Перед тим як вийти з пекла, Люцифер змінив спис Михаїла, який все ще був у крові Столаса. З допомогою попелу двох тіл Соласа, його висушеної крові та Ярославу, який не міг і не бажав більше існувати, спис був перетворений на палаючий меч. Сам Михаїл час не гаяв, він поглинув всіх ангелів які були замкнуті у тюрмі і наказав всім ангелам, терміново поглинути так багато душ як вони можуть. Він сподівався на перемогу за будь-яку ціну. На небесах стало чутно грім і йшов він з низу. Золоті ворота почали вибивати. Вибух. Воріт більше немає, на небеса ринулися безмежні легіони демонів та пекельних псів. Ангели, незважаючи те, що вони заряджені людськими душами, повільно здавали позиції. З боку пекла в перших рядах були: Люцифер, Елізабет, Ліліт, Габріель, Аксис, Октавія та Ніам. За ними йшли рицарі пекла та смертні гріхи, а вже потім йшли демони Гоетії з їх легіонами. Найвеличніша війна з усіх які коли-небуть бачив світ. Михаїл не виходив на поле бою, він чекав на брата, щоб особисто з ним почати битву, але вирішив спуститись до пекла. У найглибшій його частині він знайшов клітку в якій сидів Адам, йому не давали померти, щоб той не повернувся на небеса. Михаїл створив з його крові два мечі, які по силі рівні спису яким був убитий Столас, а самого першого чоловіка він перетворив на ангела. Адам з новими силами злетів на небеса та пробив армію пекла, почавши винищувати її з небаченим гнівом. Михаїл повернувся до свого палацу та почав готуватись до бою з Люцифером особисто.

Адам нищив легіони, поки не наткнувся на сім'ю Аксиса, він поранив Ніам, чим накликав на себе весь гнів Октавії, поки батько сім'ї лікував доньку. Ліліт зупинилась та вирішила напасти на колишнього. Адам відкинув її та почав наносити Октавії удар за ударом, в результаті стався потужний вибух, що вбив кілька тисяч псів і пару сотень демонів. «Октавія!», − закричав Аксис, в процесі лікування доньки, чим привернув увагу першого чоловіка. Адам перерізав горло демону і замахнувся на Ніам, та його меч розсипався на попіл за мить до того як він убив би дівчину. Старк прийшов, як і обіцяв. Однім ударом він відправив чоловіка на інший бік поля бою та долікував сестру. Якщо Люцифер хотів розтягнути задоволення, а Елізабет взагалі нічого не цікавило, то Старк одразу вийшов вперед і влаштував справжній геноцид серед ангелів, перетворюючи всіх на попіл. Разом з цим він знову прикував до себе увагу Елізи. Його сприйняття часу було зламане і майже будь-яких істот він сприймає як купку попелу. Муун йдучи по трупам наткнулась на Аксиса та Октавію, вона обійняла їх тіла та заплакала. Це повністю зламало її, вона дістала свій меч і перерізала собі горло, щоб нарешті покінчити з життям повним страждань.

Коли Адам прийшов у себе він зміг обійти Старка та напасти на Ліліт, він розірвав її голими руками, вона не воскресла і не перетворилась на демона, за тисячоліття життя у пеклі, її душа згоріла повністю, єдине, що тримало її живою і при собі це сила якої її живив Люцифер. Король пекла до цього моменту сприймав війну швидше як розважальну помсту і він не хотів убивати зайвих ангелів, але тепер він на рівні за Старком влаштовував геноцид. Елізабет від мертвого маминого тіла, повільно перевела погляд на Адама, її очі засяяли, а його почав наповнювати страх. Коли він спробував втекти, вона знову обрубала йому крила і почала випалювати всі ангельські сили, повільно та болісно, а коли від ангельського нічого не лишилось, вона голими руками вирвала його серце. На поле бою вийшов Михаїл, йому набридло терпіти, він почав нищити армію пекла, поки його армія потерпала від рук Люцифера та Старка. Коли стало надто гаряче і для Ніам була вже пряма небезпека, брат схопив її та забрав до свого виміру.

− Нащо ти це зробив? Ми потрібні там!

− Я не дам тобі загинути від рук дебілів-двійнят.

− Якщо всі виміри падуть, цей разом з ними паде!

− Ні! Він не просто знаходиться в порожнечі, він її частина, він з нею співіснує. Тут безпечно. – відповів Старк та обійняв сестру, він бачив смерть батьків мільйони разів у пошуках варіанту де вони житимуть але у долі зовсім інші плани.

Коли від армій не лишилося нічого, Михаїл просто жбурнув спис у Люцифера, в надії на смерть брата. Елізабет стала прямо по маршруту списа і спіймала його своїм тілом, після чого, й оком не мигнувши, дістала його та зламала. Другий серафим в паніці забіг до єдиного вцілілого будинку, будинку в якому тисячоліттями знаходився бог. Люцифер попросив доньку лишитись тут, поки він розбереться з братом. Елізабет просто стояла та дивилась у далечінь, коли батько вже був у будинку, вона впала на коліна і заплакала. Всі кого вона знала, всі кого вона любила, навіть той в кого вона закохалась, загинули через те, що два брати вирішили зіграти у війну. Йдучи по трупам, вона спалила мамине тіло, а потім наткнулась на Аксиса, Октавію та Муун. Щоб вирвати з пітьми демона у Елізи не було настрою, а от пекельного пса… вона поклала руку на срібну вовчицю та зцілила її рани, а через мить вдихнула в неї життя, разом з спогадами. Щоб Муун себе знову не вбила, Елізабет, клацанням пальців, зробила себе її хазяйкою. Причиною до воскресіння конкретного пса було те, що це була напевно єдина вовчиця яка змогла за коротке життя заслужити повагу багатьох демонів, а абсолютна більшість сприймала її не як раба, а як особистість. Елізабет в їх числі. У будинку, Люцифер побачив свого брата який стояв біля сплячого батька.

