Розплющивши очі, Деріл розглядав білосніжну кімнату, в якій він опинився завдяки Арату. Від втоми не залишилося й сліду, а всі його думки поглинув незвичайний сон. Піднявшись, мигцем глянув на годинник, що стояв на комоді неподалік, і прослизнув у ванну кімнату. Через чверть години був одягнений у чисту білосніжну мантію з дрібним візерунком зі срібної нитки.

Раптом по кімнаті пролунав гучний стукіт у двері.

- Привіт, як ти почуваєшся? - випалив Арат, щойно двері відчинилися.

- Усе добре, - Деріл усміхнувся, - а ти якраз вчасно, - промовив він, впускаючи друга в кімнату і рукою запрошуючи присісти на ліжко. - Що ти можеш розповісти мені про озеро Мороку

- Ну... - невпевнено почав Арат. - Озеро Мороку? Хто тобі про нього розповів? - схвильоване обличчя чоловіка виражало сильне занепокоєння - Так, гаразд... гадаю, зараз це не має значення, - як завжди, чітко і ясно проговорював він. - Далеко за межами нашого лісу знаходиться місце, в якому завжди панує ніч, місце, яке завжди вкрите густим туманом і закрите чорними хмарами, - скривившись ніби від якихось неприємних спогадів, голос став твердішим і навіть трохи жорсткішим, - Там водяться не бачені страшні чудовиська, величезні змії та павуки.

- А як же тоді Майстри Темряви там живуть? - жах у його очах видавав страх перед відвідуванням цього дивного місця.

- Майстри Темряви дуже сильні, а їхня печатка смерті, - зробивши кілька дрібних рухів у повітрі з'явилося коло з трикутником у центрі, - вбиває кожного. Ніхто не міг її раніше зцілити поранених нею, якщо вона встигла проявитися на тілі кривавою раною, - Арат м'яко провів рукою білою мантією, - Однак, бувають винятки, та все ж, будь обережний.

- Добре. - твердо заявив Деріл, ще раз глянув на годинник - Вибач, мабуть, мені час йти - Проведеш?

Світло від білосніжних стін засліплювало очі чоловіків, але вони швидко вислизнули в коридор, покинувши сяючу кімнату. Безмовно пройшлися довгими порожніми коридорами, а через якийсь час опинилися в залі з безліччю великих дзеркал. Арат підійшов до одного з них, лише легенько торкнувся його, як у ньому зникли відображення двох чоловіків.

- Будь обережний, - у слід зникаючому в дзеркальному проході другу тихо промовив Арат.

- Добре, - легкий рух долонею на прощання Деріла, і дороге обличчя зникло, і він залишився сам.

Трохи озирнувшись, зрозумів, що тепер перебуває в якомусь забутому Богом місці. Тут навіть росло чорне вугільне листя і квіти, навіть ягоди були тут лише чорного кольору. Він зробив лише кілька кроків у глиб, як звідти він почув якийсь дивний звук ковзання по траві. Раптом із темряви на нього ледь не напав величезний чорний змій із жовтими очима, а білі ікла були вже готові впитися в нього, але Деріл встиг ухилитися. Однак, на його подив змій, не пішов за ним на світло, лише розчаровано спостерігав за чоловіком із темряви й туману.

Деріл ніяк не міг повірити своїм очам, адже в його серці жевріла надія, що все це лише якісь легенди чи небилиці, але тепер змій снував на краю світла й темряви, збираючись напасти на гостя.

- Вибач, але я мушу тут пройти, - як раптом, чоловік опинився у світловій кулі, що лише трохи нависала над землею.

Шиплячи, вугільний змій не ризикував торкатися таємничої кулі, але й відступати теж не поспішав. Тим часом Деріл занурювався дедалі глибше в ліс, на своєму шляху зустрічаючи не бачених чудовиськ із величезними очима та страшними іклами. Усі ці жахливі істоти спочатку побоювалися, а потім почали нападати на кулю, але зупинятися у Деріла в планах не було. Гуща змінилася великою порожньою галявиною, у центрі якої було озеро, що відливало мороком.

- Ласкаво просимо, - єхидний скрипучий голос промовив десь поруч. - Моє ім'я Неро, а ваше мені відомо, і навіть заради пристойності питати не буду, - він грюкнув у долоні, і галявину в одну мить наповнили Майстри Темряви, багатьох із них він встиг запам'ятати вчора.

