну зелену мантію з пролісками, які були вишиті срібною ниткою. Чомусь на її обличчі промайнув смуток і по рожевій щоці жінки потекла самотня сльоза.

- Не засмучуйся, дорогенька. - Арат м'яко обійняв жінку, намагаючись заспокоїти тоді, коли від її веселощів уже нічого не залишилося. - Ми впораємося.

Деріл вже зібравшись із силами, нічого не розуміючи спостерігав за картиною, що постала перед його очима. Раптова зміна настрою жінки від пустотливих веселощів і жартів до смутку і сліз.

- Вибач, Деріл, - сказала Ліа, витираючи червоні від сліз очі. - Ти ні в чому не винен. Просто... - вона з надією глянула на Арата, шукаючи підтримки від нього.

- Річ у тім... - почав Арат, зробивши театральну паузу, - у нас вже багато років триває кровопролитна війна.