− Молишся щоб він тебе врятував? – спитав Люцифер.

− Цей старий вже нінащо не здатен! – відповів Михаїл та поклав руку на голову батька.

Сила почала перетікати з бога у другого серафима, а коли від батька всього існуючого не лишилося нічого, брати напали один на одного. Небеса затряслись. Елізабет побачила, що сталося зі світом. Небеса з хвилини на хвилину зітруться у пил, Земля втратила життя, пекло затоплене кров'ю, а душі з чистилища відправились у порожнечу. Всесвіт втратив життя, а кожен удар Михаїла та Люцифера наближав реальний апокаліпсис. З чотирьох вершників лишилось двоє, війна та смерть, вони спостерігали за боєм. Серафими, у спробах убити один одного, нищили саму реальність, впускаючи пітьму та порожнечу. Бій міг йти вічність, поки не вмішалась Елізабет, їй набридло за цим спостерігати і вона просто зупинила братів, вони не могли ні вирватися, ні продовжити бій, вони були у неї в полоні.

− Як!? – крикнув Михаїл.

− Магія поза Гогвардсом, а стоп, його ж не існує. – відповів Люцифер. – А куди подівся мій меч?

− Вона… вона твоя дочка… народжена Ліліт. – сказав Михаїл.

− А ти як думав? – спитав Люцифер.

− Що ти накоїв… − сказав Михаїл.

− А тепер розкажи моєму батькові, те про, що я дізналась! – крикнула Елізабет.

− Ви про що? – перепитав Люцифер.

− Про нашого батька. Він був слабким. Коли ти сперечався з ним, я вирішив встати на його захист, він, як я думав, був слабким щоб прийняти очевидне рішення. Тому замість нього я прийняв це рішення і спробував тебе вбити. Коли ти пав, він взагалі розм'як, я замкнув його в його ж будинку, і зайняв місце. Він був слабким, я кращий за нього, я був кращим богом. – відповів Михаїл.

− Всі ці смерті, ти пожертвував своїми братами, сестрами, навіть батьком аби вбити мене. І це я тут ще чудовисько? Ти не просто ідіот… немає слів які б тебе описали. – сказав Люцифер.

− Дебіли-двійнята, мені до пизди хто з вас на кого першим образився і хто кому підісрав. Ви обидва будете приймати участь у відбудові цього світу, добровільно чи як частина мене. – сказала Елізабет з явним натяком на те, що вона поглине їх.

− Не смій так говорити зі мною! – сказав Люцифер.

− Заткнувся! Поки ви нищили саме творіння, я змогла декого воскресити і навіть душу дати. Ви два імбіцила які через власні образи знищили цілий всесвіт! – крикнула Елізабет.

− Це що за лабрадор? Я думав, що вбив всіх. – сказав Михаїл.

− О, це… вовчиця Аксиса. Муун начебто. – відповів Люцифер. – Не хочу питати чому саме вона.

− Питаю останній раз. Ви добровільно будете відбудовувати світ? – спитала Елізабет.

− Лише я гідний цього! Не якась потвора народжена у пеклі… − крикнув Михаїл, а після Еліза поглинула його.

− Тату? – спитала Елізабет.

− Поглинь мене. Я як і мій брат. Застарілий. Якщо буду відбудовувати світ, він стане кошмаром, пекло яке розтягнеться на цілий всесвіт. Лише ти можеш створити щось добре, завдяки справді цінному дарунку від матері. Завдяки душі. Користуйся нею, не повторюй моїх помилок, чи помилок мого батька. – відповів Люцифер.

Зі сльозами горя, Елізабет поглинула свого батька. Сила, що в ній почала вирувати була абсолютно безмежною. Нефілім став богом, вірніше богинею. Вона прийняла рішення знести весь світ до фундаменту і на ньому збудувати новий, можливо кращий. За цим спостерігали Старк та Ніам.

− І що тепер? – спитала Ніам.

− Будемо сидіти тихо, коли вона створить новий, підходящий нам, світ, тоді ми і вийдемо. – відповів Старк.

− Як думаєш, нащо вона воскресила Муун? – спитала Ніам.

− Бо Муун унікальна... унікальніша за багатьох… – відповів Старк.

Стався вибух. Рештки небес, потоплене пекло, чистилище, рештки Землі – все було знищено, окрім виміру в якому були Старк з Ніам. Душі з чистилища ринули в єдине місце яке могло їх витримати, у пітьму. Слідом за вибухом, що знищив все, був наступний, який створив все з нуля. Так почалася нова історія. Елізабет відновила Землю і розширила всесвіт навколо неї, замість пекла, небес, чистилища були безмежні простори космосу, з безмежними зорями, безмежними планетам і безмежним потенціалом розвитку нового життя.