Дехто з жахом дивився на величезну світлову кулю, що плила в повітрі, дехто спостерігав за тим, що відбувається, з якоюсь зневагою. У когось горіли очі, вони дивилися на Деріла так, нібито намагалися налякати поглядом.

- Приємно познайомитися, - промовив чоловік, опускаючи кулю практично на землю, але не ризикував прибирати свій захист, адже навіть не уявляв, які істоти ховалися в землі цього проклятого місця. - Що ж, пане Неро, яка відповідь Майстрів Темряви? - Деріл не хотів затримуватися у цьому похмурому місці, щиро не розуміючи людей, які прагнуть жити тут.

- Шановний Майстре Світла Деріл, - з натовпу вийшов чоловік, якого Деріл впізнав, адже саме на ньому Прісцилла демонструвала свої вміння. - Я Блейд, - назвав себе чоловік, підходячи ближче, спіймавши німе запитання в очах гостя. - Ми обговорювали запропонований вами мир усю ніч аж до цього моменту. Зараз ми проведемо голосування.

Він всередині світної кулі в білосніжній мантії сильно виділявся і виглядав, як яскравий сонячний промінь у непроглядній темряві ночі. Руки почали повільно підніматися вгору.

«Один, два, - мимоволі Деріл рахував підняті руки, - три, чотири... - з кожною піднятою рукою його серце починало гуркотіти з неймовірною швидкістю, здавалося, воно збирається вистрибнути з грудей. - Начебто все, - він спокійно видихнув»

- Рішення прийнято. - завершив в'їдливий голос Неро, поправляючи чорне, як смола волосся. - Ми згодні підписати мир, але... - від спокою Деріла, здавалося, вже нічого не залишилося. - Я б хотів, щоб це був не просто пакт про ненапад, а й непорушна обіцянка про взаємодопомогу.

Раптово небеса пронизав промінь світла, освітивши всіх, і перед Неро і Дерилом з'явилися сувої. Папір потертий і явно дуже старий, свідчив: "Ті, хто підписав папір, зобов'язуються не тільки зберігати мир, а й обіцяють приходити на допомогу один одному. Цей папір є доказом миру між Майстрами Темряви та Майстрами Світла. Порушення загрожує оголошенням війни".

Підписуючись на одному, підпис з'являвся на іншому. Тиша під час підписання договору порушувалася лише рідкісними перешіптуваннями і страшними звуками руху з хащів.

- Дякую Вам, пане Неро - почав Деріл, простягаючи руку для рукостискання, на знак закріплення миру.

Неро підійшов ближче і Деріл пропустив його у світлову кулю, чоловік зморщився від яскравого світла всередині, вирішивши не зволікати, також простягнув руку. Раптово, скріплені ліві руки від зап'ястя до ліктя вкрила біла спіраль, така сама з'явилася і на руках інших Майстрів Темряви. Договір укладено. Неро поквапився вийти з купола, швидко відійшовши в темряву.

- До побачення, - на прощання Деріл махнув рукою і поквапився покинути це похмуре місце, по дорозі його супроводжували спраглі напасти на нього страшні чудовиська, і весь шлях за ним пильно спостерігали жовті очі чорного змія.

Вибравшись за межі моторошного лісу, він поспішив повернуться до старого лісу. Потираючи руку зі спіраллю, заплющуючи очі, в його голові спливла яскрава картинка краси осіннього барвистого літа, а також маленька свинта Тріма. Несподівано для самого себе він опинився на тому самому місці, де вперше зустрівся зі свінтою з бурштиновими очима і з величезними вухами.

- Майстре, - знайомий писклявий голос потішив його слух. - Як же я рада, що з вами все гаразд. Я так турбувалася, коли дізналася, що вирішили відвідати озеро Мороку. - вона трохи поморщилась. - Однак, у лісі всі тільки й говорять про укладений мир.

- Як же я радий тебе бачити Тріма, - радісно прокричав чоловік, дивлячись у величезні бурштинові очі, - Як ти почуваєшся?

- Ціла, мене Прісцилла вилікувала, довго вибачаючись за свою поведінку. - свинта посміхнулася жовтими зубами, - ну, а я й не злилася, просто щаслива була через повернення миру і спокою.

За кілька годин він сидів за тим самим величезним столом, який бачив уві сні, розповідаючи особливості укладеного миру. Сувій був поміщений у скляний куб у центрі столу. Прісцилла щось захоплено розповідала, але Деріл вже не слухав, він стомлено схилився, спершись на стіл, виснажений довгою підтримкою кулі. Уперше за довгий час йому вдалося міцно заснути.