Чорна довга сукня шелестіла при кожному русі, голова вкрита чорною пишною шевелюрою. Вугільні локони немов змії спускалися на плечі. Трохи незграбні риси обличчя і яскраво-зелені очі, здавалося, вони світяться в темряві цього старовинного лісу. Вона була схожа на відьму, точнісінько таку саму, як їх зображали в старовинних середньовічних фоліантах. Чорний ворон красувався на плечі жінки, Владний, грубий і жорстокий погляд падав на чоловіків моторошного вигляду, що стояли неподалік. Обличчя були закриті капюшонами, при цьому на передпліччі було татуювання кола з трикутником усередині. Воно було у всіх чоловіків, адже це не просто тату, а мітка. Так були відзначені ті, чия душа темніша за ніч, а називали їх Майстрами Темряви.

- Де вона? - лютий голос жінки луною відгукувався в порожньому лісі - Я питаю, куди вона поділася? - вона поправила чорний локон волосся і підійшла ближче до одного з чоловіків. - Як ви примудрилися впустити дрібну слабку свинту? - її гнів розливався вогнем, підійшовши ближче до чоловіка, і не почувши відповіді на свої запитання, вона лише легенько клацнула пальцями, і чоловік розчинився в повітрі.

Чоловіки не були здивовані тим, що сталося, вони бачили це вже не вперше, адже саме так цій владній пані вдалося підпорядкувати собі всіх Майстрів Темряви, а тих, хто був незгодний, перетворили на пил у такий самий спосіб. Така ж доля чекала і на тих, хто завинив якось або просто потрапив їй під гарячу руку. Вони знали, що кожен із них був під ударом, ніхто не був впевнений у своєму житті.

- Знайдіть її! - кричала вона, при цьому її обличчя вкривалося глибокими зморшками, тепер жінка стала схожа на старезну стару. - Даю вам один день.

- Так, пані - відповів один із чоловіків, на обличчі якого з'явилася жахлива усмішка.

- Дивись, Блейде, - єхидно промовила жінка, підходячи ближче до співрозмовника, - Якщо ні, ти будеш наступним, - вона недбало покосилась на місце, де ще хвилину тому стояв чоловік, а потім його перетворили на пил одним рухом пальців. - Отже, ви знайшли мармурову чашу? - звернулася вона до групи чоловіків і жінок, що стояли неподалік

Було відчуття ніби вони потрапили в пекло, руки, ноги й одяг порізані. Бурі краплі крові стікали з ран просто на зелену траву чарівного лісу. Раптово, галявину осяяло яскраве світло, а на небі з'явилася сонячна куля, якої в цьому лісі не було вже багато років.

- Чорт! - голосно вилаялася жінка - Ви повинні знайти чашу! - з голосу жінки було зрозуміло, заперечення не приймаються - Терміново! - кричала оскаженіло кричала вона, кидаючи важкий погляд то на одного, то на іншого Майстра Темряви.

По суті їх стояло не так багато, всього чоловік до двадцяти, а напад зараз не найкраща ідея. Це розуміли всі, крім однієї людини. Очі тих, хто щойно повернувся з лабіринту, говорили тільки про те, що вижити там практично нереально. Там складний лабіринт, який постійно змінює свою форму і розмір. Вони знали, що Арат стежить за кожним куточком свого творіння. Якщо ж усе-таки хтось ризикне туди піти, то за кожним поворотом на нього чекатиме небезпека. Усі Темні Майстри були впевнені, що окрім Арата там ніхто не зможе пройти.

- Боягузи! - волала жінка, - Цього разу я піду з вами на пошуки чаші.

- Пані, - почав Блейд, - це небезпечно, ви можете постраждати, - застерігав чоловік, але подумки сподівався, що вона попадеться в одну з тих жахливих пасток, адже він не раз потрапляв і виживав тільки дивом. - Багато хто так і не повернувся з лабіринту.

- Як ти смієш мені вказувати? - прошипіла пані, м'яко підкрадаючись до чоловіка по-зміїному тихо і безшумно, здавалося, вона ширяє над землею, а в очах Блейда з'явився справжній жах перед швидким наближенням смерті. -. Мені вже порядком набридли ці ігри.

Темні переглянулися, але сміливців перечити божевільній Прісциллі не виявилося. Ніхто не ризикував з нею сперечатися, адже все могло закінчитися непередбачувано. Бажання нарешті повернутись додому і покинути цей злощасний ліс, а також опинитися вільними від впливу жорстокої пані зростало з кожною секундою. Війна виснажила всіх і кожного, багато хто вже забув, коли востаннє виконували свою роботу Майстрів Темряви. Тепер із великих чорних магів вони перетворилися на підкаблучників та боягузів, які боялися сказати слово.

- Пора знищити всіх Майстрів Світла! - жінка ще раз пройшлася крізь натовп, відчуваючи внутрішній страх присутніх, і насолоджуючись ним.

Спочатку це завдання здавалося Майстрам Темряви прекрасною витівкою, але через стільки років багато хто встиг втратити до нього інтерес. Зараз охочих сліпо слідувати за цією пані ставало дедалі менше. Адже з'явилося розуміння того, що старійшини, жорстоко вбиті пані, мали рацію. Вони вважали, що ця війна не має сенсу, адже принесе багато втрат, але переможця визначити буде неможливо. Майстри говорили про неможливість існування темряви без світла, і навпаки. Час минав і ніяк не вдавалося отримати повний контроль над лісом, це посилювало їхні сумніви. Однак, відмовитися вже було для них неможливо.

- Вже за годину ми проведемо захоплення і вб'ємо всіх! - на її обличчі прослизнула посмішка, у голові з'явилася картина безпорадності Майстрів Світла, адже вони не могли з нею впоратися, тим більше немає жодного представника Осені. - Тепер нас ніхто не зможе зупинити - завдоволено прояснила жінка, змовницьки потираючи долоні. в очікуванні своєї перемоги.