Настала суцільна тиша, ніхто не наважувався промовити й слова, дивуючись яскравому світлу, яке виходило з купола. Вперше побачивши його, багато хто намагався зрозуміти, хто його створив. Навіть Ґабріель не міг повірити в те, що відбувається, і з подивом розглядав неймовірний світловий купол над своєю головою...

- Присядьте, - провів рукою в повітрі, і навколо мармурової чаші з'явилися лавки, що складалися зі світла - Не бійтеся, вони витримають, - заспокоював усіх Деріл, побачивши нерішучість в очах людей. - Ти можеш починати - ніжно і дуже м'яко вимовив Деріл.

Прісцилла була здивована м'якістю Деріла, абсолютно не очікувала, що після всього, хтось буде до неї так звертатися. Розповісти свою історію вона вирішила з моменту її появи у святилищі і з натхненням розповідала про перші миті тут. Захоплено споглядала магію Майстри Світла різних пір року. Про мрії навчитися цієї неймовірної магії, вона говорила з сумом у голосі. Коли мова зайшла про тренування, Деріл помітив, як дівчина затремтіла, наче осиковий лист. Він знав причину такої реакції, адже щойно опустив руки в мармурову чашу, йому довелося пережити все на своїй шкурі.

- Вибачте мене - на завершення своєї розповіді промовила дівчина.

- Ах ти ж, - вилаявся високий чоловік із широкими плечима і величезними ручищами, - Як ти посміла мене звинуватити? - вставши зі світлового променя Дерила, прошипів Ґабріель. - Ти як була бездарна, так і залишилася.

- Містер Ґабріель - Арат опустив важку руку на плече чоловіка - Ви серйозно? Ви називаєте бездарністю дівчину, яка змогла опанувати магію, яка не по зубах багатьом, хто пройшов ініціацію.

- Згоден! - підсумував Олександр - Ви винні в тому, що ми втратили талановитого Майстра Світла Осені.

- ЩО?! - люто закричав чоловік. - Та я ніколи не повірю в цю маячню! Ця дівчина просто не здатна зробити щось подібне!

- Прісцилло, чи зможеш ти зробити це зараз? - звернувся Деріл до дівчини, приголомшений її розповддю.

- Так. - погодилася дівчина, відволікаючи при цьому від суперечки містера Ґабріеля, Олександра й Арата - Я зможу зробити це зараз.

Ошелешені чоловіки дивилися на дівчину, чекаючи наступних дій. Вона не змусила довго чекати і повільно підійшла до Блейда.

- Вибач. Усе буде гаразд, - запевнила вона чоловіка, і піднесла руку догори та легенько клацнула пальцями, а чоловік зник без сліду, а потім дівчина почала повільно танцювати.

Прісцилла рухалася, повільно насолоджуючись мелодією, яку створювало листя під час її руху. Поступово осіннє жовте та червоне листя створило стіну, а коли воно опустилося на землю, виникла статуя Блейда. Ще кілька миттєвостей неймовірного танцю і чоловік знову сидів на своєму місці.

Ті, хто спостерігав це видовище, були приголомшені побаченим, здавалося, багато хто втратив дар мови, висловлюючи весь спектр своїх емоцій широко розкритими очима. Навіть найбільші скептики були вражені тим, з якою легкістю вона виконувала неймовірні речі.

- Я-як ти? - голос Ґабріеля тремтів від жаху.

- Містере Ґабріель, - спокійно промовила дівчина, пильно дивлячись у його очі, - Ви сказали, що я нездатна... - вона трохи зам'ялась і продовжила, - Ви це повторювали, немов мантру, на кожному нашому занятті, і я втратила віру в себе, але я не втратила бажання навчатися. Я проводила весь час у бібліотеці, там же й практикувала набуті знання.

- Але... але ти не могла навіть крихітний листочок підняти в повітря - від здивування його густі сиві брови зігнулися дугою. - Навіщо ти приховувала це?

- Не те, щоб я приховувала, - міркувала дівчина, приклавши тонкий білий палець до червоних губ, - Насправді, все трохи інакше. У мені жив настільки сильний страх розчарувати вас, що в мене нічого не виходило показати вам. Спочатку сильно переживала, потім почала злитися і навіть ненавидіти вас. - її голос стих. - Слів підтримки я від вас не чула, ви тільки й казали, що я нетямуща, дурна нездара, яка нічому не може навчитися. Згодом у мені оселилася злість, а пізніше й ненависть до всього світу. Тоді в мене і з'явилося чорне світло.

Ґабріель слухав дівчину і з жахом усвідомив масштаб наслідків своєї поведінки.

- Вибач - зрештою видавив чоловік, по-батьківськи тепло подивившись на дівчину. - Я уявити не міг, що це було настільки важливо, - сум наповнив його душу. - Насправді - почав він - Я завжди вірив у тебе. Адже це я тебе обрав, тому й вимагав від тебе більше. Ти була моїм учнем. 

Маленька тендітна дівчина стояла перед своїм колишнім педагогом схвильовано, слухаючи його і не очікуючи почути жодного доброго слова, була приголомшена. Здавалося, жінка з яскраво-рудим волоссям, яке також змінило своє забарвлення після ініціації, втратила дар мови.

- Але ви не підтримали мене і виступили проти моєї ініціації. - її голос тремтів

- Вибач, - містер Ґабріель підійшов ближче - Я гадав, що, якщо світло стало чорним, значить ти не можеш стати Майстром Світла.

- От і добре. - у розмову м'яко вклинився Деріл - У вас буде про що поговорити, але давайте відкладемо ці розмови. У нас є нагальніші завдання зараз. - Нам потрібно ще дещо завершити

У величезному залі сиділо близько п'яти десятків людей, серед них Майстри Світла і Темряви. Усі схвильовано шепотілися один з одним, намагаючись говорити максимально тихо, щоб нікому не заважати.