- Панове, - з якимось полегшенням промовив Деріл, звертаючись до всіх присутніх у залі? - пані. Сьогодні в нас незвичайний день, - з його обличчя злетіла напруга. - Можливо, вперше ми зібралися тут такою незвичною компанією, - натякаючи на Майстрів Темряви, які сиділи дещо відокремлено. - Хотів подякувати вам за участь у складному ритуалі ініціації. Гадаю, це був той рідкісний випадок, коли Майстри Світла і Темряви працювали разом.

Його слухали затамувавши подих, уважно обдумуючи кожну фразу, сказану чоловіком у білій, як сніг, мантії.

- Хоч як би дивно це не звучало зараз, але між нами немає великої різниці, - тут почалися обурені перешіптування, - Так, у кожного своя мета, уміння та призначення, але всі ми невід'ємна частина одне одного, - він тепло посміхнувся, подивившись на чоловіка з густими чорними бровами та жінку з чорним волоссям, що недбало лежить на її плечах. - Світло не може існувати без темряви.

- До чого ти ведеш? - раптом перебила його Ліа, яка весь цей час тихо спостерігала за тим, що відбувається.

Ліа, мила, - теплий погляд Деріла спрямувався прямо у яскраво-зелені очі жінки, - Просто я хочу попросити всіх припинити ворожнечу між нами. Сьогоднішній день довів, що це можливо.

- Я не проти, - почав Блейд, все ще перебуваючи під найсильнішим потрясінням після проведеного над ним обряду, продовжуючи косо поглядати на Прісциллу. - Сьогодні - почав він, - коли ми прийшли сюди разом із пані, думав, що або я загину в бою, або мене знищать за непослух, - страх відбивався в його очах. - Однак, чомусь вперше відчув себе в безпеці, опинившись тут. Під куполом.

- До речі, а що це? - дівчина боязко вказала пальцем на світловий купол - Ніколи такого раніше не бачила.

- Ну... - невпевнено почав Арат - Гадаю, це зцілювальний купол світла, колись я читав про це, але ніколи не думав, що зможу колись побачити це на власні очі.

- Точно! - швидко заговорила невисока дуже кучерява дівчина з невеликою чорною квіткою на голові. - Я теж чула про це, але щось мені підказує, що цей купол має трохи іншу структуру та розміри.

- Насправді, - вирішив вклинитися в розмову сивочолий чоловік неподалік від Лії, - Ви обидва маєте рацію. Це саме той купол, от тільки його розміри та структура залежить від бажання господаря.

- Спасибі. Я б хотів запропонувати мир та покласти кінець війні - слова давалися йому насилу, почуття втоми почало повільно поглинати його цілком - Не вимагатиму від вас відповіді зараз, але попрошу визначитися з відповіддю до ранку, я навідаюсь до вас завтра вранці. - купол зник, а люди стали потроху розходитися.

- Ти маєш поганий вигляд, - підсумував Арат, помітивши зблідле обличчя друга, коли в залі не залишилося жодного Майстра Темряви і він вже встиг відновити свій лабіринт. - Тобі б не завадило б відпочити.

- Так. - Деріл знесилено сидів на якомусь великому валуні і відчужено спостерігав за всім, що відбувається навколо. - Ти маєш рацію, але сил у мене вже немає.

- Ходімо, - дбайливо підхопив друга за руки і повів до стіни.

Вони йшли дуже повільно, але на душі обох була якась теплота і надія, що ворожнеча припиниться і вони зможуть жити спокійно. Через якийсь час товариші опинилися в коридорі зі стінами із дзеркал, які Арат так майстерно відновив за такий короткий час. Його вміння завжди вражали Деріла, щоразу дивуючись красі, яку він створював з льоду.

- Обережніше - дбайливо промовив Арат, входячи в білосніжну кімнату. - Тобі потрібно добре відпочити, - саджаючи виснаженого друга на ліжко.

- Спасибі - насилу видавив із себе Деріл, і в безпам'ятстві звалився на біле простирадло, одразу ж занурившись у глибокий сон.

Легкий прохолодний вітер колихав скуйовджене волосся Деріла і м'яко ковзав по білосніжній шкірі обличчя. Розплющивши очі перед ним, постала неймовірна картинка. Старовинний древній ліс із величезними деревами, розділений на чотири частини. Одна частина вкрита пухнастим білим снігом, блискучим на сонці, друга відображала собою яскраву жовту осінь із неймовірними переливами листя. Дерева на третій частині були густо вкриті листям світло-зеленого кольору, а деякі гілочки вкривали невеликі бруньки. На останній, очі радувало яскраво-зелене листя дерев і трава, а також безліч червоних квітів, ягід і фруктів.

В центрі всієї цієї розкоші знаходився величезний стіл з бальзового дерева, біла поверхня стільниці була прикрашена неймовірними різьбленими візерунками. Поруч стояли важкі різьблені стільці з того ж дерева. Деріл уважно розглядав витончені малюнки, акуратно лише подушечками пальців проводив по рельєфу, боячись пошкодити красу.

Подобається? - промовив голос десь зі спини.

- Дуже, просто неможливо відірвати погляд від неймовірного візерунка, - обернувшись, Деріл помітив поруч дівчину у характерній червоній мантії, - А ви?

- Ох, вибачте, Деріл, забула представитися, - промениста усмішка розквітла на обличчі дівчини, - Я Рубіна Майстер Світла Літа.

- Приємно познайомитися, Деріл, - у цю мить він помітив неймовірні очі дівчини, що відливали червоним оксамитом. - А ви знаєте, хто зробив цю красу? - і тут він помітив, як побагровіли щоки дівчини з акуратно вкладеним яскравим червоним волоссям

- Так. - видавила дівчина, поправляючи неслухняний локон, перекидаючи його за вухо - Ну, це... це моя робота, - невпевнено промовила Рубіна.

- Неймовірно, як ви змогли зробити таку тонку й філігранну роботу на такій великій стільниці? - Деріл помітив, як обличчя миловидної співрозмовниці з величезними очима спалахнуло яскравим червоним рум'янцем.

Чарівна дівчина змахнула рукою, величезний стіл піднявся над землею на кілька дюймів. Дівчина робила дрібні рухи тонкими довгими пальцями, а коли стіл опустився на своє місце Деріл звернув увагу на абсолютно новий візерунок у центрі столу.

- Приголомшливо! - приголомшений чоловік легенько провів долонею по візерунку - Як же це гарно, - раптово, він занурився в якийсь неймовірний густий молочний туман і з очей зійшла пелена сну. Він прокинувся.